4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу




Скачати 238.25 Kb.
Назва4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу
Сторінка2/3
Дата07.04.2013
Розмір238.25 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > География > Документы
1   2   3

його частка в розвинених країнах досягає близько двох третин обсягу вироблюваного національного продукту. Основними покупцями

на цьому ринку є домогосподарства. Товари можуть продавати

підприємства гуртової торгівлі (великими партіями) і роздрібної

торгівлі - універмаги, торгові доми, крамниці. Особливу роль у

продажі певних видів товарів виконують товарні біржі. Попит на

споживчі товари є первинним щодо попиту на виробничі ресурси,

^ ЯКИЙ ВІДПОВІДНО Є ПОХІДНИМ,

Ринок виробничих ресурсів об'єднує:

ринок праці, на якому продавцями є населення працездатного віку, а покупцями - приватні та державні підприємства та

установи. Попит на працю зумовлений попитом на товари та

послуги, які виробляють відповідні працівники, та продуктивністю

Їхньої праці. Пропозиція праці зумовлена демографічною ситуацією

в країні, тривалістю робочого тижня і, особливо, ціною праці -

розміром заробітної плати. Ринок праці є специфічним, оскільки на

ціну праці впливає держава, встановлюючи мінімальний рівень

заробітної плати. Перевищення пропозиції праці також не приводить

до зниження її ціни;

ринок природних ресурсів. Його власниками може бути як

держава, так і приватні особи, фірми. Покупцями на ньому є

приватні підприємства;

ринок засобів виробництва - машин, обладнання, комплектуючих тощо. Ці ресурси продають фірми-виробники та посередники (дилери, брокери, дистриб'ютори).

^ На фінансових ринках продають грошові засоби та цінні

папери - акції, облігації, векселі тощо. На грошовому ринку

об'єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні грошові засоби, які

надають фінансово-кредитні інститути (насамперед - комерційні

банки) в позику фізичним особам і фірмам. "Ціна" грошей відображається рівнем позичкового процента. На фінансових ринках, які представлені фондовими біржами, продають акції, облігації, векселі.

Акція - це цінний папір, який засвідчує, що його власник вклав певну кількість грошей в акціонерне товариство. Акціонер має право на одержання частини прибутку (дивіденду), участь в управлінні акціонерним товариством та відповідну частку майна у разі його ліквідації. Облігація - цінний папір, який дає право його власникові отримати у визначений термін номінальну вартість облігації (повернути вкладені гроші) разом із встановленим під час продажу процентом. Вексель - цінний папір, який засвідчує зобов'язання боржника (векселедавця) виплатити власникові одержаного векселя у визначений термін зазначену суму грошей. На ринках цінних паперів здійснюється перерозподіл грошових засобів у найефективніші прибуткові сфери підприємництва. функціонування ринкової економіки - це взаємопов'язана діяльність ЇЇ визначальних економічних учасників (суб'єктів) - домогосподарств, фірм (підприємств) та держави.

Домогосподарство це економічна одиниця, яка складається із однієї особи або сім'ї, яка має спільний бюджет (отримує доходи та Їх витрачає). Домогосподарства володіють економічними ресурсами (землею, працею та капіталом) та постачають їх на ринок ресурсів. Фірма (підприємство) це економічна одиниця, яка, використовуючи належні їй виробничі ресурси, виготовляє товари та надає послуги населенню, іншим фірмам ,та державі. У фірму може входити одне або декілька підприємств. У ході економічної діяльності окремі фірми банкрутують, але їх замінюють нові фірми.

Держава в ринковій економіці може виробляти певні суспільні блага, вона купує значну частину товарів та послуг фірми. Вона

регулює економічні процеси - здійснює анти циклічне і антимонопольне регулювання, впливає на ціноутворення та зовнішньоекономічну діяльність, перерозподіляє доходи на користь найменш

захищених верств населення.

Безперервний рух ресурсів, продуктів та доходів, який здійснюється між економічними суб'єктами, називають кругопотоком

(див. рис. 4.1).

Тут домогосподарства - власники ресурсів (землі, праці, підприємницьких здібностей) постачають їх на ринок ресурсів. Реалізація ресурсів дає домогос подарствам відповідні доходи, більшу частину яких витрачають на ринках продуктів для закупівлі необхідних товарів та послуг, меншу (заощадження) віддають в банки (приносячи їм проценти) і використовують для купівлі цінних паперів (приносячи їм дивіденди).
Фірми купують виробничі ресурси на відповідних ринках, які визначають витрати виробництва; виробляють товари та послуги, які після продажу на ринках продуктів дають відповідні доходи (які вико­ристовують для подальшої купівлі виробничих ресурсів); позичають на фінансових ринках необхідні їм кредитні ресурси, які використовують як інвестиції (за що сплачують проценти, дивіденди).

Ця схема кругопотоку відображає загальні принципи функціє -нування ринкової економіки. Проте у ній не відображена економічна діяльність держави та зовнішньоекономічні відносини.

Ефективне функціонування ринкової економіки можливе за наявності досконалої та стабільної ринкової інфраструктури. Вона об'єднує сукупність елементів, які забезпечують безперебійне функціонування господарських зв'язків між суб'єктами ринкової економіки - підприємствами, установами та державою, її головне завдання - забезпечення просування матеріальних, людських і фінансових ресурсів. Причому вона полегшує реалізацію інтересів суб'єктам ринкових відносин та сприяє державному регулюванню економіки. Кожен вид ринку має свою інфраструктуру. Проте визначальними складовими інфраструктури ринкової економіки є ті, які обслуговують всю систему ринків:

дворівнева банківська система, яка охоплює центральний банк (в Україні Національний банк України) та комерційні банки:

• Центральний банк - це некомерційна, як правило, державна установа, яка здійснює емісію (випуск) грошей та контроль за їхньою пропозицією (кількістю в обігу), зберігає резерви комерційних банків і ощадних установ та надає їм кредити, забезпечує міжбанківські розрахунки, визначає грошово-кредитну політику в державі;

комерційні банки - це приватні установи, які можуть бути універсальними та спеціалізованими (ощадними, інвестиційними, іпотечними, інноваційними, зовнішньоторговельними). Основна функція комерційних банків - це акумулювання (прийом на збері­гання) тимчасово вільних грошових засобів підприємств, організацій і населення та надання їх у позику клієнтам під проценти. Вони здійснюють грошові розрахунки між клієнтами, випускають за їхнім дорученням цінні папери та здійснюють довірчі операції. Комерційні банки працюють заради прибутку;

біржі - організовані ринки, які, як правило, мають фіксо­ваний склад членів та суворі правила функціонування. На біржах поєднується попит і пропозиція, тут формують ціни на відповідні товари. Торгівлю на біржах здійснюють через посередників -брокерів, дилерів і маклерів. Розрізняють такі види бірж:

• товарні, які здійснюють торгівлю великими партіями това­рів однорідної і стабільної якості (металу, енергоресурсів, зернових, цукру тощо);

• фондові, які належать до вторинного ринку цінних паперів (первинний - це випуск цінних паперів емітентом). На фондових біржах зосереджується попит і пропозиція цінних паперів. Продаж цінних паперів на фондових біржах дає змогу їхньому емітенту залучити необхідні інвестиції. Фондові біржі є важливим індикато­ром ділової активності в країні;

• праці (бюро з працевлаштування), на яких зосереджується облік безробітних та збирається інформація про вільні робочі місця. Біржі праці займаються працевлаштуванням безробітних, підготов­кою і перепідготовкою робочої сили;

• валютні, на яких відбувається купівля-продаж іноземних валют та формуються їхні курси на основі попиту та пропозиції. Покупцями та продавцями валюти є банки, які можуть діяти за дорученнями своїх клієнтів. Валютні біржі, як правило, діють у межах фондових бірж;

інвестиційні фонди (компанії) та трастові компанії (вико­нують довірчі операції за дорученням фізичних та юридичних осіб), які вкладають кошти в розвиток певних підприємств (фірм) для одержання прибутку;

• страхові компанії, які здійснюють страхові операції для одержання прибутку, їхня робота пом'якшує ризик суб'єктів госпо­дарської діяльності;

• пенсійні фонди, які акумулюють пенсійні внески робото­давців і працівників. Вони інвестують ці кошти у різноманітні активи, зокрема в акції та облігації;

• аудиторські фірми, які аналізують фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхня діяльність запобігає або зменшує фінансовий ризик діяльності підприємств. Аудиторські перевірки здійснюють як з ініціативи підприємств, організацій, так і згідно з розпорядженнями органів контролю, від­повідно до чинного законодавства;

• інформаційні установи та інститути, які реалізують інфор­маційне забезпечення суб'єктів господарської діяльності.

Ринкова інфраструктура формується та функціонує на основі чинного господарського законодавства.
^ 3. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування
Теоретичною основою адміністративно-командної системи (АКС) слугувала марксистсько-ленінська ідеологія. Саме вона визна­чала основні засади формування та функціонування "соціалістичної"

економічної системи. Проте загальноприйнятим є твердження, що в сучасну епоху "чисті" соціалістичні економічні системи практично не існують. Тому економічні системи, які функціонували в Радянсь­кому Союзі, східноєвропейських та інших країнах світу, вважають адміністративне -командними.

^ Визначальними ознаками цієї системи є:

- панівна (домінуюча) власність держави на землю, інші природні ресурси, фабрики та заводи, підприємства транспорту та зв'язку, банки та інші фінансові інститути, гуртову та значну частину роздрібної торгівлі. Державна власність поширювалась також на об'єкти соціальної інфраструктури - школи, медичні заклади, музеї, бібліотеки, більшу частину житлового фонду тощо.

Майже повне одержавлення економіки було здійснено в Радянському Союзі та на Кубі. Проте в країнах Східної Європи існував у незначних обсягах приватний сектор, тут частково було послаблено державне регулювання економіки. У селі, крім держав­них господарств, функціонувала колгоспне-кооперативна форма власності, яка поширювалась на виробничі ресурси (крім землі) та вироблену продукцію. Проте колгоспне виробництво було повністю контрольоване і регульоване (зокрема і розподіл виробленої тут продукції) державними органами;

- економічні рішення, які зумовлюють діяльність суб'єктів господарювання (що, скільки, для кого і як виробляти), приймали партійні та державні органи. Держава визначала обсяги виробництва для кожної галузі, підприємства, встановлювала загальноекономічні пропорції між виробництвом і споживанням, розвитком регіонів тощо. Розподіл природних ресурсів та продукції виробничого при­значення між виробниками здійснювався не за допомогою ринкових механізмів, а чиновниками. Всі підприємства працювали на основі директивних, обов'язкових до виконання планів, які були основною метою їхньої роботи;

- встановлення державних цін на всі види товарів (крім тих. які продавали на колгоспному ринку) та послуг. Основою формуван­ня цін були галузеві витрати на виготовлену продукцію;

- повний контроль держави за зовнішньоекономічною

діяльністю;

державне фінансування всієї соціальної сфери - освіти і науки, охорони здоров'я, культури, житлового будівництва тощо. Це потребувало значних коштів, які нагромаджувала держава, зокрема, за рахунок заниженої оплати праці. Так, в СРСР частка заробітної плати становила менше ніж 40 % національного доходу. Розподіл суспільних фондів споживання здійснювали за зрівнялівським принципом, хоча пріоритети завжди надавали партійному та державному апарату.

Всесхошпоюча державна власність на засоби виробництва та централізоване управління економічними процесами створювали умови для мобілізації великих фінансових та матеріальних ресурсів на вирішення багатьох загальнодержавних проблем. Зокрема, в СРСР було здійснено пришвидшену індустріалізацію, розвивались енергетика, металургійний комплекс, машинобудування і, особливо, військово-промисловий комплекс Тут було створено фундаментальну науку, сформовано широку мережу освітніх закладів, функціонував потужний інженерний потенціал. Проте з розвитком економіки ставало все важче керувати із єдиного центру складним народногосподарським комплек­сом. Так, у вісімдесяті роки XX сг. в СРСР виробляли продукції більше ніж 20 млн. назв та сортаментів, кількість виробничих зв'язків між підприємствами наближалась до 1 млрд. Ставало все важче враховувати дедалі більші суспільні потреби і забезпечувати їхнє задоволення. Поглиблювались диспропорції між різними галузями, виробництвами, регіонами, між попитом та пропозицією. На ринку панував дефіцит на одні товари, іншими були переповнені складські приміщення. До­пущені помилки у визначенні загальнодержавних пріоритетів при­водили до великих витрат, які лягали важким тягарем на державний бюджет (наприклад, освоєння цілинних земель, будівництво Байкало-Амурської магістралі тощо).

Державна форма власності унеможливлювала конкуренцію як визначальний фактор підвищення ефективності виробництва. У підприємств не було достатніх стимулів до використання досягнень НТП, зниження витрат та нарощення обсягів виробництва, яке характеризувалось високою енерго- та матеріаломісткістю, низькою конкурентоспроможністю. Внаслідок все більших суспільних потреб збільшувалось будівництво фабрик та заводів, в структурі національ­ного виробництва домінувало продукування засобів виробництва (стосовно виробництва предметів споживання). Відсутність конку­ренції спричиняла виробництво низькоякісної продукції, наявність постійного дефіциту тих чи інших товарів.

Екстенсивний шлях економічного розвитку вимагав додатко­вої робочої сили, внаслідок чого в країнах з АКС було відсутнє безробіття. Але невисока різниця в оплаті праці низько- і високо­кваліфікованих працівників не сприяла добросовісній, високопро­дуктивній праці, а породжувала бракоробів. Мотивація до праці відстежувалась тільки у певної частини привілейованих працівників та чиновників із порівняно високим рівнем заробітної плати та широким доступом до суспільних фондів споживання. На виробництві панував принцип "як нам платите, так ми вам і працюємо". За таких умов життєвий рівень переважної частини населення був доволі низький, його споживання не відповідало нормам для цього періоду.

Покращання економічної ситуації в країні у вісімдесяті роки минулого століття було досягнуто за рахунок нарощення обсягів видобування та експорту нафти і газу та багаторазового зростання світових цін на них. Значна частина тих коштів була використана на покращання життєвого рівня. Проте згодом скорочення надходжень від експорту енергоносіїв покривали "проїданням" амортизаційних відрахувань, заощаджень населення в Ощадному банку, зарубіжних кредитів. Наростання економічних і соціальних проблем зумовило необхідність відмови від АКС та переходу країн соціалістичної орієнтації до ринкової економіки.
1   2   3

Схожі:

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconПлан. Банківська система України. Роль фінансово-кредитної системи...
Роль фінансово-кредитної системи в підвищенні ефективності суспільного виробництва

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconЗакони властиві всім способам виробництва. Особливі економічні закони
Особливі економічні закони виражають суть окремих форм. Специфічні економічні закони діють в межах одного суспільства або технологічного...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України
Транспорт одна з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconСвітове господарство, його сутність, об'єктив­ні основи формування та особливості розвитку
Огіями виробництва І відповідними їм виробни­чими відносинами, а також відносинами інтелектуаль­ної власності. Але різноманітні форми...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconСпеціалізація І кооперування виробництва та їх ефективність”
На підприємствах різних галузей унаслідок впливу науково-технічного прогресу відбуваються складні процеси суспільного поділу праці,...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon«Конкурентоспроможний вчитель – головна умова інноваційного розвитку...
Мета: розглянути модель сучасного вчителя як конкурентоспроможного фахівця та зміст, форми, методи, технології формування сучасного...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconТема заняття Суть фінансів їх функції І роль в суспільстві
Мета вивчення: зрозуміти місце фінансової системи в розвитку суспільного виробництва

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу icon1. міжнародна економічна система предмет курсу “міжнародна економіка”....
Міжнародний поділ праці: сутність, форми та фактори. Особливості сучасного етапу розвитку світового господарства. Основні форми міжнародних...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconРоль держави в змішаній економіці”
Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Як суб'єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження,...

4 форми організації суспільного виробництва та економічні системи сучасного світу iconТема : “Роль держави в змішаній економіці”
Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Як суб'єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка