Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва




Скачати 236.89 Kb.
НазваСергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва
Сторінка1/2
Дата17.08.2013
Розмір236.89 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > География > Документы
  1   2
Сергій Троян
УКРАЇНСЬКО-РУМУНСЬКІ ВІДНОСИНИ У КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

(Опубліковано: Україна в системі транскордонного співробітництва країн Центрально-Східної Європи // Історія та правознавство: Науково-методичний журнал.

– 2010. Грудень. – № 34 (242). – С. 16-6 – 16-8)
Сьогодні, поряд з міждержавними відносинами, все частіше доводиться чути і говорити про активне регіональне або транскордонне співробітництво, без якого інтеграція в цивілізоване європейське співтовариство, до якої так прагне Україна, по-суті, неможлива. Розвиток такого співробітництва визнається одним з важливих інструментів поступової інтеграції ЄС. Та й сама ідея інтеграції Європи може бути реалізована i практично реалізується лише двома шляхами: „згори” – завдяки об'єднанню держав навколо спільних норм, i „знизу” – через просування транскордонної співпраці як моделі партнерства територій задля їхнього ефективного розвитку.

Європейці розглядають транскордонне співробітництво, насамперед, як явище, яке має реальний економічний і політичний ефект. Згідно Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владою, транскордонне співробітництво означає ”будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей”1. У „Методичних рекомендацiях щодо транскордонного спiвробiтництва мiсцевих i регiональних влад в Європi”, виданих Радою Європи, зазначається, що „основоположний принцип транскордонного спiвробiтництва полягає в тому, щоб створювати зв'язки та договiрнi вiдносини в прикордонних зонах між державними і приватними суб’єктами політичного життя й громадянського суспільства з метою пошуку спiльних рiшень iдентичних проблем”2.

Італійський дослідник Дж Деллi Зоттi, проаналізувавши різні форми цього виду діяльності, зробив висновок, що „майбутнє транскордонного спiвробiтництва – єврорегiони”3. Це – відносно молода форма транскордонного співробітництва, яка налічує півстоліття. Піонерами транскордонної співпраці були норвезько-шведсько-фінські, голландсько-німецькі та німецько-французькі прикордонні регіони. Зараз у Європі функціонують понад 120 транскордонних регіонів, які стали ефективним інструментом зовнішньої політики 32 країн у розв’язанні різних питань у сфері прикордонної (транскордонної) співпраці4.

Намагаючись наслідувати європейський досвід, Україна ще на початку своєї незалежності, коли про необхідність транскордонного співробітництва говорилося лише в наукових колах, звернула свій погляд на такий феномен, як єврорегіони. Проте багато сучасних науковців погоджуються, що сьогодні можна говорити лише про спроби наблизитися до розуміння такого феномена, як єврорегіони, оскільки законодавча база України дозволяє поки що лише імітувати на своїй території європейські моделі. Тому треба констатувати, що „політика держави щодо транскордонного співробітництва ще не стала цілеспрямованою, системною та цілісною, вона має ситуаційний характер та постійно відстає від місцевих (регіональних) ініціатив”5. Україна тільки працює над створенням концепції регіонального розвитку. Проблема, із якою стикнулися учасники транскордонного співробітництва, ще й у невідповідності законодавств країн-учасниць, через що неможливо ефективно вирішувати багато проблем.

Зауважимо, що по периметру західного кордону нашої держави найскладніше транскордонне спiвробiтництво розвивається мiж Україною та Румунією. Це не дивно, враховуючи загальну правову неврегульованiсть мiждержавних вiдносин. Лишe 2 червня 1997 р. був пiдписаний Договiр про вiдносини добросусiдства i співробiтництва мiж Україною та Румунiєю, який і створив певнi стимули для розвитку транскордонної спiвпрацi. Готовності та бажання сторін розвивати цей аспект двосторонніх відносин відображені в ст. 8 Базового договору, де сказано, що „Договірні Сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (995 - 106) заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав в рамках існуючих, а також новостворюваних єврорегіонів „Верхній Прут” і „Нижній Дунай”, до участі в яких можуть запрошуватися адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав”6. Договір заклав юридичні основи єврорегіональної співпраці, конкретні ж, специфічні елементи встановлювалися на рівні місцевих общин і властей, але за підтримки і допомоги центральних органів влади. 17 червня 2003 року, після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, що доповнив попередній7.

Першим єврорегіоном, до складу якого увійшли адміністративно-територіальні одиниці України та Румунії став Карпатський єврорегіон, який об’єднав прикордонні адміністративно-територіальні одиниці п’яти держав – Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та України (Закарпатська, Івано-Франковська, Львівська, Чернівецька області). Теоретичну модель функціонування Карпатського єврорегіону було розроблено за сприяння експертів Інституту досліджень Схід-Захід. Слід зазначити, що якщо рішення про створення єврорегіонів ”Нижній Дунай” та „Верхній Прут” виходили зверху і були прийняті президентами України, Румунії та Молдови, то щодо Карпатського єврорегіону – ця ініціатива йшла від місцевих лідерів.

14 лютого 1993 р. у м. Дебрецен (Угорщина) міністри закордонних справ Угорщини, Польщі, України ухвалили декларацію про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон8. З 1997 р. до складу Карпатського єврорегіону ввійшли прикордонні повіти Румунії. Правовими підставами для оформлення діяльності Карпатського єврорегіону є Угода між органами державної влади та місцевого самоврядування „Про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон” та Статут асоціації.

Карпатський єврорегіон охоплює територію площею 161.093 км. кв. з населенням 15.696.369 чол., густота населення – 105 чол. / км. кв.9 Це єдиний регіон в Європі, до складу якого входять прикордонні території п’яти посткомуністичних країн з різним економічним рівнем, різнорідною етнічною, релігійною та культурною структурами. Саме тому з самого початку його існування постала проблема створення системи спільних інтересів і співробітництва з метою мінімізації та уникнення потенційної напруги, непорозуміння між народами, що мешкають на цих територіях. Метою Асоціації було, насамперед, покращання умов для працевлаштування громадян у сусідніх державах, облаштування прикордонних територій прикордонних переходів, інфраструктури взагалі, спільні зусилля щодо захисту довкілля та природно-рекреаційних ресурсів, покращання відносин між різними народами та їх добробуту.

Керівними та виконавчими органами Карпатського єврорегіону є Рада єврорегіону, Міжнародний секретаріат, Національні представництва, шість робочих галузевих груп. Карпатський єврорегіон входить до складу Асоціації прикордонних регіонів Європи.

На роль і місце Карпатського єврорегіону в системі співробітництва України з західними сусідами та Євросоюзом у цілому суттєво вплинув вступ країн Центральної та Східної Європи до ЄС. Єврорегіон став контактною зоною східного кордону ЄС. Зоною, яка може стати джерелом напруження або джерелом стабільності. Саме тому, виходячи з концепції „Європи регіонів”, яка передусім орієнтується на безпеку і стабільність, в інтересах держав-учасниць Карпатського єврорегіону та ЄС — сприяти його якнайактивнішій діяльності й розбудові. З геополітичного погляду змінився сам статус Карпатського єврорегіону: він отримав загальноєвропейське визнання. Виходячи з такої ситуації, деякі місцеві органи влади українського прикордоння вирішили стимулювати транскордонну співпрацю шляхом розробки регіональних програм. Мова йде, насамперед, про „ „Стратегію розвитку транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні „Карпати 2003-2011” (жовтень, 2003 р.), ініційовану Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою і підтриманою регіональними органами влади прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії”10.

Співробітництво між Карпатським єврорегіоном та Євросоюзом активізувалось з 2004 року. „У липні 2004 р. спільні Робочі групи (Task Force), що складаються з представників України та її центральноєвропейських сусідів, спільно з експертами ЄС завершили розробку і направили на розгляд до Брюсселя проекти Спільних програмних документів, зокрема і Програми сусідства „Румунія-Україна”. Комісія визначила наступні загальні пріоритети для Програм сусідства: сприяння економічно-соціальному розвитку у прикордонних регіонах; впровадження спільних дій, спрямованих на вирішення спільних викликів у таких сферах, як охорона довкілля і здоров’я та боротьба з організованою злочинністю; підтримка ефективності та безпеки кордонів; сприяння організації та проведенню місцевих культурно-освітніх заходів”11. Надалі в рамках кожної окремої Програми сусідства Робочі групи спільно визначили більш конкретні загальні та спеціальні цілі, основні пріоритети, заходи та завдання. Так, „на нараді у 2004 р. в Одесі з боку Комісії ЄС було запропоновано вилучити з Програми сусідства „Румунія-Україна” пріоритетні цілі та заходи щодо розбудови транскордонної транспортної інфраструктури через нестачу коштів, з тим щоб ввести надалі ці заходи до наступних інфраструктурних програм ЄС. Однак усі регіони з обох боків кордону висловилися за збереження означеного напряму, принаймні, на рівні техніко-економічних обґрунтувань, оскільки без цього реально за Програмою сусідства можна буде серйозно займатися, хіба що, збереженням культурної спадщини”12. Основними проблемами з української сторони щодо реалізації Програм сусідства є традиційно відсутність фінансування для їхньої розробки і подальшого вироблення конкретних проектних пропозицій, а також неузгодженість механізмів одночасного співфінансування транскордонних проектів за рахунок коштів програм ЄС, національних і регіональних бюджетних асигнувань та позабюджетних джерел.

З боку Комісії Євросоюзу також здійснюється опрацювання механізмів співфінансування „дзеркальних” транскордонних проектів за рахунок програм PHARE в Румунії та TACIS CBC в Україні. „У період 2005 – першої половини 2006 рр. у межах програм „ТАСІS – PHARE” передбачено обсяг фінансування українських проектів у розмірі 6,5 млн євро; румунських – 38,284 млн. євро. За цей час було реалізовано низку спільних українсько-румунських проектів, зокрема у сфері малого та середнього бізнесу, екології і навколишнього середовища, співробітництва на прикордонних водах, у забезпеченні культурних і освітніх потреб національної румунської меншини”13. Найактивнішою в цьому контексті є Закарпатська область України, де обласною державною адміністрацією постійно проводиться підготовка конкурсних проектів за цією програмою сусідства та здійснюється попередній моніторинг проектних пропозицій прикордонних регіонів. Важливим досягненням аналізованого періоду стало вирішення питання фінансування будівництва міжнародного пункту пропуску „Солотвино – Сігету Мармацієй” на українсько-румунській ділянці державного кордону України. Структура та якість людських ресурсів в українсько-румунському прикордонні, розвиток уже сформованих та діючих економічних, наукових та культурних зв’язків, підняття рівня освіти населення детермінує можливості розвитку прикордонного регіону, є основою та каталізатором ефективного соціально-економічного розвитку, незважаючи на всю складність відносин між Україною та Румунією.

До позитивів українсько-румунського співробітництва в рамках Карпатського єврорегіону віднесемо також проведення міжнародних ярмарок та виставок у містах регіону; інтенсифікацію зовнішньоекономічних контактів між територіями; організацію конференцій для обговорення спільних проблем п'яти країн; підтримку транскордонних ініціатив вищих навчальних закладів; утворення Асоціації університетів Карпатського єврорегіону, організацію літніх шкіл; сприяння налагодженню комерційних зв'язків між підприємствами країн „Карпатського єврорегіону” (заснування Асоціації карпатських торгово-промислових палат); налагодження діяльності прикордонних переходів, співробітництво з різними міжнародними структурами тощо.

Підсумовуючи, можна констатувати, що на нинішньому етапі у розвитку Карпатського єврорегіону після розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли від переважно політико-декларативного єврорегіонального співробітництва необхідно прискорено переходити до пріоритетів економічної співпраці й реалізації конкретних спільних господарських транскордонних проектів.

Другим єврорегіоном, до складу якого увійшли території України та Румунії, був єврорегіон “Нижній Дунай”. „На початку липня 1997 р. у місті Ізмаїлі (Одеська область) відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми, Президента Республіки Молдова Петру Лучинськи і Президента Румунії Еміля Константинеску, яка завершилася підписанням Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова і Румунії”14. Цей документ, а також Договір про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією створили основу для роботи, спрямованої на формування єврорегіону „Нижній Дунай”.

14 серпня 1998 р., після річної роботи сторін щодо вивчення національного законодавства трьох країн та визначення основних напрямків співробітництва, у румунському місті Галац була підписана угода про формування єврорегіону, до складу якого увійшли Одеська область України, райони Вулканешть, Кагул і Кантемир Республіки Молдова та повіти Бреїла, Галаць і Тульча Румунії. Загальна площа єврорегіону складає 53431 кв. км (понад половина припадає на територію Одеської області), з населенням приблизно 3 млн. 990 тисяч чоловік15.

Організаційна структура єврорегіону була затверджена в такому вигляді:

1. Рада Єврорегіону – вищий орган управління;

2. Голова Єврорегіону;

3. Віце-голови Єврорегіону;

4. Комісії зі сфер діяльності:

– комісія з регіонального розвитку, програм і міжрегіонального

співробітництва;

– комісія з економіки і фінансового аудиту;

– комісія з навколишнього середовища і надзвичайних ситуацій;

– комісія з транспорту і комунікацій;

– комісія з демографії;

– комісія з гуманітарного розвитку і міжнаціональних відносин;

– комісія з безпеки особи і боротьби зі злочинністю.

5. Координаційний центр - адміністративний орган єврорегіону „Нижній Дунай”.

1-2 березня 2008 року у м. Одеса відбулося засідання робочої групи, під час якої опрацьована нова редакція Статуту Єврорегіону. Серед принципових домовленостей були:

- необхідність створення Секретаріату Єврорегіону, його розміщення на території головуючої Сторони, керівником Секретаріату повинен бути представник головуючої сторони;

- кількість Комісій буде збільшено (з 7 до 9), діяльність кожної регламентуватиметься окремим Положенням;

- керівництво Комісій буде змінюватися за принципом ротації одночасно зі зміною головуючої сторони;

- буде введено процедуру щорічних членських внесків, за рахунок яких частково фінансуватиметься діяльність Секретаріату та Комісій16.

Сторони домовились, що всі проблемні питання, зокрема, щодо удосконалення Статуту та розміщення Секретаріату, будуть винесені на наступне засідання Єврорегіону, яке відбудеться у м. Одеса (орієнтовний термін – початок вересня поточного року).

Сьогодні у рамках транскордонного співробітництва у цьому регіоні розробляються і вдало реалізовуються такі важливі проекти, як „Екотуристичний центр „Дельта Дунаю” загальною вартістю 1 млн 250 тис. євро, „Інтегровані системи для моніторингу чинників навколишнього середовища, біодиверсифікації природних ресурсів біосферного заповідника дельти Дунаю (Румунія – Україна)” обсягом 750 тисяч євро, „Покращення транскордонного співробітництва в галузі інтегрованого менеджменту водних ресурсів в єврорегіоні „Нижній Дунай” вартістю 550 тисяч євро. Про те, що двосторонні взаємини є досить активними свідчить і реалізація та продовження дії проектів в рамках Програми сусідства „Україна – Румунія – 2004 – 2008” на суму 4,5 мільйона євро, реалізація проекту програм в галузі культури (впорядкування переліку реліквій, які існують у повіті Тулча і на території нашої області), низки проектів у сфері охорони здоров’я, виготовлення сувенірної продукціїю17.

Існує також велика потреба посилення транскордонного співробітництва між Україною і Румунією у сфері інтегрованого управління водними ресурсами Дунайського басейну. Вона обумовлена необхідністю узгодження дій з політикою ЄС у сфері управління водними ресурсами; потребою в створенні системи дієвого транкордонного моніторингу, який повинен стати інструментом ухвалення аргументованих рішень в процесі управління водними ресурсами і попередження надзвичайних ситуацій на всіх рівнях: місцевому, регіональному, національному і міжурядовому; потребою в дієвій системі транкордонного управління надзвичайними ситуаціями і захисту від паводків; необхідністю впровадження інтегрованого підходу в управлінні Дунайським басейном, що включає стійке використання природних ресурсів, відновлення і реабілітацію природних екосистем дельти Дунаю і Придунайських озер, а також управління румунською і українською територіями білатерального біосферного заповідника Дельти Дунаю.

З метою вирішення вищенаведених проблем „на початку червня 2007 року був рекомендований до фінансування Єврокомісією вже згаданий проект „Покращення транскордонного співробітництва у сфері інтегрованого управління водними ресурсами в Єврорегіоні „Нижній Дунай”. Розробник проекту – Одеський облводгосп, партнер – рада повіту Тульчя (Румунія). Бюджет проекту – 540 тис. євро, термін впровадження – 2 роки18.

На сучасному етапі активно вивчається питання про доцільність і можливість підписання окремого Протоколу про співробітництво між учасниками єврорегіону „Нижній Дунай” у сфері екології і створенні спільними зусиллями транскордонного заповідника в дельті Дунаю під егідою Ради Європи.

Водночас треба зауважити, що з відновленням в українській частині дельти Дунаю судноплавства по глибоководному судновому каналі “Дунай – Чорне море” збільшилася перелік україно-румунських прикордонних проблем. Канал працював ще з 50-х років ХХ ст. і був досить ефективним. Проте, починаючи з 80-х років, він не фінансувався і прийшов у запустіння. Враховуючи те, що Дунай є дуже потужною рікою, яка переносить багато твердих стоків, для підтримки каналу потрібні щорічні експлуатаційні роботи. Через відсутність таких робіт впродовж багатьох років, прохід морських суден через канал став неможливим. Щоб відродити регіон української частини дельти Дунаю потрібно було його поновити, адже це було й питанням сприянню діяльності кількох портів: Ізмаїлу, Кілії, Рені, Усть-Дунайського19.

Цікаво, що хоча Україна почала здійснювати проект 2003 року, Бухарест бурхливо зреагував на це лише в другій половині 2004-го року20. На сторінках центральних та повітових газет була надрукована низка статей, автори яких тенденційно висвітлювали дії української сторони у процесі будівництва судноплавного каналу Бистроє, звинувачували Україну у порушенні територіальних вод Румунії і пересуванні лінії кордону у бік румунського берега. З боку румунської громадськості була дуже хвороблива реакція на відкриття першої черги каналу Бистроє. Більшість українських експертів схиляється до думки, що причина цієї реакції не пов’язана з негативним впливом на навколишнє середовище, а має політико-економічний характер. Зараз Румунія утримує цілковиту монополію транспорту на цій ділянці Дунаю, а в Бухаресті не сприймається ідея втрати цієї монополії. Втім, всі іноземні судна які проходять по каналу Суліна в Чорне море, платять чимале мито Румунії. Українські експерти стверджують, що „...реконструкція старого каналу, який став непридатним для судноплавства в 1997 році, не вплине на екологічну систему дельти Дунаю. Очищення і поглиблення каналу дасть змогу українським суднам, котрі нині користуються каналом Суліна і платять Румунії мито розміром близько 2 млн. доларів США на рік за користування ним, скоротити час і витрати на доставку вантажів в українські порти. Після реконструкції канал Бистроє міг би забрати 2/3 кораблів, які тепер користуються румунським каналом Суліна завдяки зниженим тарифам та меншій відстані до Чорного моря та українських портів”21.

2-3 лютого 2005 р. на україно-румунській зустрічі експертів та фахівців було підтверджено, що судноплавний шлях по Кілійському гирлу, там де проходить державний кордон, є спільним шляхом судноплавства обох держав, де правила судноплавства визначаються спільно. На зустрічі було прийнято рішення про початок робіт по підготовці спільних правил судноплавства на Кілійському гирлі22.

Питання відновлення роботи глибоководного суднового ходу – це не тільки питання функціонування транспортного коридору, це питання виживання міст Придунав’я, адже транспортна галузь є основою їх економіки. Занепад її може призвести по соціальної катастрофи в регіоні, до дестабілізації всього південноукраїнського пограниччя.

Багато експертів сходяться в тому, що першочерговим завданням є відновлення попередніх обсягів роботи Дунайських портів Одещини - Ренійського, Ізмаїльського, Усть-Дунайського. Найважливішим завданням для Одещини і України в цілому є повне відновлення традиційних вантажо- і пасажиропотоків, що їх обслуговувало Українське Дунайське пароплавство, та встановлення міжнародних квот для Дунайських портів на такі перевезення.

„Єврорегіон “Нижній Дунай” має стати важливим транспортним перехрестям інтегрованих Європи та Причорномор’я, включаючи й Закавказзя, Середню Азію, Близький та Середній схід. В межах єврорегіону вже створені три вільних економічних зони: “Галац” ( Румунія ), “Джурджулешти” ( Молдова ), “Рені” ( Україна ). Європейський Союз затвердив маршрути міжнародних транспортних коридорів проходитиме територію Одещини, фіксуючи надзвичайно вигідне її геополітичне й геоекономічне положення”23.

Про Дельту Дунаю фактично можна сказати, що „вона є фокусом багаторівневої регіональної конкуренції. На самому верхньому, глобальному рівні, вона конкурує у складі усього єврорегіону “Нижній Дунай” на світових ринках транспортних (міжнародний транспортний коридор № 7 – “Дунайський водний шлях”, міжнародний транспортний коридор №9 – “Хельсінкі – Александруполіс, міжнародний транспортний коридор TRACECA, Євро-Азійський нафтотранспортний коридор) і туристичних (Дунайський біосферний заповідник) послуг. На національному рівні, українська частина дельти Дунаю конкурує з румунською та молдовською частинами єврорегіону “Нижній Дунай” на ринках транзитних транспортних послуг (український судновий хід “Дунай-Чорне море” конкурує з румунськими Сулінським та Георгієвським каналами) та екотуризму (місто Вилкове та придунайські озера)”24.

На сьогодні у сфері транспорту і комунікацій було досягнуте порозуміння також з таких питань, як „...розвиток поромного сполучення між Україною і Румунією шляхом відкриття переправи між містами Рені (Україна) і Галац (Румунія); завершення розробки документації для організації поромного сполучення між пунктами Тульча (Румунія) — Рені (Україна) для вантажних перевезень, та Тульча - Ізмаїл для легкових автомобілів. Обговорюються питання про перспективи створення поромної переправи Орлівка (Україна) — Ісакча (Румунія). На завершальній стадії знаходиться робота з відкриття поромної автомобільної переправи Рені-Галац, що дозволить значно скоротити час проходження прикордонних і митних формальностей, а також зменшити витрати громадян, які дістаються в обидві сторони автотранспортом”25.

Резюмуємо, що, незважаючи на ряд позитивних результатів, Одеська область далеко не повною мірою використовує наявні можливості для розширення участі в розвитку транскордонного співробітництва за програмами єврорегіону „Нижній Дунай”. Існує необхідність розробки концепції участі області в діяльності єврорегіону на новому етапі, що спиралася б на науково і практично обгрунтовані висновки про пріоритетні напрямки співробітництва, враховувала б наявний на Одещині потенціал для реалізації проектів у конкретних сферах, а також давала б рекомендації з практичного використання наявних схем залучення фінансової допомоги.

Останнім, після досить складного переговорного процесу, що тривав майже три роки, 22 вересня 2000 р. був утворений Єврорегіон „Верхній Прут”, членами якого стали Чернівецька область України, Белцький і Єдинецький повіти Республіки Молдова, а також Ботошанський і Сучавський повіти Румунії”26. „Починаючи з 15 жовтня 2003 р. до складу єврорегіону „Верхній Прут” входять Чернівецька та Івано-Франківська області з боку України, Ботошанський та Сучавський повіти з боку Румунії, Фалештський, Єдинецький, Глоденський, Окницький, Ришканський та Бриченський райони з боку Республіки Молдова”27. Позаяк Чернівецька область, Ботошанський та Сучавський повіти одночасно є членами Карпатського єврорегіону, то багато проблем є спільними для цих єврорегіонів.

Однією з особливостей нової транскордонної структури є те, що більша частина її території входила до колишньої Австро-Угорської імперії, за часів якої було закладено підвалини сучасної економіки.

Надзвичайно цікавим є те, що Статут Єврорегіону „Верхній Прут”, припускає крім членства і нову категорію – партнера Єврорегіону. Ним може стати “адміністративно-територіальна одиниця країни Європейського Союзу або іншої країни, що має угоду про партнерство або протоколи про співробітництво чи побратимство з подібними адміністративно-територіальними одиницями зі складу Єврорегіону “Верхній Прут”28. Партнери Єврорегіону одержують право брати участь у роботі керівних і робочих органів, щоправда лише з правом дорадчого голосу. При цьому партнер одного з членів Єврорегіону може стати партнером усіх його членів, що сприяє розширенню можливостей регіональної співпраці. В грудні 2000 року Радою Єврорегіону направлено пропозиції про офіційне партнерство до австрійської землі Карінтії, баварського округу Швабія ( Німеччина ) та французького департаменту Майенн. У січні 2001 року земельним урядом Карінтії прийнято офіційне рішення про встановлення партнерства з Єврорегіоном „Верхній Прут”29.

Ще однією особливістю Єврорегіону „Верхній Прут” є те, що він утворився на ґрунті багаторічної традиції міжрегіонального співробітництва адміністративно-територіальних одиниць, які формують транскордонну конструкцію. Партнерські зв'язки Чернівецької області з Сучавським повітом були започатковані в середині 60-х років, з Ботошанським повітом з 1992 р. і здійснювалися на основі двосторонніх протоколів про співробітництво30.

Метою створення єврорегіону „Верхній Прут”, згідно статутних документів, є розширення існуючих міжрегіональних зв'язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць держав-засновників, окремих міст, інших населених пунктів, органів місцевого самоврядування, державного управління, окремих установ, підприємств, неурядових і громадських організацій, національних меншин та окремих громадян у сферах економіки, освіти, науки, культури і спорту, а також розбудова нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний сталий розвиток регіону в рамках інтеграції до сучасного загальноєвропейського процесу31.

Структури єврорегіонів “Верхній Прут”, “Нижній Дунай” та Карпатського єврорегіону дуже схожі і відрізняється, в основному, кількістю комісій та їх галузевим напрямком. Проте є деякі принципові відмінності. Так, структура Єврорегіону “Верхній Прут” відзначається наявністю у його складі екологічного єврорегіону, який є своєрідним ноу-хау у теорії і практиці єврорегіонального руху. Ідея Екоєврорегіону народилась у 1994 році і була запропонована Чернівецьким державним науково-технічним центром з міжгалузевих і регіональних проблем екологічної безпеки та ресурсозбереження „Екоресурс”. 3-4 липня 1997 р. українсько-румунсько-молдовський саміт в Ізмаїлі ухвалив пропозицію української сторони щодо створення спільного Екоєврорегіону: „Основною метою створення Екоєврорегіону є визначення державними та місцевими органами влади, а також підприємцями трьох країн їх взаємної зацікавленості у впровадженні сучасних механізмів управління техногенно-екологічної безпеки на всіх стадіях життєвого циклу виробництва та споживання для покращання конкурентоспроможності продукції, успішної приватизації, інвестування та реконструкції з одночасним забезпеченням сталого соціально-економічного розвитку регіону в цілому”32.

Сьогодні австрійська сторона і UNIDO зацікавлені у створенні на базі Екоєврорегіону „Верхній Прут” Реґіонального центру чистого виробництва з передачею сучасних технологій і одночасною «екологізацією» та зниженням ресурсоенергоємності економіки регіону. Керівництво баварського округу Швабія (Німеччина) також зацікавилися цими пропозиціями та встановленням прямих виробничих та комерційних зв'язків з українськими підприємствами Єврорегіону „Верхній Прут”. Відповідно до доручень Уряду України підготовлено пілотний проект Програми відпрацювання системних завдань державної регіональної політики та субрегіональної європейської інтеграції на базі Чернівецької області.Серед основних проектів є розвиток сполучень з Європою та місцевих транскордонних перевезень за маршрутами традиційними для краю, сприяння зростанню конкурентоспроможності традиційних промислових і аграрних виробництв краю, співробітництво у галузях науки, культури, освіти у справах молоді тощо. Водночас, пілотна система проектів передбачає вирішення ряду нормативно-правових, організаційних, фінансових питань для забезпечення не тільки економічного зростання і розвитку транскордонної співпраці, але і підвищення рівня соціального захисту та екологічної безпеки в регіоні. Найближчим завданням є підготовка спільного проекту з європейськими партнерами щодо вироблення рекомендацій щодо можливої гармонізації чинних нормативних актів трьох країн між собою та досвідом унітарних країн ЄС33.

Незважаючи на певні досягнення, єврорегіони все ж не реалізували поки що покладених на них сподівань. Перш за все слід якомога повніше враховувати регіональні фактори співробітництва на українсько-румунському кордоні при стратегічному плануванні зовнішньої та внутрішньої політики України. Має бути розроблена та здійснена система заходів з максимальної активізації транскордонного економічного співробітництва, яке дійсно заслуговує на всебічну державну підтримку. Дуже влучно висловився у своїй статті „Транскордонне співробітництво в західних областях України в контексті розвитку єврорегіонів” начальник відділу міграції Управління у справах національностей та міграції Чернівецької облдеожадміністрації С. Гакман – „ Вирішення більшості проблем, які є спільними для всіх єврорегіонів на заході України виходить за межі можливостей членів єврорегону”34. Також час переходити від конфронтаційного або звинувачувального тону у з’ясуванні дискусійних питань політики щодо національних меншин в Україні та Румунії до всебічного інформування громадськості про ті позитивні зміни, які відбуваються в соціально-економічному та культурному житті всіх національних громад нашої держави. Досягненню цієї мети може послужити, наприклад, створення за участю всіх адміністративних територій – учасниць єврорегіону „Верхній Прут” його веб-сайту, бажано функціонуючого водночас українською, румунською та англійською мовами. Варто також налагодити активну співпрацю керівних ланок управлінських структур із науковцями-експертами та організаціями громадянського суспільства, які зацікавлені брати участь у розв’язанні значущих проблем по обидва боки державного кордону.

У якості висновків відзначимо, що об’єднання Європи робить все більш актуальними проблеми інтеграції і співробітництва для тих країн, які тільки включаються у роботу загальноєвропейських структур. На етапі, коли і Україна і Румунія шукають гідне місце у системі загальноєвропейського господарювання, вагому роль набуває також транскордонне співробітництво, котре покликане сприяти здійсненню більш тісних відносин між сусідами, поновленню втрачених позицій на ринках сусідніх держав, підняттю зовнішніх економічних взаємин на новий рівень. Транскордонне співробітництво між Україною та Румунією здійснюється в межах трьох єврорегіонів: Карпатський, „Нижній Дунай”, „Верхній Прут”. Кожен з нині діючих українсько-румунських єврорегіонів має свої особливості функціонування та розвитку. Водночас всі вони покликані сприяти як внутрішньому розвитку нашої держави, так і її просуванню до швидшого повноцінного входження до загальноєвропейського співтовариства.
  1   2

Схожі:

Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconЗагальна характеристика роботи Актуальність теми дослідження
Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія. Пріоритет в цьому контексті є розвиток їх зовнішньоекономічної діяльності – зовнішньої торгівлі...
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconЗагальна характеристика роботи актуальність теми
Радою Європи, обсє, Асамблеєю Західноєвропейського Союзу, а також розширення добросусідських відносин з всіма країнами Європи. Особлива...
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconС. С. Троян українсько-польські відносини
Стаття має характер теоретико-концептуальної конструкції. Вона побудована на основі компаративного аналізу дискурсів сучасних політик...
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconТранскордонного співробітництва
Робота виконана в Сумському державному університеті Міністерства освіти І науки України
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconЗакон україни
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади транскордонного співробітництва
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconСергій Троян транскордонна співпраця україни у соціополітичному вимірі...
Сторія та правознавство: Науково-методичний журнал. – 2010. Грудень. – №34 (242). – С. 16-4 – 16-6)
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconСхідницька селищна рада
Затвердити Програму транскордонного співробітництва смт. Східниця з містами та іншими населеними пунктами Європейського Союзу (далі...
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconСхідницька селищна рада
Затвердити Програму транскордонного співробітництва смт. Східниця з містами та іншими населеними пунктами Європейського Союзу (далі...
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconДоговір про дружні відносини І співробітництво між Україною І Республікою Еквадор
Бажаючи розширювати І зміцнювати відносини дружби І співробітництва на принципах суверенної рівності та взаємної поваги
Сергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва iconІнформація про проекти міжнародної технічної допомоги Програми транскордонного співробітництва
Жовківська міськрада (Кравець Любомир Стефанович -директор кп жовківської міської ради «Туристичний інформаційний центр». )
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка