Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в "Українській правді" 28. 02. 2003




Скачати 261.35 Kb.
НазваМихайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в "Українській правді" 28. 02. 2003
Сторінка1/4
Дата05.04.2013
Розмір261.35 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Физика > Документы
  1   2   3   4
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в "Українській правді" 28.02.2003 (http://www2.pravda.com.ua/archive/2003/february/28/2.shtml)

Складається враження, що опозиція робить все, щоб зазнати поразки і не досягти перемоги навіть на президентських виборах. Робить вперто і давно. Не усвідомлюючи, що творить.

Постійно порівнюючи боротьбу за незалежність з нинішньою боротьбою за демократію, я не розумію, чому тоді націонал-демократична опозиція, не маючи ні оргтехніки, ні сучасних засобів зв'язку та поширення інформації, ні підручників, ні досвіду, технологічно діяла правильніше за опозицію антикучмівську, якось інтуїтивно дотримуючись двох правил: не давати обмежених у часі обіцянок, яких не зможеш виконати, та не робити обмежених часом прогнозів щодо перемоги. Бо порушення цих правил ведуть до зменшення підтримки та довіри з боку народу і до збільшення байдужості та зневіри.

Першим порушив згадані правила Олександр Мороз, почавши роздавати нереальні прогнози, пророкуючи час відставки Кучми з точністю до місяця. Причому робив це з дивовижною впертістю, не соромлячись привселюдно наступати на ті самі граблі. Як тільки минав час чергового пророцтва, він видавав нове. І так кілька разів. Поки не зрозумів, що оракул з нього не вийшов.

Коли ж йому нагадували про це, Олександр Олександрович ніяково пояснював, що Кучма - людина без совісті і моралі, інший, мовляв, на його місці давно б вже склав свої повноваження. Це пояснення було не кращим за самі прогнози. Бо з нього випливало, по-перше, що неморальність і безсовісність Кучми полягає у його небажанні слідувати прогнозам Мороза. Адже незрозуміло, чому людина з залишками совісті і моралі мала чекати до червня 2001р. (один з прогнозів), а не йти у відставку або відразу після оприлюднення записів майора Мельниченка, або після тривалих протестних акцій, які засвідчили ставлення до президента у суспільстві?

По-друге, виходило, що лідер однієї з найбільших партій, колишній голова Верховної Ради довго не помічав відсутність зазначених чеснот у гаранта Конституції України, хоча останньому найнеосвіченішому демонстранту це стало ясно вже наприкінці березня, коли Кучма відкинув можливість не те що своєї відставки, але навіть переговорів з опозицією.

Однак безвідповідальні прогнози не йдуть ні в яке порівняння з безвідповідальними обіцянками, майстром яких стала Юлія Тимошенко.

Я не знаю, хто розробляє стратегію опозиції, але вся вона якась однакова на всі випадки життя. Кожній людині зрозуміло, що між боксерськими поєдинками, боями без правил і військовими діями існує велика різниця. І для кожної ситуації є свої способи дії. Але радикальна опозиція, ведучи боротьбу з поваленням режиму, чомусь обирає стратегію, яку застосовують під час пропорційних виборів. Тобто, дозволяє дещо підвищити рейтинг, але заважає здобути перемогу.

^ Виборча стратегія на війні не працює

Виборча стратегія передбачає здобуття певною політичною силою популярності у визначеному сегменті електорату. Оскільки неможливо бути хорошим для всіх, робота ведеться з тими виборцями, які потенційно можуть проголосувати за цю силу. Саме під час виборчої кампанії найгучніші обіцянки дають потрібний ефект, бо виборчий процес - короткочасний, і переконатися у дотриманні кандидатом своїх слів виборці вже не встигають.

Вийшовши з Лук'янівської в'язниці Юлія Тимошенко відразу застовпила за собою місце головного генератора опозиційних ідей. І зробила це у явочному порядку, проголосивши підготовку до проведення всеукраїнського референдуму за відставку президента Кучми. Причому в ультимативному порядку: "Якщо ніхто цього не підтримає - я буду проводити референдум сама". Вся підготовка референдуму проводилася під звучання переможних фанфар, мовляв, справа вже зроблена. Пам'ятаю це проголошення на зборах Форуму національного порятунку, де з сотень присутніх лише троє підняли руки проти. Окрім мене, це були два Тараса, члени Президії ФНП Стецьків і Чорновіл. Як люди, знайомі з принципами боротьби проти влади ще з часів СРСР, вони розуміли, що проголошувати майбутню перемогу у завідомо програшній ситуації не можна. В підсумку референдум провалився, а до пасиву опозиції лягла перша невиконана обіцянка.

Наступною невиконаною обіцянкою було повалення Кучми в ході акції "Повстань, Україно!". Небачені з часів здобуття незалежності протести не призвели до перемоги, а кожен новий мітинг збирав все менше людей.

Опозиційним протестам передували прес-конференції, де лунали погрози на адресу режиму і вказувалося, що цей режим чекає найближчим часом: страйки і наполеглива робота в молодіжному середовищі з подальшими акціями та зазначенням часових рамок їх початку. Час пройшов. Ні страйків, ні молодіжних акцій не відбулось. І навіть якоїсь роботи серед молоді ніхто не помітив.

Юлія Володимирівна обрала безпрограшний варіант: взяти ініціативу на себе і роздати якомога більше авансів через ЗМІ. Соціалісти в цій ситуації вважають за краще підтримати ініціативи колег, побоюючись, що, в разі відмови взяти участь у протестних акціях, вони втратять імідж послідовної опозиції, а до того ж ще й ризикують бути звинуваченими у провалі акції. Ось і йдуть довгий час у фарватері Тимошенко, бо через інформаційну блокаду донести справжню свою позицію неможливо - ніхто не надасть ефір чи шпальти для частих і довгих роз'яснень. А будь-яке коротке заперечення в суспільстві, де з вищенаведеної причини все сприймається за суто зовнішніми ознаками (Юля закликала - Мороз не пішов), лише дасть привід для стійкої чутки про розкол опозиції.

Навряд чи хтось скаже, хто перший порівняв Юлію Тимошенко з Жанною Д'Арк, та, здається, вона сама у це увірувала, забувши, що герой і командуючий - не завжди синоніми. Напередодні акції "Повстань, Україно!" Юлія Володимирівна щиро випромінювала безпідставний оптимізм. Знаючи реальне ставлення громадян до режиму, вона була впевнена, що, проїхавшись Україною і кинувши масам низку запальних гасел з обіцянкою швидкою перемоги, лідери опозиції зробили достатньо, щоб повстала народна стихія змела ненависну владу. Однак те, що вдалося Орлеанській Діві, не вийшло в Української Леді. Кількості ополченців, що прийшли під її прапори, виявилося недостатньо для перемоги. Та й ті після кількох невдалих штурмів ворожих замків поступово у своїй більшості розійшлися по домівках.

Тоді і стало остаточно зрозуміло, що Юля - не Жанна. Вона також, безумовно, герой, але не полководець. І саме за цей героїзм її люблять в народі. Але на рівні підсвідомості не вірять, що вона здатна перемогти.

Це дивовижне шанування, адже у побуті людині після кількох невиконаних обіцянок віри не ймуть. Тим більше не поважають людей, які кричать про свої майбутні вчинки раніше ніж їх зроблять. У політиці трохи інакше. В суспільстві завжди є частина людей, налаштованих рішучо і радикально. У їх вчинках велику роль грають віра, емоції, гостре відчуття несправедливості. Тому вони у своїй більшості не помічають невиконання обіцянок, оскільки найбільше цінують людські, а не ділові якості. В нашому випадку - героїзм, а не талант полководця.

Ця частка не є сталою і може сильно змінюватись в залежності від ситуації. Як правило, вона є відносно невеликою і лише в рідкісних випадках буває переважаючою. Реакція народу на заклики опозиції взяти участь в останніх акціях довела, що настрої українців не виходять і навряд чи вийдуть найближчим часом за межі правила, хоча, порівняно з періодами стабільності (або застою), радикалів не так вже і мало. Саме більшість цієї групи складає електорат Тимошенко, і вона ще може підвищити свій рейтинг як за рахунок збільшення цієї частки у суспільстві, так і шляхом здобуття симпатій в тих громадян цього прошарку суспільства, які прихильні до інших політиків.

Однак потенційних тимошенкофілів не так і багато, оскільки більшість з вищеозначеної групи вже й так на її боці. І їх кількості явно недостатньо для повалення режиму хоча б тому, що їх радикалізм часто обмежується кухнею чи виборчою кабінкою, але не сягає вуличних барикад.

Ставлення до Юлії Володимирівни її прихильників можна описати такими словами: "Вона - молодець. Робить все правильно. І робить все для того, щоб виконати свої обіцянки. Але ж вона не винна, що народ в нас такий, а банда занадто сильно чіпляється за владу".

Більша ж частина суспільства належить до іншої групи, яка піде на барикади не за закликом, а тоді, коли побачить можливість перемоги. І для здобуття її треба довести цим людям, що перемога можлива. Та довести не обіцянками, а конкретними діями і постійним впливом на свідомість. Поки що ж в цій групі ставлення до Тимошенко я б описав так: "Бідна, вона прагне щось змінити, але нічого в неї не вийде". Тобто, це ставлення не є поганим, однак, якщо опозиція дійсно прагне скинути Кучму, а не розпочала президентську передвиборчу кампанію, діяти треба інакше.

^ Як діяли ми колись

Під час боротьби за незалежність також проводилось чимало тематичних і масових акцій. Чого варті лише ланцюг від Києва до Львова, підняття національного прапора біля Київради, демонстрація на день радянської окупації у Львові, не кажучи вже про численні облоги Верховної Ради кількістю у 20-30 тисяч з конкретними вимогами. Більшість з цих вимог не задовольнялось, але тодішня опозиція і не обіцяла переможного закінчення жодної акції. Вона налаштовувала народ на довгу і тривалу боротьбу, пояснюючи, що наближення часу перемоги залежить від кожного з нас.

Навіть йдучи на студентське голодування ми не обіцяли, що переможемо. Ми лише обіцяли перемогти або померти. Піти з поразкою ми не могли - це б нанесло удар по вірі народу в можливість остаточної перемоги. І в цьому є суттєва відмінність від "Повстань, Україно!". Тут ніхто не бажав померти, бо всі хотіли побачити обіцяну перемогу.

Я ні в якому разі не закликаю проголошувати зараз акцію "Перемога або смерть". В нинішній ситуації це було б повним безглуздям і назву можна було б скоротити лише до одного слова, останнього у цій назві. Виходячи на голодування, ми бачили, що в нас є шанс перемогти. Зараз такого бачення немає, тому діяти треба за ситуацією, приберігаючи заклики про останній та рішучий бій до слушного моменту, а не вживати його всує.

В ті роки ми абсолютно не надавали значення піару. І часто просто забували розповісти пресі про свою роботу та успіхи. Це було неправильно, але навіть така поведінка краща ніж те, що робить нинішня опозиція, в якої піар є пріоритетнішим за саму справу. У 80-90-ті нам ніколи б у голову не прийшло б заздалегідь повідомляти якими конкретно тактичними ходами ми досягатимемо своєї мети. І ми б провалилися від сорому під землю, якби не виконали своїх погроз на адресу влади. Звичайно, ми заздалегідь закликали, наприклад, до страйків, але закликали саме тих, хто мав страйкувати (з вуст у вуста, листівками, мітингами), а не лякали владу страйком, про який самі потенційні страйкуючі не відають ні слухом, ні духом.

^ На чому ґрунтується феномен популярності Ющенка

Багатьох дивує феномен популярності Ющенка, яка, попри всі дії Віктора Андрійовича, залишається достатньо високою. Зрозуміла поява цього феномену - виплата заборгованості по зарплатах і пенсіях та інші економічні успіхи. І навіть коли всі дізналися про вагомий внесок у цю справу Юлії Тимошенко, їй перепали лиш листочки слави з лаврового вінка тріумфатора.

Впевнений, що кожному з нас доводилось не раз спостерігати суперечку прихильників Ющенка і Тимошенко. Не дивлячись на те, що тимошенкофіли наводили слушні аргументи про урядові успіхи як заслуги Юлі, ющофіли, не заперечуючи, продовжували вперто бубоніти: "А Ющенко - кращий".

Насправді ж причина гранично проста: Ющенко не лише дає заманливі обіцянки, але й виконує їх. Будучи прем'єром, Віктор Андрійович пообіцяв, що за рік виплатить всю заборгованість. Тоді я (і не я один) лаяв його за такі, здавалось, популістські обіцянки, оскільки ніщо ніби не сигналізувало про майбутнє покращення економічної ситуації. Але сталося так, як він казав.
Зрозуміло, що він не міг виконати обіцянку лише тому, що її дав. Отже, Ющенко був впевнений, що зможе її виконати. І впевненість ця ґрунтувалась на відомих йому об'єктивних показниках і розкладах. Ось це виконання обіцянок й сидить у підсвідомості тих його прихильників, які не можуть аргументовано пояснити, чому ж Ющенко краще.

Тут немає фрейдизму. Ці всі речі легко зможе пояснити будь-який політтехнолог чи виробник реклами. Адже мета всіх листівок, меседжів, кліпів тощо - залишити в людини асоціацію з кандидатом (рекламованим товаром) як з чимось дуже позитивним і вкрай необхідним.

Згадайте, що Ющенко мав певну популярність у широкого загалу ще задовго до свого прем'єрства, хоча посада голови Національного банку і не є аж занадто публічною. Не дивлячись на те, що в перші роки незалежності небагато з простих людей знали, що таке Нацбанк і його функції, Віктор Андрійович асоціювався в людей з перемогою над чи ненайбільшим тогочасним злом - галопуючою інфляцією. При чому цим званням його нагородили самі люди, оскільки ЗМІ не поспішали представити народу справжнього героя. Секрет полягає у кількох його коротеньких виступах по телебаченню, де він без тіні сумніву пообіцяв покінчити з інфляцією, окресливши часові рамки виконання своєї обіцянки. Навряд чи хтось зараз пам'ятає ті виступи. Вони не викликали ажіотажу через, як тоді здавалося, популізм, тим більше, що в той час багато хто давав подібні обіцянки. Та у підсвідомості людській ці його слова залишилися, проявившись на асоціативному рівні. Цікаво, що на подібні обіцянки Кучми ніхто не звернув увагу. І навіть після того як президент всіма можливими способами намагався приписати собі смерть інфляції, народ на це не зреагував. З однієї простої причини: Кучму не могли визнати переможцем інфляції, оскільки він асоціювався в громадян з її батьком. Ющенко ж очолив Нацбанк вже після того, коли наша грошова одиниця валялася нижче плінтусу.

Мені довелось бути свідком безвідповідальних обіцянок лідера "Нашої України". Але вони були зроблені там і тоді, де це не могло йому нашкодити - на зустрічах з виборцями у 18-му окрузі під час повторних виборів і не потрапили у пресу. ("Я вам обіцяю, що вже у вересні всі ви станете свідками, як всі порядні депутати з "Єди" перейдуть до нашої України, і ми будемо мати більшість у Верховній Раді", - сказав Віктор Андрійович).

До речі, спроби якоїсь системної роботи з молоддю у Києві були помічені лише з боку "Нашої України" (організація студентських протестів у КПІ, масове поширення популярної у студентському середовищі газети "Молодий час"), яка не обіцяла привселюдно цього робити.
  1   2   3   4

Схожі:

Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconВлада хоче накормити українців кормовою гречкою з Китаю
«Українській правді», де розкривається суть І справжня мета запропонованої урядом спекулятивної схеми поставок китайської гречки...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconМихайло чайковський — найзагадковіший персонаж української історії
Народився Михайло (Міхал) Чайка-Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Халчинець на Київщині в заможній українській (хоч І полонізованій)...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconОпубліковано у «Львівській газеті», 12 травня 2003 (№161)
Адже на своїй останній прес-конференції діючий гарант Конституції припустив, що ніхто не знає, коли будуть президентські вибори,...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconВсеукраїнський студентський архів
Вільний продаж землі в Україні: економічна необхідність чи чергова політична авантюра
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconТези до науково-практичної конференції. Опубліковано в кн
Тези до науково-практичної конференції. Опубліковано в кн.: Українська національ­на ідея та процес державотворення в Україні. — Львів,...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconМихайло стельмах
...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconМихайло Стельмах
...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 icon28 жовтня згадки про “батьківщину” з боку інших
Досить сприятливо для опозиції розповів, що хакери атакували сайти лідерів опозиції Тимошенко, Турчинова, Яценюка та Гриценка. З...
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 iconОлександр Турчинов: Сьогодні найстрашніший злочин перебування в опозиції до влади
Сьогодні в Україні найстрашнішим злочином є перебування в опозиції до діючої влади
Михайло Свистович. Весняна авантюра опозиції // опубліковано в \"Українській правді\" 28. 02. 2003 icon"Батьківщина" не виключає єдиного кандидата в президенти від опозиції
Арсеній Яценюк вважає, що попередні результати парламентських виборів можуть стати підґрунтям для висунення єдиного кандидата від...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка