1. Філософський зміст проблеми буття




Назва1. Філософський зміст проблеми буття
Сторінка1/7
Дата02.05.2013
Розмір0.82 Mb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Философия > Документы
  1   2   3   4   5   6   7

1. Філософський зміст проблеми буття


Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. “Чому взагалі є сутнє, а не навпаки — ніщо?” З часів давньогрецької філософії розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття, отримав назву "онтологія" (від давньогрецького "онтос"— буття, сутнє). онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею

Буття постає як абстракція високого, навіть гранично високого рівня. Усвідомити, що таке буття, “схопити” його змістовий центр у думці надзвичайно важко Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс: це давнє, а тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не піддається охопленню.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

Тобто поняття буття має фіксувати певні характеристики світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття Крім того, у питанні про ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання перебуває у залежності від розуміння і тлумачення самих коренів буття. Для того, щоб визначити буття, слід було б знайти його не відносні, а абсолютні межі. Коли філософія ставить питання про абсолютні межі буття, вона намагається вивести на рівень людського розуміння те, що не є предметом або елементом практичного та пізнавального досвідів.

міркування на певну граничну межу – межу буття та небуття, тобто визначати, за яких обставин певна річ може бути саме такою, а за яких вона неминуче втрачає свою внутрішню якість, свою специфікацію. Отже, можна сказати, що філософом є той, хто виводить кожну річ на рівень її розгляду з позиції світового цілого або з позиції зіставлення буття та небуття.

Проблема буття — це передусім проблема, що виникає і розкривається перед нами в гамлетівському окресленні: бути чи не бути? Що означає бути і як можна утриматися у бутті за мінливості та минущості будь-яких форм сутнього? Чи може людина вважати себе чимсь особливим щодо цих процесів, чи може уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є із ряду вічних і фундаментальних.

^ Отже, фундаментальне значення проблеми буття для філософії виявляється у тому, що:

ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та узагальненого (сутнісного) розгляду будь-яких явищ реальності;

від розв'язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики;

постаючи гранично можливим орієнтиром для людського самоздійснення та філософствування, проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей;

проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.

2. Проблема буття в історико-філософському окреслені.

Коли ми звертаємося до вивчення історико-філософських розв'язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам; історико-філософський процес визначає рух думки в напрямі поглиблення розуміння певних явищ, їх чіткішого і деталізованішого окреслення та повнішого охоплення. Весь цей рух думки фіксується у категоріальних визначеннях буття. Разом усі ці категорії і дають змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення, так і життєдіяльності.

найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине. За Арістотелем же, який виступив саме проти подвоєння сущого, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння сущого, за Арістотелем, вимагає не сходження від речей до їх вічних сутностей, а дослідження будови речей,

Подальша антична філософія належним чином оцінила ідеї своїх попередників: в елліністичній філософії саме онтологія постала як основна частина філософського знання. У стоїків ми знаходимо вже й досить деталізовану класифікацію видів буття

^ У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Важливим є також і те, що середньовічне уявлення про буття набуває антропомірних та ціннісних забарвлень. Людина в цю добу стає центром світу вже внаслідок того, що вона поєднує у собі дух і тіло, буття істинне та створене. Якщо енергетика творення спрямована від Бога до людини, то енергетика оновлення світу має протилежне спрямування: від людини до Бога. Отже, буття у Середньовіччі має тотальний, системний та ієрархізований порядок,

Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження світу; воно набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яке плідно й досить інтенсивно розробляли Р.Декарт, Б.Спіноза

^ Отже, історія категоріальних визначень буття спрямована:

  • на конкретизацію та деталізацію цього поняття, на наповнення його все більш точним змістом;

  • на зближення філософських визначень буття із трактуваннями проявів буття наукою;

  • на поступове перетворення поняття буття із позначення чогось позасвідомого на внутрішню умову змістовного самоздійснення свідомомсті та мислення.

Якщо тепер підсумувати здійснений історико-філософський екскурс, то можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: усе-ніщо-першопочаток; стале – мінливе, єдине - множинне; корінь сущого — будова речей; абсолют- причетність – ієрархія; субстанція – акциденція - модус; інтенція – наданість – екзистенціальна зустріч; тривалість – час - правильне мислення. Але головне, напевно, полягає у тому, що за такого розуміння буття ні людину, ні її свідомість уже не розглядають як щось відсторонене від світу та буття; навпаки — тепер людина, її інтелект та мислення постають фундаментальними умовами виявлення буття як такого.

^ 3. Категорія буття. Її сенс і специфіка.

БУТТЯ – НЕБУТТЯ – гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й тому, що такого роду межа вказує на такі якості сущого, втрата яких різвнозначна втраті самого такого сущого; означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватися в небуття.

^ Бытие – одна из важнейших категорий философии. Она фиксирует и отражает проблему существования в ее общем виде”1. Слово бытие произошло от глагола “быть” или “есть”, т.е. существовать.

Понятие бытие можно характеризовать как в широком, так и в узком смысле. В узком смысле бытие это весь объективный мир, который существует независимо от человека и его сознания, в широком смысле бытие это все существующее: материя, идеи, чувства и фантазии.

Два аспекта проблемы бытия: 1) цепочка вопросов, каждый из которых побуждает к постановке следующего. Что существует? Мир. Где существует? Здесь и везде. Как долго он существует? Теперь и всегда. Мир был, есть и будет, он непреходящ.. 2) природа, человек, мысли, идеи, общество равно существуют; различные по формам своего существования, они прежде всего благодаря своему существованию образуют целостное единство бесконечного, непреходящего мира.

^ Формы бытия: 1) бытие вещей 2) бытие человека 3) бытие духовного (идеального) -> делится на индивидуализированное духовное и объективированное 4) бытие социальное

Особенность человеческого бытия определяется 1) возможностью регулировать свои потребности в пределах и формах, определяемых обществом 2) человек - пересечение относительно разных бытийственных измерений - а) реально существует отдельный человек (мыслящая и чувствующая вещь) б) человек - существо разумное, находящееся на определенном витке развития в) человек - социально-историческое существо

Человеческое бытие - реальность, объективная по отношению к сознанию отдельных поколений и людей. Человек-песчинка в невообразимом мире, но люди способны особенно мощно (в том числе и пагубно) влиять на мир и на самих себя.

^ Структура бытия: виды, уровни и формы

В философии различают два вида бытия: объективную реальность и субъективную реальность.

Уровни: актуальное бытие и потенциальное бытие.

Формы бытия: природное и социальное.

Объективная реальность это все то, что существует вне и независимо от нашего сознания. Это планета Земля, звездные системы, планеты, Вселенная, атомы, частицы, микро и макро тела и т.д. Другими словами вся живая и неживая природа. Человек и окружающее общество образуют объективно-реальное бытие.

^ Субъективная реальность это сознание, мышление и духовный мир человека. Она выражается в чувствах, образах, идеях, гипотезах и теориях. Это переживания человека.

Два вида бытия не считаются явными противоположностями. Они взаимосвязаны, а объективная реальность оказывает влияние на субъективную реальность.

^ 6. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)

Якщо ми погоджуємося із тим, що людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, то нам не уникнути розгляду того, яким постає буття у людському пізнанні та усвідомленні. При цьому ми звертаємося насамперед до науки, адже розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи. Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка — наукова картина світу (НКС). НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія. Звернемося до найважливіших аспектів представлення буття у сучасній науковій картині світу.

По-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді. Класичну науку надихав пафос відкриття останніх та остаточних законів світу, що надали б можливість змалювати його гармонійним, злагодженим, упорядкованим. Отже, за даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними за основною їх тенденцією.

По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку “всього з усім”. Цей зв'язок не просто з'єднує окремі явища буття, а й об'єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом,

По-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Сучасна фізика намагається створити теорію так званої “великого об'єднання”, яка б дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, У практичній діяльності слід враховувати, що сили, які діють у мікро- та мегасвітах, набагато перевершують сили макропроцесів.

По-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Так, за наявності у Всесвіті безмежної кількості зірок планетні системи в ньому досить рідкісне явище (сьогодні астрономія знає лише шість планетних систем). Сучасна наука має підстави стверджувати, що нижчі форми світових процесів, з одного боку, постають ґрунтом для вищих, а з іншого—входять до вищих як їх складові елементи.. Отже, еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сутнього є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі.

По-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта. З іншого боку, мову про об'єкт можна вести лише щодо людини, бо речі або явища можна характеризувати як об'єкти лише через зв'язок із суб'єктом. Тому сучасна наукова картина світу розглядає форми проявів буття лише в аспекті органічної єдності та неподільності об'єкта і суб'єкта. Це повертає нас до положень некласичної філософії про буття у межах інтенції свідомості та екзистенціальної зустрічі.

Нарешті, у зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого — через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації. Але єдність всіх процесів та явищ Всесвіту, відомих сучасній науці, змушує припустити й вихідну їх єдність.

Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, неможна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним (прямо чи опосередковано), а, значить те, що має просторово-часові характеристики.. Тому у ХХ ст. побачила світ ціла низка творів та концепцій, у яких цілком серйозно обгрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її специфічних утворень просто не існує.

^ 7. Специфіка і проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.

З одного боку, ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з’являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть волосся. З іншого боку, проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи – досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи-то вад. А тому мати людський організм – це для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її перевищувати. Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення. Що треба додати до біофізичної організації людини такого, що перевело би останню у людський спосіб буття? Напевне - і ми всі це чудово знаємо – треба включити людину в соціально-культурні процеси, де відбудеться своєрідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципове інакше спрямування.

Поза всім цим людина буде реальною істотою, проте ще не людиною. Але й цього, напевне, недостатньо, оскільки, врешті, людину можна ввести в соціальне життя певним дресируванням, яке передбачає постійний контроль та настанову,

А інакше ми будемо мати справу не із людиною, а із певними соціальними “зомбі”, біо-роботами, запрограмованими на здійснення певних соціальних операцій. І тут ми повинні зрозуміти, що мало мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувались у певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали

. Тому бути людиною або перебувати у людському способі буття – це значить боротися за них, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й – справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини, як ми з’ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як певний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність за зміни зовнішніх чинників. Звичайно, це не значить, що ми тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, врешті, від народження людина отримує унікальний організм із такими можливостями, яких ми не знаходимо більше ніде. Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте ми знаємо, що людський організм – це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей.

^ 8. Співвідношення категорій "буття", "субстанція", "матерія". Атрибути матерії.

"Материя" - одно из фундаментальнейших поня­тий философии. Однако в различных философских системах его содержание понимается по-разному. Для идеалистической философии, например, харак­терно то, что она или совсем отвергает существование материи или отрицает ее объективность. Сама по себе материя у Платона ничто. Для того, чтобы превратиться в реальность, в ней должна воплотить­ся какая-нибудь идея.

У последователя Платона, Аристотеля, материя тоже существует лишь как возможность, которая превращается в действительность только в результа­те соединения ее с формой. Формы же в конечном итоге берут свое начало от Бога.

В субъективно-идеалистической философии Дж. Беркли открыто заявляется о том, что материи нет, и ее никто никогда не видел, что, если изгнать это по­нятие из науки, то это никто и не заметит, ибо оно ничего не означает.

Уже древние философы (китайские, индийские, греческие) в качестве материи рассматривали какое-либо наиболее распространенное чувственно-конк­ретное вещество, которое они считали первоосновой всего существующего в мире. Такой подход к опре­делению материи может быть назван субстанциальным, ибо его суть составляла поиск основы (суб­станции) мира. Гераклит из Эфеса первоосновой всего сущего считал огонь. Кстати, огонь у Гераклита - это и образ вечного движения. "Этот космос, - доказывал он, - один и тот же для всех, не создал никто из богов и никто из людей, но он всегда был, есть и бу­дет вечно живым огнем, мерно возгорающимся и мерно угасающим".

Конечно, трудно было представить, что в основе разнообразия вещей и процессов находится что-то одно. Все прочие вещи получаются в результате соединения этих элементов в определенных пропорциях. В каждой вещи есть части­ца каждой другой, в белом заключено черное, в чер­ном - белое, в тяжелом - легкое и т. д.

Взгляд на материю как на бесчисленное множест­во атомов, без каких-либо заметных изменений, со­хранялся в различных школах философского мате­риализма вплоть до начала ХХ века

Все это привело к коренному пересмотру преж­них устоявшихся представлений о строении материи. Рухнуло основное положение атомистического мате­риализма о неделимости, неизменности и о неуничтожимости атома, что послужило поводом для опро­вержения материализма в свете новейших выводов естествознания.

Однако такая смена конкретных научных представлений не может опроверг­нуть смысл и значение философского понятия (кате­гории) "материя", которая служит для обозначения объективной реальности, данной человеку в его ощу­щениях и существующей независимо от них.

Уже у Декарта было развито учение о своего рода параллелизме материальных и духовных субстанций. Согласно Декарту, каждому состоянию и изменению в материальной субстанции (например, в человеческом теле) соответствует изменение в субстанции духовной (в человеческих чувствах, желаниях, мыслях). Сами субстанции, по Декарту, не могут непосредственно влиять друг на друга, но их действия строго скорректированы благодаря Богу. Аналогичное рассуждение мы находим у Спинозы: все явления в физическом мире, будучи модусами атри6ута протяжения, развиваются в той же последовательности, как и все модусы в сфере мышления. Поэтому порядок и связь идей соответствует порядку и связи вещей: и те, и другие суть, только следствия божественной сущности. Отсюда вытекают спинозовские определение души как идеи человеческого тела. Весь мировой процесс, таким образом, совершается в силу абсолютной необходимости и человеческая воля ничего не в состоянии здесь изменить. С. вообще не признает такой способности, как воля: единичная чел. душа не есть нечто самостоятельное, она не есть субстанция, дух человека это не что иное, как модус мышления, а потому, согласно Спинозе, “воля и разум - одно и то же”. Человек может только постигать ход мирового прогресса, чтобы сообразовать с ним свою жизнь и свои желания.

Материя и её атрибуты:

  • Пространство и время – формы существования материи

  • Отражение – всеобщее свойство материи

  • Движение – способ существования материи

^ 10. Свідомість як вища форма відображення дійсності.

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати з допомогою різноманітних приладів

Лише у ХХ ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним було тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтологічного статусу, тобто при тому вважається, що вона не вносить у дійсність нічого принципово нового. Але в застосуванні до процесів свідомості вона породжує багато серйозних запитань, наприклад, таких:

^ Якщо свідомість — це усвідомлене буття, то завдяки чому можливе саме усвідомлення?

З якої особливої позиції свідомість може оцінювати, вимірювати дійсність, якщо вона є лише моментом відображення одних матеріальних процесів у інших?

^ Чому аргументи свідомості (її ідеї, принципи) можуть інколи бути сильнішими за силу фізичної реальності?

Якими потребами відображення можна пояснити той факт, що за своїми інформаційними потужностями мозок людини потенційно здатний вмістити в себе всю інформацію, наявну у Всесвіті?

^ Нарешті, якщо свідомість виникла внаслідок еволюції (як організмів, так і форм відображення), то що змусило еволюцію рухатись саме в напрямі до свідомості?

Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської поведінки. Про небіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так і змістова наповненість людських дій: їх здійснюють на основі соціокультурних процесів із використанням штучних знарядь та засобів життєдіяльності, що їх людина створила сама.

З цим пов'язана предметність як важлива ознака свідомості: за допомогою розуму людина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не існує. Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, коваль у металі — майбутню річ. Коли ми тримаємо перед собою текст, то бачимо світлу поверхню з позначками, але вбачаємо за цим щось принципово інше.

У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідомості, тобто той момент, що свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень, З цим також пов’язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї, але до цієї здатності ми звернемося у наступних питаннях.

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати про її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

^ 11. Проблема походження свідомості

до філософських проблем свідомості належить насамперед проблема її походження; це повинно бути зрозумілим у загальному плані хоча б тому, що ми досить часто, намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його коренів, тобто звертаємося до питання про його походження. Звернення до проблеми походження свідомості мимоволі породжує питання: чи не є ця проблема тотожною проблемі походження людини або хоча б її частковим проявом? Як ми побачимо далі, в цих проблемах – походження людини та походження свідомості – дійсно є багато спільного, а також спостерігається їх певне перехрещення, але існують при цьому і відмінності. Наприклад, анатомічна та генетична спорідненість людини із вищими тваринами спрямовує пошук коренів людини у бік природної еволюції, проте досить суттєва відмінність свідомості людини від інтелектуальних дій тварин і навіть від психологічних процесів змушує питання про свідомість розглядати окремо. І змістовно наголос тут падає на інше: на те, якими характеристиками, невластивими для інших видів реальності, володіє свідомість та як ці характеристики впливають на людську поведінку.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання проблеми походження свідомості, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну, дуалістичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недоліки кожної концепції.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог “вдунув у неї дух живий”, наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно.

^ Концепція єдиного інформаційного поля базується на тезі, яка не викликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї прямий стосунок. Зазначена концепція фіксує факт існування такого стосунку, до того ж вона по-своєму переконливо, із посиланнями на новітні данні науки, пояснює зв’язок свідомості із мозком людини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до складного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але вони не мають нічого спільного із їх змістом.

^ Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана «теорія панспермії» стверджує, що насіння життя розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів. У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує саму можливість змін організмів через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше.

^ Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстають від нас у часі на 2,5 млн.років. Але справді помітні прояви людської свідомості, пов'язані із спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з'являються в інтервалі 100—35 тис. років тому (6, 11). Отже, “трудова теорія” не пояснює, чому при наявності “праці із знаряддями” історичний процес формування свідомості був фактично або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час. Тому трудова концепція навіть у логічному плані залишається не коректною.

Нарешті, субстанційна концепція намагається подати свідомість як конкретне, на рівні людини виявлення вихідної засади світу – духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволюційних процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух – це є рух, енергія), і деякі характеристики свідомості (саморефлексія, трансцендентність). Проте і вона нагороджує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристики за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить, найпотужнішими, проте, як ми знаємо, свідомість тримається на постійному внутрішньому зусиллі; якщо свідомість початково є ідеальною, навіщо для її проявів потрібна недосконала матеріальна реальність? Яку роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?

Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається, проте наявні її фрагменти дають можливість уявити її собі досить повно та виразно.

^ 12. Відображення як всезагальна властивість матерії . Еволюція форм відображення.

Все явления, объекты, процессы объективность существующего материального мира беспрестанно взаимодействует между собой и в ходе этого взаимодействия претерпевают изменения. Каждое из взаимодействий объектов, процессов и т. д., воздействуя на другие и вызывая в них изменения, оставляет след в том объекте, явлении, процессе, на кот. он воздействует, и тем самым запечатлевает себя в результате этого воздействия. Т.о., в процессах взаимодействия материальные объекты, явления, процессы фиксируют в своих изменениях свойства воздействующих на них объектов, явлений, процессов. Отражение - всеобщее свойство материи воспроизводить в своих свойствах особенности других объектов, с которыми произошло взаимодействие. Основные свойства объекта: Неживая природа: а) в результате отражения свойства отражаемого объекта передаются отражающему в виде следа, копии или отпечатка; б) воздействие одного объекта на другой не стимулирует активности этих объектов. Живая природа: а) отрицание активно; б) всегда целенаправленно; в) оно может носить опережающий характер; г) несет функциональный характер. Общие свойства объекта: а) воспроизводит свойства отражаемого объекта лишь частично; б) упорядоченность отражаемого объекта воспроизводится с большими или меньшими искажениями. Эти особенности присущи любому отражению, но характер отражения меняется с возникновением жизни. Характеризуется отражение как свойство, лежащее в фундаменте самой материи и связанное с эффектами любых материальных взаимодействий, диалектико-материалистическая форма формулирует исходные предпосылки для понимания генезиса, ощущений, психики, человеческого сознания. Важнейшей из этих предпосылок является положение о том, что любые формы и виды отражения, ощущения, психики, сознания возникает и существует в рамках взаимодействия матер. образований и систем, находящихся на разных уровнях развития. В результате длительного отбора способность организмов реагировать на внешние воздействия все более совершенствовалась. Наконец произошел качеств. скачок и возникла нервная система. В ходе биологической эволюции нервная система усложняется. В процессе развития вида в мозгу возникают новые структуры, в процессе развития особи вырабатываются новые программы деятельности, сохраняемые в памяти. В результате этого поведение животного все более определяется внутренними программами. С усложнением телесной организации растет удельный вес форм поведения, вырабатываемых в индивидуальной жизни особи, возрастает значение головного мозга. У человека происходит качественный скачок и возникает сознание.

^ 13. Структура та функції свідомості

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять — це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи форми свідомості). Поняття “психіка людини” ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість — це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог “Я” з самим собою.

Виходячи з цієї схеми та вдаючись до значного спрощення, весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення — оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди бачимо в речах значно більше, ніж те, що дають нам відчуття. Наприклад, скульптор бачить у дереві майбутню скульптуру, різьбяр — майбутній виріб, хоча чуттєво їм надано лише дерево. Усі складники людської свідомості предметне насичені. У зв'язку з цим, коли ми дивимося на картину, то відчуваємо емоції не з приводу барв або кольорових плям, а з приводу тих сюжетів із життя, що їх можемо угледіти в зображеному. Формою представлення предметного змісту дійності в свідомості людини є знання, бо саме в знанні дійсність постає перед людиною як сукупність буттєвих одиниць. Сфера емоцій людини — це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат корисних чи приємних впливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (ненависть, жах) — стимулюють активнії^ь на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії.

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких урешті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому, проте сфокусованому варіанті виділяють три основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна, контрольно-регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, соціально-адаптивна. Їх зміст, фактично, вже висвітлений у попередньому розгляді і проблем свідомості, і проблеми людського буття, да і їх назва достає досить інформативною. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання; їх зміст ми також вже розглядали.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

1. Філософський зміст проблеми буття iconТема Данте останній поет Середньовіччя І провісник Відродження. Морально-філософський...
Данте — останній поет Середньовіччя І провісник Відродження. Морально-філософський зміст «Боже­ственної комедії»
1. Філософський зміст проблеми буття iconПит. 25. Категорія буття у філософії. Буття
Буття це філософська категорія, яка виражає все те, що реально існує: предмети, речі, властивості, зв'язки об'єктів, численні вияви...
1. Філософський зміст проблеми буття iconВід лат persona особа, особистість філософський напрямок, розвиває...
Козлов, Лопатин, Бобров, С. А. Алексєєв (Аскольдів), Бердяєв, Шестов та ін Самі вони давали різні назви своїм філософським концепціям:...
1. Філософський зміст проблеми буття iconЗагальний процес існування
Буття-загальний процес існування. Буття-це щось первинне,визначальне. В широкому діапазоні-від сутностей,які сприймаються органами...
1. Філософський зміст проблеми буття icon“соціальний капітал”: зміст та евристична цінність концепції
Опубліковано в кн. „Громадянське суспільство І соціальні перетворення в україні” / Тези наукової конференції. Лну ім. І. Франка,...
1. Філософський зміст проблеми буття icon23. Розкрийте структуру світогляду
«життєва філософія», теоретичний-упорядковане, раціональне, систематизоване знання, тобто знання філософське), 3) форми та історичні...
1. Філософський зміст проблеми буття iconБуття людини І буття світу
М. Шелер (1874-1928) творець 'критичної онтології' Н. Гартман (1882-1950) М. Мерло-Понті (1908-1961). Феноменологія сильно вплинула...
1. Філософський зміст проблеми буття iconПлан Вступ Філософське вчення про буття матерії. Матерія та її атрибути:...
Поняття матерії відноситься до основних філософських категорій І є центральним в матеріалістичній філософії. Воно виражає суть матеріального...
1. Філософський зміст проблеми буття iconНаукове пізнання: рівні, особливості, специфіка
Необхідність пошуку ефективних рішень І швидкі знаходження їх не завжди оптимізуються, породжуючи конфліктно-кризові ситуації. Все...
1. Філософський зміст проблеми буття iconНаукове пізнання: рівні, особливості, специфіка
Необхідність пошуку ефективних рішень І швидкі знаходження їх не завжди оптимізуються, породжуючи конфліктно-кризові ситуації. Все...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка