Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи




Скачати 331.92 Kb.
НазваКурс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи
Сторінка1/4
Дата11.05.2013
Розмір331.92 Kb.
ТипКурс лекцій
nauch.com.ua > Банк > Курс лекцій
  1   2   3   4

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Курс лекцій: Економіка Європейського регіону
Тема 1. Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи.

В найбільш загальному плані Європейський регіон можна поділити на дві великі частини: Західна Європа та Центральна та Східна Європа. Така диференціація повязана зі ступенем розвику, характеристикою економічних систем та економічної політики, що проводиться урядами країн цих субрегіонів. В сучасній літературі країни першої групи відносять до країн з ринковою економікою, країни другої групи характеризують як постсоціалістичні, а частіше - країни з перехідною економікою. Внаслідок збільшення розриву в темпах розвитку і успішності економічних реформ в країнах з перехідною економікою відбувся процес дезінтеграції колишніх партнерів по Раді Економічної взаємодопомоги і утворення угрупувань країн, що відрізняються як за географічним положенням, так і за рівнем розвитку економіки. В економічній літературі закріпилося розмежування колишніх соціальстичних країн Європи як субрегіон Центральної та Східної Європи і країни колишнього СРСР. З другої підгрупи в першу чергу нас цікавлять ті країни колишнього СРСР, які відносяться до Європейського регіону (Росія має специфічний статус. За статистичними звітами ООН її відносять до країн регіону ЦСЄ, за звітами ж МФО – це центрально- азіатська країна) Україна, Білорусь, Молдова. Стан і ступінь розвитку економік країн Західної та Центральної та Східної Європи встановлюються не лише географічними та економічними умовами, а й моделями соціально-економічного розвитку, що покладені в основу економічних програм і економічною політикою цих країн. Ці моделі розрізняються за ступенем застосування державних та ринкових важелів.
Можна виділити три основні економічні моделі за якими розвивалися країни західної Європи:

  1. ^ Німецька модель (неоліберальна модель). З 1948 року втілювалася урядом Ерхарда у процесі післявоєнної реконструкції Німеччини. Офіційно ця модель була проголошена, як модель соціального ринкового господарства.

Основні засади моделі:

а). Побудова підприємств трудові відносини на яких основані на соціальному порядку. Корисність співробітників оцінювалася не лише з економічної точки зору.

б). Створення досконалого конкурентного середовища. Забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та безпеки робітників на максимально можливому рівні.

в). Сворення міцного середнього прошарку населення. Врівноваження і стабілізація доходів населення не через адміністративні, а через ринкові економічні заходи.

г). Встановлення мінімальних доходів, гарантій та заробітної плати.

д). Встановлення міцної системи соціального забезпечення і соціального страхування, які знаходяться під контролем та гарантуються державою. Виконання цієї умови забезпечується через чітку систему оподаткування, високих ставок податку.

е). Мінімальне пряме втручання держави в економічні реформи та валютну політику. Недоліком такої системи є виникнення певного прошарку людей, який існує за рахунок системи соціального забезпечення і не приймає адекватногї участі у створення ВВП.


  1. ^ Європейсько-кейнсіанська модель - спирається на тезу про необхідність підтримки і стимулювання сукупного попиту в економіці (Великобританія, Франція, Італія). Економічна політика, що спирається на дану модель, характеризується наступними рисами:

А). Сукупний попит легше піддається контролю, коли державний сектор або державна власність відіграються значну роль у структурі виробництва.

Б). Бюджет та фіскальна політика використовуються як ключовий інструмент впливу на сукупний попит і напрямки розвитку економіки.

В). Узгодження рівня доходів в економіці між урядом, підприємствами та профспілками.

Г).Наявність індикативного планування в економіці. (Державі відводиться роль контролера та спостерігача на відміну від імперативного планування, коли державні рішення мають дерективний характер).

Ця модель може створювати неефективних виробників і є негнучкою до фундаментальних змін. Вона панувала в Великобританії до середини 80-х. З приходом до влади М. Тетчер почався процес зниження ролі державного сектора у сукупному виробництві, роздержавлення і приватизація.


  1. ^ Шведська, Скандинавська модель (соціально-демократична).

Скандинавські країни, Португалія, Греція, Іспанія.

Характерними ознаками цієї моделі є:

  1. Досягнення максимального рівня зайнятості.

  2. Підтримка постійно високих темпів економічного зростання за державної підтримки.

  3. Справедливий розподіл добробуту, створення міцного суспільного сектора, що охоплює сфери побуту, освіти, житлового будівництва, охорони здоровя та пенсійного забезпечення. Активна участь держави у розробці та реалізації соціальних програм.

  4. Встановлення і підтримка високих стандартів життя і доходів населення.

  5. Створення міцної системи місцевого самоврядування.

  6. Скоординована політика уряду, підприємців та профспілок у забезпеченні максимального рівня зайнятості і високих стандартів оплати праці.

  7. Високі податки та висока податкова база.

  8. Державна підтримка зовнішньої торгівлі і забезпеченні рівноваги платіжного балансу.


^ Європейські країни з перехідною економікою (концепції переходу до ринкової економіки).

Ключовою передумовою успішного переходу колишніх соціалістичних ркаїн до ринкової системи є стабілізація економіки. Існує два основних підходи до досягнення стабілізації в перехідних економічних системах Європи.

  1. Ортодоксальний.

  2. Гетеродоксальний.

В контексті моделі економічної трансформації в країнах субрегіону :

а). Неоліберальна модель ( Польща, Чехія , Словенія, Ховатія, Латвія, Литва, Естонія, СРЮ).

Характерні риси моделі:

  1. Швидкі (радикальні) реформи, прискорена приватизація і перехід до ринкових важелів розвитку економіки;

  2. Скорочення державного сектору і державного втручання в соціальну сферу;

  3. Активний процес роздержавлення підприємств, надання переваги приватній власності.

  4. Сприяння утворенню конкурентного середовища;

  5. Лібералізація цін і орієнтація на вільний ринковий механізм ціноутворення;

  6. Реструктуризація і ліквідація нерентібельних підпрємств і підприємств-банкрутів.

б). Градуалістична модель. (Угорщина після 70х рр).

  1. Поступовий перехід до ринкової економіки (градуалізм);

  2. Поєднання обєктивних ринкових умов і держвних заходів по справедливому розподілу добробуту і забезпеченню соціальних гарантій населення.

  3. Збереження поряд з приватною значної частки днржавної та колективної власності. Колективне акціонування і приватизація підприємств робітниками;

  4. Поступова реструктуризація боргів та підприємств-банкрутів;

  5. Збереження за державою функцій соціального забезпечення населення.


в). Модель ринкового соціалізму.(СФРЮ, Угорщина у 70-ті рр.)

г). Державно- корпоративна модель.
Тема 2. Державне регулювання економіки у західноєвропейських країнах.
За рівнем економічного розвитку західноєвропейські країни можна розділити на наступні групи:

  1. великі високрозвинуті країни ЗЄ;

  2. середні та малі високорозвинуті країни ЗЄ;

  3. країни Західної Європи з нижчим рівнем розвитку;

4. західноєвропейські карликові держави.

До першої групи відносять Німеччину, Францію, Великобританію та Італію. На ці країни разом припадає 60-65 % ВВП регіону. Другу групу країн складають малі та середні високорозвинуті країни Скандінавії та Північної Європи: Бенілюкс – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, також країни, що розташовані в географічному центрі Європи - Швейцарія та Австрія. На ці країни разом припадає до 22% ВВП західноєвропейського регіону. Третю групу утворюють такі країни як Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта, Ірландія (10% ВВП). Під карликовими державами розуміють Князівство Андора, Державу-місто Ватікан, князівство Монако, князівство Ліхтенштейн, республіку Сан-Маріно, на які припадає 2-3% ВВП Західної Європи. Сукупний ВВП Західної Європи складає біля 8 трл. Екю (8 трл. доларів). Економічний розвиток країн Західної Європи відбувається під впливом змін у структурі економіки регіону (про структурні зміни роздрук) , які характеризуються зміною загальних тенденцій розвитку виробництва і суспільного поділу праці, розширенням наукомісткого виробництва внаслідок кризи 70-80-х років і підвищення економічних вимог до технології виробництва. Криза 70-80-х років була структурною, а не циклічною. Ця криза найбільш відчутно вплинула на такі галузі як суднобудування, чорна і кольорова металургія, текстильна та вугільна промисловість, автомобілебудування та хімія. Після закінчення кризи в Європейському регіоні найбільш динамічно розвиваються такі галузі як електротехнічна, виробницво обладнання та ЕОМ, зявились і нові галузі - робототехніка, аерокосмічна галузь і телекомунікаційна. Загалом структурна політика країн Західної Європи має наступні риси:

  1. динамізм структурних змін під впливом НТР у бік прискорення розвитку

нових наукомістких галузей. Посилення індустріалізації у невиробничих галузях.

  1. Зміна умов виробництва, споживання, поява нових послуг.

  2. Структурна перебудова позначилась не стільки на структурі товарного продукту, скільки на умовах виробництва і споживання.

Важливим проявом структурної політики стало утворення структур міжгалузевого характеру (науководослідні та дослідноконструкторські роботи, ділові послуги, інжиніринг, інформаційна індустрія).

Кінцева мета реалізації структурної політики - послаблення централізації і надання більшої гнучкості організаційним формам виробництва, збільшення самостійності виробничих ланок, пристосування національних структур економік країн Західної Європи до сучасних вимог НТР і координація зусиль по вдосконаленню виробничих технологій. Координація у виробничій та невиробничій сферах відображає загальні інституційні процеси в Західній Європі, що були реалізовані у створенні Європейських співтовариств (Вугілля та сталі, з атомної енергії, європейського економічного співтовариства).

Ключовим етапом інтеграційних процесів в Західній Європі є Маастригська угода (1991 рік). Згідно з нею:

1.Європейське економічне співтовариство трансформується у ЄС, який є відкритим для вступу країн ЦСЄ, що відповідають певним критеріям;

2. Запроваджено вільне пересування громадян країн, що входять до ЄС;

3. Створення умов для запровадження спільної валюти;

  1. гармонізація згідно з концепцією " соціальної Європи" профспілклвого представництва у рівній мірі як чоловіками так і жінками;

  2. Перехід на кваліфіковану більшість при голосуванні у Раді Міністрів;

  3. Створення наддержавного консультативного комітету регіонів;

  4. Створення основ спільної європейської політики у сфері безпеки та охорони.

Процес інтеграції західноєвропейських країн охопив не лише соціальну, виробничу і валютну сфери, а й сферу державних фінансів і фондовий ринок. Так, з метою збільшення частки фінансових інструментів, випущених емітентами країн Західної Європи було вирішено уніфікувати оподаткування операцій на ондовому ринку. З 1996 року з метою підвищення стабільності європейських фінансів реаліується програма регулювання конкуренції, що має назву " концепції ігрового поля".

Згідно з положеннями Маастригської угоди ( розділ 4, спеціальний протокол) країни-члени виказують:

  1. готовніть переглянути розміри структурних фондів і потреби Європейського інвестиційного банку;

  2. визначено ступінь участі союу в програмах і проектах структурних фондів із врахуванням проблем бюджетного врегулювання у менш розвинутих деожавах;

  3. зменшення гнучкості розміщення асигнувань у структурних фондах;

  4. розширення завдань Європейського соціального фонду ( ст. 123). Фонд має полегшити адаптацію трудящих до змін у галузевих структурах і схемах виробництва. Приділення уваги перепідготовці перекваліфікації робітників.

Згідно з положеннями Маастригської угоди видатки в ЄС спрямовуються на:

а). Утримання інституцій для функціонування ЄС.

б). Фінансування єдиної сільськогосподарської політики ЄС.

З 1991до 1994 року в ЄС відбувається процес збільшення бюджету і видатків.

Реформування структурних фондів:

Одним із головних завдань реформ є зменшення негативних наслідків інтеграції для відсталих регіонів країн-членів ЄС. В 1994-1999 рр. Відбувалось поступове збільшення витрат з структурних фондів на розвиток відсталих регіонів. В першу чергу це стосувалося старопромислових регіонів і регіонів з хронічновисоким рівнем безробіття. Основними джерелами фінансування є Фонд обєднання (сполучення) та Європейський інвестиційний банк.

Заключна фаза впровадження Євро.

Не пізніше 2 січня 2002 року і впродовж 6 місяців євробанкноти і монети вводяться в обіг, з якого виключаються національні грошові одиниці країн-членів ЄС. До 1 липня 2002 року Євро має стати законним платіжним засобом в ЄС. Впродовж шестимісячного періоду при здійсненні усіх операцій Євро прийматиметься для платежу поряд із національною валютою. Всі грошові операції в економіці ( розрахунки по заробітній платі, гонорарах, пенсіях, міжбанківських переказах) виконуються у Євро. Всі суми по контрактах в національній валюті конвертуються у євро. Причому конвертація сум контрактів не повинна вплинути на терміни та умови усіх договорів. При цьому є одна головна передумова успішної реалізації програми впровадження готівкової Євро - громадськість повинна сприйняти нову валюту і визнати її як законний засіб платежу. Визнання євро означатиме визнання політики урядів і політики наддержавних євроструктур і довіру до неї.

Не зважаючи на те, що західноєвропейські країни є країнами з вільними ринковими відносинами, уряди цих країн відіграють значну роль у економічному розвитку кожної з них. Уряди постійно корегуютьтемпи розвитку економік і намагаються забезпечити збалансований розвиток галузей, реалізуючи різноманітні програми допомоги, субсидій. При цьогму в ЄС жлрстко контролюється участь держави і державна допомога виробникам з метою запобігти порушенню положень ГАТТ/СОТ, членами якої є західноєвропейські країни. Контроль за державною допомогою є унікальною рисою політики конкуренції в ЄС. Подібна система наднаціонального контролю існує в (ЄАВТ-EFTA). Політика контролю над субсидіями держави виробникам і підприємцям покликана гармонізувати конкурентну політику в Євпропейському економічному регіоні. Навіть у США не існує межанізму контролю федерального уряду, або навіть координації субсидій та допомог, що надаються місцевими урядами штатів, хоча принципові рамки і розміри субсидій і допомог обумовлені кодексом ГАТТ/СОТ про субсидії. Користь від контролю за державної допомогою зразуміла. У багатьох випадках субсидії можуть створити неефективних виробників, знизять підприємницьку ініціативу виробників збільшити рентабельність підприємтва. Це, звичайно, зменшує у кінцевому результаті і добробут економічних агентів і населення. Субсидії можуть призвести до торгівельних конфліктів між урядами країн , репресивних заходів і тарифної війни. Система контролю в ЄС, що спирається на узгоджені фундаментальні принципи державної допомоги, запобігає негативному впливу субсидій на внутрішню та зовнішню торгівлю і економічний розвиток в Європейському економічному просторі. Необхідність державної допомоги пояснюється завданням подолання дефектів ринкового регулювання або проявів неефективності ринкових механізмів наступних сферах:

2. товари та послуги, споживання яких заохочується державою;

3. збільшення ефекту масштабу виробництва (returna to seale);

4. зовнішні економічні ефекти (externalities);

5. недосконалі або асиметричні інформаційні потоки;

6. нееластичність інституціональних механізмів;

7. недосконала мобільність факторів виробництва;

8. протиріччя викликані пристосуванням до змін в кон’юнктурі ринків;

9. субсидування іноземних конкурентів.

З поняттям суспільного блага пов’язують два терміни “всезагальність” (безвиключеність) та “неконкурентність”. Перший термін означає, що доступ до суспільних благ відкритий для всіх, незалежно від того, чи робить він свій внесок у його створення. Другий термін означає, що споживачам нема потреби конкурувати за отримання цього блага. Споживання цього блага однією особою не обмежує його наявність для іншої особи (приклади: вуличне освітлення, міліція). Оскільки ринок суспільних благ відсутній, то допомога уряду на їх утримання не впливає на загальне конкурентне середовище в економіці, за винятком можливих викривлень у конкуренції між ?------? ресурсів і сировини для виробників суспільних благ. До товарів та послуг другої групи можна віднести освіту, послуги у сфері охорони здоров’я та культурного збагачення нації тощо.

В країнах (в т.ч. і західноєвропейських), де галузі характеризуються економією на масштабах та збільшенням заходів від зростання обсягів виробництва за постійних граничних витрат, конкуренція на ринках не є доскональною і сприяє монополізації і олігополізації. За такої ситуації ціни утворюються не конкурентко, а кількість продуктів на ринку не адекватна потребам ринку. За такої ситуації уряд допомагає власними коштами збільшити конкуренцію н6а ринку, або адміністративними заходами впливає на цінову політику монополій і олігополій. Уряд може також покрити різницю між середніми і граничними витратами виробництва. Як правило такі заходи мають місце у залізничному транспорті, телекомунікація, постачанні електроенергії та газу.

Державне втручання може полягати у змушенні монополій знизити ціни (1) або допомозі іншим фірмам зайняти частину ринку, що належить монополіям і олігополіям, збільшити конкуренцію, знизити ціни і розширити ринок (2).

(1): монополіст змушений знизити ціну з Рm до рівня середніх витрат (Рас). Неефективність ринкового механізму зменшується з АВС до СDЕ. Субсидія (Расмс) компенсує витрати монополії для подальшого збільшення ціни і збільшення виробництва та попиту. Недоліки таких дій полягають у наступному:

а) збільшення оподаткування на розмір субсидій, що призведе до зменшення ефективності виробництва загалом в економіці;

б) помилки при встановленні розміру субсидій через недостовірність інформації про реальні витрати підприємств.

Можливе перебільшення фактичної суми субсидії над потрібною ефективною сумою.

(2): Ціна монополіста – Рm. Новий агент ринку встановлює новий рівень виробництва Qe. Рівновага на ринку встановлюється з ціни P2 за повного обсягу виробництва Q2. Ця ситуація досягається за допомогою субсидії у розмірі CDEP2 (різниця сукупних надходжень і витрат нового агента ринку). Треба зауважити, що такі дії знижують доходи агента ринку). Тому найбільш корисною ця політика є тоді коли цим агентом є не резидент.

4) Зовнішні ефекти можуть бути позитивного і негативного характеру. До перших відносяться збільшення загальної кваліфікації та технологічного рівня виробництва в країні через державні субсидії на R&D та підвищення професійного рівня робітників, наукові форми конференції, спільні дослідження та розробки, закупку патентів, ліцензій. Негативний же характер має забруднення навколишнього середовища і підвищення екологічних вимог до виробництва, що збільшує витрати та зменшує конкурентоспроможність підприємств. Для вирішення екологічних питань, як правило, використовуються нормативні, податкові механізми, квоти і ліцензії на шкідливі викиди, що підлягають перепродажу. Для того, щоб не зменшити конкурентноздатність власних підприємств, ЄС підвищує екологічні вимоги до підприємств, надаючи одночасно субсидії для подолання тимчасових витрат, пов’язаних з цим.

5) Недосконалість інформаційних потоків. Уряд часто надає субсидії чи бере на себе витрати по розвитку та виведенню на фінансові ринки нових підприємств чи проектів, що окупуються через тривалий період часу. Оскільки ринок, в тому числі і фінансовий, намагається захистити себе від ризиків, то він схильний вкладати кошти в проекти, не маючи достатньої та достовірної інформації про рентабельність. Також Уряд надає субсидії малим і середнім підприємствам на поширення інформації про них з метою їх просування, або навпаки надання їм більшого доступу до потенційних партнерів чи постачальників. Також вимогою є державна допомога на поширення достатньої інформації на ринку працевлаштування.

6) Через наявність певного роду нормативних гарантій та стандартів (рівень зайнятості, зарплати) Уряду доводиться брати на себе частину витрат по їх дотриманню.

7) Намагання зменшити витрати на транспортування, розташувати виробництво ближче до ринку збуту, призводить до несиметричного розвитку регіонів; їх факторозабезпеченості. Державні субсидії спрямовуються на підвищення освіти, кваліфікації, вдосконалення інфраструктури, інвестиційної привабливості у відсталих регіонах.

8) Субсидії, спрямовані на вдосконалення структури виробництва та перехід на нові технології.

9) Цей механізм максимально обмежений міжнародними зобов’язаннями європейських країн в рамках угод ГАТТ/СОТ.

Згідно з статтею 87 Маастрихтського договору ЄС країнам-членам забороняється надання державної допомоги, якщо вона спотворює чи загрожує спотворенням конкуренції, і може надавати переваги певним видам бізнесу або виробництву певних товарів…, впливаючи на торгівлю між країнами-членами. Для того щоб чітко окреслити умови застосування державної допомоги і субсидії і вірно розтлумачити положення статті 87, Європейська комісія прийняла вказівки і рамочні положення, які мають статус нормативів і підзаконних актів. Вони містять певні виключення із ст. 87 і встановлюють розміри державної допомоги, що можуть бути використані Урядами країн-членів. Вважається, що форми втручання держави в економічні процеси, не зашкоджують реалізації концепції спільного ринку і не створюють конкуренції. До цих категорій державної допомоги відносять:

  • Горизонтальну допомогу (охоплює малі та середні підприємства, R&D , захист навколишнього середовища, забезпечення зайнятості, 15% інвестицій на вдосконалення виробництва для дотримання обов’язкових стандартів, і до 30% відсотків витрат на підвищення виробничіх стандартів захисту навколишнього середовища понад обов’язкові. Для малих і середніх підприємств частина покриття може бути збільшена на 10-15% в залежності від ступеня розвитку регіону розташування виробництва.

  • Допомога на збільшення R&D та НАДКР. Частина покриття видатків може складати від 50% до 75% (для малих та середніх підприємств) (Revised in 1995)

  • Стажування і підвищення кваліфікації фахівців (прийнято 2 липня 1998). Для великих підприємств величина покриття видатків складає 25% на підвищення кваліфікації і стажування за певною спеціалізацією і 50% видатків на загальне підвищення кваліфікації. Для малих та середніх підриємств компенсується відповідно до 35% та 70%. Особливий статус надається інвестиціям м.-с. п. У філії за межами європейського економічного простору (для філій до 50 зайнятих – 15%, а для філій до 250 зайнятих – 7,5% зайнятих).

  • Для підприємств, що знаходяться на межі виживання або вимагають термінової реструктуризації і оновлення основних фондів, може бути надана так звана “рятівна допомога” або допомога з реструктуризації.

В 1997 році в ЄЕП було зареєстровано 18 млн безробітних (10,7% працездатного населення). Серед жінок частка складала 12,4%, серед молодих людей – 21,2%. Заради зниження безробіття в ЄЕП Європейська Комісія надає допомогу підприємствам, що збільшують кількість зайнятих, компенсуючи частину витрат від збільшення осіб, що отримують заробітну плату або компенсують частину витрат з підготовки відповідних кадрів.

Регіональна допомога (2). В 1998 році Європейська Комісія опубліковала нові директиви для регіональної допомоги. Критерієм надання допомоги є рівень ВВП на душу населення нижче 75% від середнього по ЄС. Під допомогу підлягає до 42,7% населення такіх регіонів. Допомога надається при здійсненні первинних інвестицій та створенні робочих місць.

Секторна (галузева) допомога (3). До цієї категорії відносять так звані чутливі галузі, які час від часу страждають на структурні ускладнення:

  1. кораблебудування  допомога на R&D, соціальна допомога для підприємств, що закриваються, внутрішні та експортні кредити, допомога по дотриманню екологічних стандартів, допомога по відшкодуванню витрат на інновації. Нові стандарти допомоги діють з 1 січня 1999 до 31 грудня 2003 року. Стара система допомоги по підтриманню фунціональної дієздатності підприємств галузі зберігатиметься до 31 грудня 2000.

  2. Синтетичні тканини (1996). – допомога складає від 50% до 75% від інноваційних інвестицій та інвестицій на удосконалення виробництва для великих підприємств і до 100% для М.С.П.

  3. Сталеливарна галузь (1997 – 2002). – договір Європейського Співтовариства вугілля та сталі. Дозволяється допомога на R&D, дотримання екологічних стандартів і допомога по закриттю підприємств.

  4. Вугілля (видобувається у Франції, Німеччині, Іспанії, Великобританії): a) експлуатаційна допомога; б) допомога на реструктуризацію, модернізацію і раціоналізацію; в) допомога по закриттю підприємств; г) допомога по звільненню робітників; д) допомога на R&D; е) допомога на дотримання екологічних стандартів

  5. Автомобілебудування.

  6. Річні транспортувальники.

  7. Автотранспорт.

  8. Сільське господарство – допомога спрямована на підтримку доходів фермерів, та структурну перебудову фермерських підприємств. Ця допомога здійснюється в межах спільної с/г політики ЄС. Допомога може бути надана у розмірі ЕКЮ 100000. Також надається допомога на вдосконалення технології виробництва, екологічну безпеку виробництва. Боротьбу з захворюваннями худоби та птиці, подолання наслідків природних катаклізмів. Це одна з рис участі держави у економічному розвитку країн ЄС.

Загалом державне регулювання економічних процессів у Західній Європі має наступні риси:

  1. матеріальна основа економічної діяльності уряду забезпечується державною часткою у сфері виробництва і послуг, а також державними інститутами розподілу доходів (бюджет, фонди).

  2. Участь уряду в економічних процесах обумовлюється економічною політикою, що він розробляє та реалізує.

  3. Уряд створює законодавчу базу для господарської діяльності

  4. Існує система сприяння і допомоги економічній діяльності.


Тема 3. Темпи та тенденції сучасного економічного розвитку країн Західної Європи.

Як вже було зазначено на попередній лекції  великі розвинуті країни з частиною 55% ВВП регіону, малі та середні розвинуті країни  22%; менш розвинуті країни  10% і карликові держави – 2%-3%. Як бачимо, лідерами у обсягах виробництва та споживання є 4 країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. Це приблизно 15% світового ВВП, загалом Західно-Європейський регіон відповідає за 22%-24% сукупного світового продукту. Середні теми приросту ВВП в регіоні складають 2-2,5%. Екоміці Зах.-Європейського ринку притаманні наступні риси:

  1. високий рівень концентрації виробництва і капіталу:

а) 3/4 концернів регіону походять з ФРН, Франції, Великобританії та Італії.

б) 2/3 наукових розробок і досліджень проводяться підрозділами ТНК Зах.-Європейських країн.

в) об’єм капіталу накопиченого у банківській сфері в абсолютних величинах перебільшують сукупний ВВП країн регіону.

2. ключова підприємницька структура Зах.-Європейського регіону – диверсифікований концерн, що при заснуванні мав галузеву орієнтацію. Продукція є переважно капітало та наукоємкою.

Якщо аналізувати на деяких країнах то за 15 років спостереження (1984-1998) середні темпи економічного розвитку складали:

  1. В Ірландії – 5,6 %

  2. В Туреччині – 4,6%

  3. В Норвегії – 3,4%;

Основна частина країн відзначається 2,5% темпами росту. Замикає групу Зах.-Європейських країн 2 представники Скандинавії: Швеція та Фінляндія – 0,1%,та Швейцарія – 0,2%. (Німеччина 2,2%)

За галузевою структурою ВВП країн Західної-Європи, що відзначаються найбільшими обсягами виробництва, не дуже відрізняються одна від одної. Як бачимо, промисловість – друга за вагою утворююча складова ВВП регіону. Кожна з країн Європи має власну політику розвитку промисловості, що є с кладовою регіональної економічної політики. В країнах Європейського Економічного простору формується під впливом екзогенних факторів, викладенних в базових документах Європейських Співтовариств мається на увазі Європейських Співтовариство вугілля та сталі.

Розвитку промисловості регіону, а також базовими є положення Маастрихтської угоди та директиви і норми, що походять від неї. Відокремлюють умови підтримки конкурентного середовища і збалансованого розвитку промисловості. Це завдання виконується завдяки реалізації в кожній окремій галузі програм розвитку. Промислова політика в ЄС реалізується відповідно до концепції “Спільного ринку”, яка отримала реальний зміст у 1987 році з підписанням Єдиного Європейського Акту. Остаточно ініціативи проведення спільної узгодженої політики, в тому числі і промислової були закріплені у Маастрихтській угоді, що була підписана 7 лютого 1992 року.

З початку 90-х, в ЄС почала працювати єдина система стандартів, мета яких забезпечити захист охорони здоров’я безпеки навколишнього середовища і споживача. Стандарти мають поступово витіснити торгівельні бар’єри, збільшити конкуренцію і технологічний рівень виробництва.іншою важливою характеристикою промислової політики ЄС є наявність державних замовлень. На них припадає до 16% ВВП регіону. Акцент у державних замовленнях робиться на високотехнологічну продукцію і розвиток найбільш конкурентноздатних галузей. Згідно з “промисловою політикою відкритого конкурентного середовища”, схваленою Європейською Радою 26.11.90 року, комісією розроблена промислова стратегія Спільного ринку. Існують 3 ключові принципи цієї стратегії:

  1. Сприяння диверсифікації промислової діяльності і підвищення конкурентності;

  2. Покращення доступу виробників країн ЄС на ринки третіх країн, захист від несумлінної конкуренції і діц, що не узгоджуються з принципами вільної торгівлі;

  3. Моніторингове сприяння позитивним змінам у структурі промислового виробництва.

З 1993 року усі заходи промислової політики регіону спрямовані на підвищення конкуренції і конкурентоспоможності національних виробників, що закріплено у преамбулі Маастрихтської угоди про ЄС. Спільна промислова політика ЄС має наступні засади:

  • Прискорення пристосування промисловості до структурних змін;

  • Сприяння підприємницькій ініціативі і малим та середнім підприємствам;

  • Півищення ефективності використання промислового потенціалу, використання інновацій, новаторських технологічних рішень і ринкових стратегій.

  • Спряння співробітництву між підприємствами.


^ Деякі характерні риси галузевої структури промисловості Західно-Європейського регіону:

Паливно-енергетична галузь – характеризується стабільними темпами розвитку, високою питомою вагою гідро та а атомних джерел енергопостачання.

Металургія – з 1974 року, ця галузь знаходиться у стані стагнації. Відчувається нестча сировини, яка імпортується з країн Африки, Латинської Америки та СНД. Головними виробниками є Німмечина, Франція, Великобританія і Швеція. В середньму підприємства забезпечені на 30% сировиною з країн-членів ЄС та на 7% з третіх країн.

Машинобудування – одна з провідних промислових галузей у якій зайняті до 30% усіх працюючих у промисловій сфері.

^ Електротехнічна галузь – забезпечує до 20% світової торгівлі. Лідерами у Західно-Європейському регіоні є Німеччина, Швеція, Італія.

У Франції створений інститут державних контролерів. Вони аналізують діяльність підприємств та інформують відповідні міністерства про рішення, що приймаються на підприємствах. З іншого боку, вони доводять думку міністерств до підприємств. Фінансове забезпечення приватних і державних підприємств здійснюється через Фонд економічного та соціального розвитку. Економічна динаміка, економічні прогнози для економіки Франції.

За останні роки Франція пережила кілька криз:

І. 1974 – 1975 рр.  у зв’язку із зростанням ціни на паливо спостерігалось (6-7%) падіння обсягів виробництва в судобудуванні, чорній металургії, машинобудуванні.

ІІ. 1980 – 1982 рр. – криза охопила поряд з названими такі галузі як автомобілебудування та текстиль.

ІІІ. 1991 – 1993 Загальна рецесія у Західній Європі. Збільшення безробіття на 10 %, зростання інфляції. За 50 років у Франції відбувся перехід домінування легкої промисловості до важкої промисловості. Основних досягнень було здобуто у хімічній промисловості, аерокосмічній промисловості, атомній енергії, електроенергії, зв’язку та телекомунікаціях. Як вже було сказано, стратегічні галузі активно підтримуються державою через держбюджет. Саму тому перед урядом Франції завжди гостро стоїть проблема державного дефіциту. В 1997 р. Було досягнуто 3 % орієнтиру бюджетного дефіциту. В 1998 р. – відповідно 2,9 % ВВП, 2,8 % - в 1999 р. На 2000 рік планується, що дефіцит буде складати 1,4 % (1993 – 5,8 %, 1996 – 4 %).

Макроекономічні показники Франції (% приріст)


  1   2   3   4

Схожі:

Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconКурс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі...
Центральної та Східної Європи встановлюються не лише географічними та економічними умовами, а й моделями соціально-економічного розвитку,...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconРозділ І теоретичні основи визначення освітньо-фахового потенціалу регіону
Десятиліттями ігнорувався соціальний чинник у розвитку економіки. Водночас стан соціально-економічного розвитку високорозвинутих...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconОсновні типи та форми власності
...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи icon1. Західноєвропейська модель
В регулюванні ринку країн Західної Європи можна ви­ділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів дер­жавного регулювання І...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи icon1. Західноєвропейська модель
В регулюванні ринку країн Західної Європи можна ви­ділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів дер­жавного регулювання І...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconМазепа Іван Степанович – славний гетьман України
Мазепинці поблизу Білої Церкви в сім’ї українського шляхтича. Освіту здобув у Київському колегіумі та у Варшавській Єзуїтській школі....
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconВесь теоретичний курс лекцій “рпс І регіональна економіка” поділено...
...
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconАвтореферат розісланий «22»
Механізми забезпечення фінансової спроможності соціально-економічного розвитку регіону
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconЗміст Вступне слово 4
Вдосконалення податково-бюджетного механізму забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіону України 6
Курс лекцій: Економіка Європейського регіону Тема Основні моделі соціально-економічного розвитку країн Західної Європи iconКандидат економічних наук
України. Обґрунтовано необхідність використання в якості критерію ефективності моделі економічного розвитку відповідність глобальній...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка