Казка про сумне чортенятко




Скачати 48.21 Kb.
НазваКазка про сумне чортенятко
Дата05.04.2013
Розмір48.21 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > География > Документы

КАЗКА ПРО СУМНЕ ЧОРТЕНЯТКО



Колись давно, коли ще ріки були мілкими, долини —вузькими стежками між гір, а самі гори—пагорбами, не вище звичайнісінького дерева, жило собі в пеклі маленьке чортеня. І мало це чортеня одну заповітну мрію—стати янголятком. Воно ні з ким нею не ділилося, бо подібні мрії у пеклі не віталися, і навіть каралися, тому воно й берегло свою мрію, мов дорогоцінний скарб, у глибині душі. Так-так, душі, бо то велика помилка вважати, що у чортенят немає душі. Душа є у всіх і всього навколо, навіть у тих речей, котрі ми звикли вважати бездушними. Прислухайтесь до дзюрчання струмка у спекотний літній день—хіба то не його душа співає в кришталевих переливах? Підійдіть до верби, що, нахилившись над ставом, полоще у його свічаді свої довгі та сумні зелені коси, і, впіймавши одне клейке пасмо, затримайте його між пальцями—хіба то не її душа пульсує у гілляччі та листі прозорим соком? Мають душу зорі і небо, вітер і хмари, і навіть каміння, з яким завжди порівнюють бездушну та безсердечну людину, дуже ображається, бо насправді має душу, хоча видно її стає лише тоді, коли вона, з’єднавшись з душею майстра, народжує прекрасні скульптури, або ще тоді, коли сама природа надає камінню витонченої довершеності форм. Має душу кожна травинка і кожна піщинка у Всесвіті, мають душу риби і птахи, плазуни і лісові звірі, і тільки деякі люди не мають душі. Вони втрачають цей безцінний дар Бога, даний кожному ще задовго до народження, бо не існує нічого, що змусило б людину загубити душу, окрім людського ж свідомого бажання. Коли хтось каже: “Я багато страждав, і це загартувало мою душу, вкрило крицею моє серце, і тепер я безжальний”, Творець гнівно морщиться від цих слів, бо власні страждання повинні народжувати співчуття до страждань ближнього твого—адже ти знаєш, як йому гірко. Коли хтось заявляє: “Я бачив так багато страждань інших людей, так багато крові, смерті, підлості і зради, що волію зовсім не мати душі, щоб вона не боліла!”, Господь печально зітхає, бо чужі страждання повинні пробуджувати у людині бажання полегшити їх, а зовсім не прагнення відгородитися від них. Коли хтось, сміючись, стверджує: “Моя душа—дзвінка монета”, Бог плаче, і його сльози перекреслюють небо прозорими згасаючими зірками. А куди ж діваються втрачені душі усіх отих людей, спитаєте ви? А ними й користуються нащадки занепалого янгола, що втратив рай через гординю.

Від народження нашому чортеняті дісталась сполохана душа купця, який проміняв її спасіння на бариші, думаючи, певно, що на Страшному Суді з самим Богом сторгується. Він мав міцне здоров’я, багато сил, тому чортенятко впевнене було, що досить довго користуватиметься його душею, аж доки не прийде час віддати її на суд Божий, і чекати собі на нову. Втім, нової душі чортеня не хотіло—йому дуже добре було і з цією тремкою субстанцією, яка швидко зрозуміла, що знайшла собі значно краще помешкання, аніж тіло скупого торгаша, і взяла собі багато волі, спокушуючи чортенятко різними цікавими, барвистими історіями. До того чортенятко було, як усі—вчилося у школі шалапутів різної чортівні, і зовсім не думало, що таке небо. Про небо йому розповіла душа. Втративши людське тіло, вона відновила первинну пам’ять, і перше оповідання її було про те, що таке рай. З тих самих пір чортенятко засумувало і втратило спокій. Уві сні йому марились зелені кущі, святий Петро з величезним ключем від райської брами в руках, янголи в білих туніках, і з білими, мов сніг, крилами—чортеня бачило сніг на землі, коли під Різдво квапилося назад до пекла—і музика. Йому постійно снилась музика, печальна і прониклива, чарівна і сповнена принад, що краяла йому душу... Воно так її любило, а в пеклі лунали лише стогони грішників та гомеричний сміх дорослих чортів, що насміхалися зі страждань тих нещасних. На очах чортеняти, не зелених, якими вони мали б бути, і були у решти чортів, а яскраво-синіх, як волошки, постійно виблискували сльози. І ось однієї пекельної ночі чортеня і його душа вирішили втекти до раю. Чортенятко було надто молодим та наївним, а його душа—надто великою ідеалісткою, щоб розуміти таку просту і очевидну річ, як те, що чортів до раю не пускають.

Святий Петро ледь не випустив ключа, коли побачив біля своїх ніг замурзане, чорне від кіптяви, втомлене синьооке чортенятко з кумедними ріжками, що, склавши пухкенькі рученята, благало пустити його до раю—ну, будь ласка, хоч на хвилиночку, дуже вас прошу. Такої пригоди з Воротарем не траплялося від створення світу. Спочатку він проголосив, що про це не може бути й мови, але потім зазирнув у сумні очі малюка, якось дивно всміхнувся, ховаючи той усміх в бороді, і відчинив браму зі словами:

—Якщо за добу ти комусь сподобаєшся, зможеш лишитися тут назавжди.

Чортенятко дуже старалося сподобатись. Воно бігало за дорослими янголами, наче домашнє цуценятко, запопадливо зазираючи їм у сині—достеменно такі ж, як у нього самого—вічі, і розгублено всміхаючись, коли черговий холодний погляд на мить зупинявся на його смішному, мурзатому, як у поросяти, п’ятачку. Ви не вірите, що янголи можуть дивитися холодно? Ну й дарма—адже вони теж мають душу, втім, до жодної з цих душ наше чортеня чомусь не припало. Його душа завмирала від жаху, ховаючись в п’яти—тобто в копитця—адже до кінця доби лишалося менше години. Чортенятко у відчаї заплакало, і, повісивши голівку, побрело кудись, не розбираючи райських стежин, і само не вчулося, як опинилось на галявинці, достеменно такій, котру так часто бачило в снах—сонячній, оточеній квітучими помаранчевими деревами, в зелених кущах, під одним з яких сиділо юне янголятко. Воно бринькало на арфі, закотивши до неба величезні, зелені, як ряска, очиська.

Чортенятко вже не сподівалося сподобатись нікому з мешканців райського саду, воно просто підійшло, зачароване музикою—цю музику воно теж чуло в своїх снах. Але не встигло воно роззявити рота і висловити своє захоплення грою юного музиканта, як янголятко пожбурило свій інструмент в кущі, а коли той не долетів, впавши прямо під ноги чортенятку, підбігло і, штовхнувши раму ногою, пояснило:

—Це арфа. Як я її ненавиджу!

І знову штовхнуло арфу, та так сильно, що білі крильця заколивалися за його спиною, мов наповнені вітром вітрила.

—Ну що ти, —несміливо заперечило чортеня, —ти так чудово грало... Заграй ще трохи для мене, якщо можна.

—Не можна,—рішуче відказало янголя.—Мені ця арфа вже осточортіла. І рай цей теж в печінках сидить! Тут так нудно, ти собі не уявляєш! У пеклі, певно, веселіше! —У пеклі? Не гніви Бога!—вигукнуло чортеня.—Там вічний морок і сморід, там муки і сльози, там...—воно нахилилось, підняло арфу і обережно торкнулось струн.—Я не можу дібрати слів.

І раптом арфа в руках чортеняти заспівала. В її щемливих звуках був цілий світ — біль і страждання, туга і гнів, сльози і страх, і вічне, незнищенне і не знищене самим пеклом прагнення краси... Капризний янгелик принишк, а коли стражденна пісня безнадії змовкла і чортеня здивовано дивилось на арфу, не розуміючи, яким дивом від його негнучких потворних пальців так заспівали струни, він з лукавим блиском в очах промовив:

— Знаєш що? А ти мені подобаєшся! Дай руку.

Чортеня простягнуло долоню назустріч рожевим пальчикам янгелика і зі здивуванням помітило, що і його пальці стали рожевими, напівпрозорими і ніжними. Ріжки перетворились на дві руденькі кіски, новим блиском засяяли очі, зникли, як і не було, копитця, хвостик та п’ятачок, і за мить перед янголятком стояла маленька дівчинка, все ще судомно притискаючи до себе арфу, а за спиною в неї тріпотіли білосніжні крила.

—А ти гарненька, —сказав янгелик і смикнув її за косу. Дівчинка засміялась—дзвінко, сонячно, вони взялись за руки і рушили шукати достиглі апельсини—колишнє чортенятко, з очами, синіми, мов небо над раєм, і маленьке янголя з лукавими бісиками в зелених, як молодий горох, очах.

Схожі:

Казка про сумне чортенятко iconКазки народів світу. Японська народна казка «Іссумбосі, або Хлопчик-Мізинчик»....
Епіграф: «Казка в кожного народу – це своєрідне дзеркальце, в якому відображено його уявлення про добро І зло»
Казка про сумне чортенятко iconКіричук Любов Казка: «Про пшеничний к олосок»

Казка про сумне чортенятко iconУрок №1 Тема. Емма Андієвська українська письменниця й художниця,...
Тема. Емма Андієвська — українська письменниця й художниця, яка живе в Німеччині. її казки-притчі. «Казка про яян»
Казка про сумне чортенятко iconКазка про хмаринку
У своїй роботі я ще використовую дитячий ксилофон. Після прослуховування казки даю різні завдання
Казка про сумне чортенятко iconУроку : «Система образів
Завдання Складіть простий план казки О. Пушкіна «Казка про рибака та рибку». 1 бал
Казка про сумне чортенятко iconКазка про голосні та приголосні звуки
Жила собі маленька буква. Її ніхто не хотів помічати: часто пропускали, недописували
Казка про сумне чортенятко iconЩо знаємо про Симона Петлюру?
Що знаємо про Симона Петлюру? Неначе все, а разом з тим нічого. Життя його як великодня казка. Прийшов із безвістя народних буднів,...
Казка про сумне чортенятко iconСтатут комунального дошкільного навчального закладу
«Про затвердження Статутів комунальних дошкільних навчальних закладів «Черемшина», «Білочка», «Берізка», «Казка», «Калинка», «Попелюшка»,...
Казка про сумне чортенятко iconУрок-казка 5 клас тема уроку: відсотки
Мета. Узагальнити знання учнів про відсотки; розвивати їхнє мислення; виховувати увагу, зосередженість, інтерес до математики; почуття...
Казка про сумне чортенятко iconКазка про закохану в дощ черепашку
Черепашці хотілося плакати, але сльози все одно миттєво висихали на очах І не приносили полегшення, тому проливати їх не було ніякого...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка