План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу




Скачати 132.45 Kb.
НазваПлан. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу
Сторінка1/2
Дата05.04.2013
Розмір132.45 Kb.
ТипЛекція
nauch.com.ua > География > Лекція
  1   2
Лекція 10. Політичний процес і політичні рішення (2 год.)
Автор: кандитат політичних наук, доцент
кафедри українознавства ЛДІФК
Скочиляс Л.С.
План.



  1. Підходи до інтерпретації політичного процесу

  2. Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу

  3. Державне управління як політичний субпроцес

  4. Політичні рішення як ключова ланка політичного процесу



1. Підходи до інтерпретації політичного процесу
Політичний процес пов'язаний з функціонально-динамічними аспектами політичної системи, насамперед із взаємодією з її соціальним середовищем.

^ Процес (лат. processus – просування) – послідовна зміна явищ, станів у розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій для досягнення потрібного результату.

Поняття політичний процес використовується звичайно в двох значеннях, які виражають відповідно його його макро- і мікровиміри. У макроаспекті його визначають як хід розвитку, узагалі відтворення політичної системи під впливом діючих на неї факторів, тобто як її універсальну динамічну характеристику. У мікроаспекті під політичним процесом розуміється деяка рівнодіюча акцій різних соціальних і політичних суб'єктів, тобто сукупність субпроцесів.

Виходить, осягти сутність цього явища можна за допомогою розгляду його складових, а політична діяльність окремих учасників виступає як вихідний пункт вивчення процесу як такого. Якщо визначення політичного процесу в цілому ("макровизначення") складається на основі загальних суджень, що дозволяють зробити часткові висновки (дедукція), то "мікропояснення" по перевазі йде від окремих політичних подій до їх узагальнення (індукція).

Категорію політичний процес варто відрізняти від категорії політичний розвиток, хоча при цьому обидві вони відбивають деяку комбінацію ознак чи стійкості мінливості в політичній сфері життєдіяльності суспільства. При аналізі політичного процесу розкриваються в основному відтворення інститутів і їхніх функцій, механізми функціонування, адаптації, наступності і збереження політичної системи. Таким чином, поняття політичний процес містить і динамічні, і статичні характеристики. У свою чергу категорія політичного розвитку використовується головним чином для розгляду тих сторін суспільної динаміки, що зв'язані з еволюційними реформами або революційними змінами.

Розвиток поглядів на політичний процес зв'язано з розробкою трьох основних позицій: 1) мікро- і макрорівневі дослідження; 2) структурно-функціональний і динамічний аналіз; 3) поведінковий, суб'єктний і інтеракціоністський (проблема взаємодій), а також конфліктні підходи.

Якщо оцінювати макро- і мікрорівневі дослідження політичного процесу за історичним часом їхньої появи, то дедуктивний спосіб макроаналізу виник, імовірно, раніш індуктивного мікропідходу. Ще в "Історії в 40 книгах" Полибий (II в. до н.е.) висловив ідеї про цілісний круговорот політичного життя, що припускає закономірний перехід держави в стани становлення, розквіту й упадка, а також намітив шістьох фаз єдиного циклу розвитку держави: монархію, тиранію, аристократію, олігархію, демократію й охлократію (гр. ochlos – чернь, юрба; буквально – влада юрби). Сучасний же етап еволюції концепцій політичного процесу відкривається в ХХ в. мікротеоріями, зв'язаними з іменами Артура Бентли (1870–1957) і Вильфредо Парето (1848–1923). Саме концепція циркуляції (круговороту) еліт, розроблена в "Трактаті по загальній соціології" Парето, дала підставу Йозефу Шумпетеру (1883–1950) назвати останнього основоположником сучасної "соціології політичного процесу". Парето бере в якості базових для своєї теорії поняття еліта (як суб'єкта і рушійної сили політичного процесу), що протидіють контреліти, а також народу, що виконує по перевазі пасивну, а не активну роль.
^ 2. Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу
Однак дійсну революцію в розвитку теорії політичного процесу зробила книга Бентлі "Процес управління" (1908), у якій уперше докладно була розроблена концепція груп інтересів, чи "зацікавлених груп". Саме йому – одному з перших – належало трактування динаміки політичного процесу як боротьби і взаємного тиску соціальних груп у боротьбі за державну владу.

Починаючи з Бентлі, категорія політичний процес розглядається в двох основних аспектах: у неформальному, реальному і груповому, тому що група інтересів – "первинний" суб'єкт, а також у похідній, офіційно-інституціональній формі, що представляє собою проекцію групових інтересів, у силу чого державні інститути виступають лише як один з багатьох видів груп інтересів. Бентли, наприклад, розумів уряд як специфічну офіційну групу-арбітра, що регулює конфлікти. Він ввів у науковий оборот поняття артикуляції (вираження) і ідентифікації (тут: визначення) групових інтересів у якості споконвічних для аналізу будь-якого політичного процесу.

Спадкоємцем Бентлі в розробці розуміння політичного процесу, виходячи з концепції груп інтересів, став Девід Трумен (народ. 1913), що випустив роботу "Управлінський процес" (1951). Так само, як і його попередник, під політичним процесом Трумен розумів боротьбу соціальних груп за владу і за контроль над розподілом ресурсів. Однак він детальніше розглядав ідею зміни рівноваги на дисбаланс у ході самого процесу, а основним положенням вважав стабільність як стійкий тип групової взаємодії. Тим самим політичний процес здобуває, по Трумену, просторово-тимчасові характеристики, тому що групова динаміка з'являється як хвилеподібний цикл переходу від нестабільних взаємодій до установлення відносної рівноваги, до відновлення старої моделі балансу між групами або до створення нової.

Істотною спробою створити деяку універсальну модель трактування і дослідження політичного процесу з'явилася на початку 1950-х років теорія функціонування політичних систем Девіда Істона (рід. 1917). У своїх міркуваннях Істон виходив із загальної теорії систем і структурно-функціонального аналізу соціального життя Талкота Парсонса (1902-1979). Відповідно до цього підходу політичний процес виступає одночасно і як відтворення цілісної структури, і як циклічне функціонування політичної системи у взаємодії із соціальним і позасоціальним середовищем середовищем. Така взаємодія включає вплив на процеси в політичному світі економічних, екологічних, культурних і інших факторів. Процеси функціонування конкретних державних, партійних і інших інститутів розглядаються у виді елементів загального політичного процесу на рівні макросистеми. Вважається, що в даному процесі політична система підтримує стабільність інститутів і пристосовується до діяльності груп інтересів у цілому й в окремих своїх складових, забезпечуючи відтворення і збереження властивих їй оригінальних системних якостей.

Якщо в моделі політичного процесу Бентлі-Трумена об'єктом тиску низових груп інтересів виступають уряд і його офіційні інститути, то в концепції Істона макророль держави заміняється інтегруючими функціями політичної системи. Крім того, учений розділив політичні системи на два блоки – внутрішніх (національних) систем і міжнародної (наднаціональної) мегасистеми, – що дозволило йому намітити особливі міжнародні фактори внутрішньополітичних процесів.

Разом з тим концепція Істона відрізнялася досить високим рівнем абстракції. Для подолання цього політолог спробував ввести у свою теоретичну схему внутрішні змістовні компоненти політичного процесу, витлумачуючи їхній як взаємодію формальних і неформальних структур влади з так наз. політичним співтовариством стратифікованих (лат. stratum – шар; тобто соціально розшарованих) груп і індивідів. Незважаючи на це положення, за дужками концепції Істона залишилася проблема включення окремих суб'єктів і субпроцесів у цілісний макропроцес

Отже, системний підхід у дослідженні політичного процесу в західній політології ґрунтується на ідеях Парсонса, викладених у книзі "Соціальна система" (1951), а також Істона – "Політична система" (1953). У представленнях системної і функціональної концепції процес поділяється на чотири основні фази: 1) вхід (англ. input) – вплив соціальної і внесоциальной середовища на політичну систему у формі її підтримки і висування до неї вимог; 2) конверсія (conversion) – перетворення вимог у рішення; 3) вихід (output) – реакція політичної системи у виді рішень і дій; 4) зворотний зв'язок (feedback) – повернення до вихідної точки рівноваги.

Ця модель "круговороту", тобто циклічного функціонування, політичного процесу була досить популярна в США і Європі в 1950-1960-і роки, а в СРСР і країнах його союзників – на результаті існування соцсистемы (1970-1980-і роки). Причина популярності, що йде ще від Полібія, "древньої як світ" ідеї політичного розвитку по колу полягає, мабуть, у тім, що післявоєнне соціально-економічне і політичне функціонування західних режимів характеризувалося істотною стабільністю. У свою чергу, деяка лібералізація радянського і східноєвропейських ослабілих тоталітарних режимів у 1960-1970-і роки давала підставу оптимістично вважати розвиток соціалістичної політичної системи чимось начебто "вічного руху". Але вже з початку 1960-х і особливо до другої половини 1970-х років навіть ряд ініціаторів розробки структурно-функціональної теорії приступили до перегляду вихідні її положення, що порозумівається впливом бурхливих процесів політичного розвитку, що розгорнулися в третьому, світі.

Габріель Алмонд (народ. 1911) заклав основи динамічної моделі процесу як адаптації політичної системи до умов соціального середовища, що змінюються. У своїй схемі він спробував з'єднати діяльність окремих соціальних груп з функціонуванням даної системи в цілому. Для цього учений виділив кілька блоків спільної діяльності суб'єктів, що відповідають головним функціям і динамічним фазам політичного процесу: 1) блок перетворення соціальних потреб, що включає артикуляцію, агрегування (тут: підсумовування) індивідуальних і групових інтересів, розробку політичного курсу, реалізацію рішень і контроль за виконанням політико-правових норм; 2) блок впливу системи за допомогою сукупності акцій по регулюванню соціального життя, розподілу й освоєнню суспільних ресурсів; 3) блок адаптації, прилучення індивідів і їхніх груп до політичного життя шляхом політичної соціалізації, рекрутування і комунікації. У цій моделі процесу Алмонд переводить акценти зі статичного виживання і збереження до динамічної трансформації, а також адаптації політичної системи до якісних змін. Деякі американські політологи (зокрема Девід Аптер (рід. 1924) використовували ідеї Алмонда спеціально для опису політичних процесів останньої третини ХХ в. у країнах Азії, Африки і Латинської Америки, що допомогло не тільки відновленню самої теорії розвитку, але і розробці так зв. політики модернізації.

Поведінковий і інтеракціоністский підходи зв'язані з інтерпретацією внутрішньої структури політичного процесу з позицій суб'єкт-об'єктних чи суб'єкт-суб'єктних відносин. Політичний процес виступає, таким чином, або як рівнодіюча акцій усіх його учасників, або як сукупність взаємодій (интеракций), що представляють "горизонтальні зв'язки" між ними. "Вертикальна схема" зв'язків усередині процесу досить докладно розроблена в бихевиоралистской традиції (Гарольд Лассуэлл (1902-1978), а також у теорії раціонального вибору (Джеймс Коулмен (1926-1992), де всяка політична дія структурно розділяється на його елементи (суб'єкти й об'єкти), умови і результати, мотиви й установки, нарешті, мети і засоби, використовувані його акторами.

Інтеракціоністський варіант тлумачення процесу, як правило, вписується в рамки конфликтологической схеми, наприклад, у роботах Ральфа Дарендорфа (народ. 1929) і Льюїса Козера (рід. 1913).

Якщо підсумовувати різні концептуальні підходи, то політичний процес можна розуміти в двох видах – у більш схематичному, простому й у більш комплексному.

Політичний процес у спрощеному визначенні – це послідовна і тривала в часі зміна станів політичної системи і її підсистем або зміна в них окремих елементів, що відбуваються під впливом внутрішніх і зовнішніх умов життєдіяльності суспільства. Він характеризується, як правило, конкретним порядком взаємодії його компонентів і різних темпів на кожній зі своїх стадій.

Більш складна дефініція припускає, що поняття політичний процес означає: 1) динамічне, інтегральне (усеціле) вимір політичного життя якого-небудь суспільства, що укладає в собі відтворення компонентів його політичної системи (інститутів і функцій, механізмів дії, адаптації і збереження і т.п.), а також визначені зміни в станах політичної системи, що забезпечують цикл її відтворення (становлення, функціонування, розвиток); 2) сукупну політичну активність соціальних і політичних суб'єктів з послідовним розгортанням у "реальному часі" (тобто постійно, у рамках тимчасового континуума) усієї безлічі одиничних політичних дій і подій; 3) боротьбу за контроль над засобами володарювання і управління суспільством, що характеризується визначеним розміщенням і співвідношенням соціально-політичних сил.
^ 3. Державне управління як політичний субпроцес

Державне управління займає ключове місце в структурі цілісного політичного процесу. У зв'язку з цим найважливіші аспекти процесу як такого наочніше всего показати на прикладі управління.
Управління – у широкому змісті визначають як функцію органічних систем різної природи і складності, що забезпечує збереження їхньої структури, підтримку внутрішнього режиму функціонування і здійснення потрібних програм.

Соціальне управління виділяється з інших процесів подібного типу тим, що в ньому задіяні не тільки стихійні механізми, а відразу два взаємозалежних фактори: свідомий і спонтанний способи регулювання. У політичному процесі управління як таке ускладнюється – збільшується сила взаємозв'язку його суспільно-продуктивної, соціально-інтегративної і власне управлінсько-політичної функцій.

Процес управління включає такі завдання, як прогнозування і проектування, планування і прийняття рішень у різних сферах громадського життя, регулювання ресурсів і керівництво людьми.

У державному управлінні, з одного боку, по каналах прийняття офіційних рішень акумулюється і виражається колективна воля соціуму, а з іншого боку – через інституціональні механізми і за допомогою політико-інструментальних засобів ця воля здійснюється для упорядкування суспільних справ. У структурному відношенні таке управління поєднує два субпроцесу: 1) регулювання колективних ресурсів суспільства; 2) цілеспрямоване керівництво людьми, підтримка інституціонального порядку спілкування між ними.

Державне управління (англ. public management) – 1) особливий тип соціального управління, що характеризується усеосяжними владними повноваженнями і функціями, що обумовлено потребами в регулюванні майже усіх видів суспільних ресурсів і сфер публічного життя; 2) сукупність субпроцессов, зв'язаних з розробкою державної стратегії і веденням повсякденної публічної політики.

В англо-американській політичній науці категорія державне управління – сама узагальнююча, тому що містить у собі як державну/публічну політику (англ. public policy), зв'язану з розробкою суспільної стратегії і тактики, так і власне державне адміністрування (public administration), спрямоване на оптимальну організацію діяльності ланок держапарату в цілому й управлінському персоналі, зокрема.
  1   2

Схожі:

План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconВступ
У політології влада, її сутність, характер мають важливе значення для розуміння природи політики, політичної системи суспільства,...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconПлан політологія І її функції. Сутність І головний зміст політичного...
Політичний маркетинг І коло соціальних І політичних процесів та явищ, що віл охоплює
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconПлан • Сутність політичного процесу І його суб'єкти. Політичні конфлікти. •
Під політичним процесом розуміють сукупну діяльність суб'єктів політики — державно-владних структур, партій, соціально-класових груп,...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconЕтно-національні ідентичності І легітимність влади в Україні
Публікація в матеріаах міжнародної конференції: "Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні" — Львів, лну, 14-15 листопада...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconТема: Технологія І методи соціологічного дослідження політичного життя
...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconПоняття та категорії політичного життя
Закономірністю політичного життя є зростання його ролі й значення у міру зростання людського виміру політики демократизації І гуманізації...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconВиміри І рівні знакового процесу
Відповідно до трьох зафіксованих компонентів знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна виділити низку відношень
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconТипи І різновиди політичного процесу
Від здатності політичної організації видозмінювати функції своїх ланок, швидко справлятися з кадровими змінами у правлячій еліті...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconПлан Вступ І. Франко як школа українського політичного життя. Проблеми...
Вони вивчалося багатьма крупними вченими України та зарубіжжя (такими як М. Грушевський, Д. Донцов, П. Куліш, В. Липинський, І. Лисяк-Рудницький,...
План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу iconУкраїна святкує двадцять років незалежності на тлі політичного судового процесу
Колишнього Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, яка перебуває за ґратами з 5 серпня, звинувачують у перевищенні посадових повноважень...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка