Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років




Скачати 75.28 Kb.
НазваЧухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років
Дата19.04.2013
Розмір75.28 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > История > Документы
EX ORIENTE LUX1
Рецензія на: Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2010. – 446 с.
Винесена у назву рецензії фраза відкриває перший розділ книги відомого дослідника історії українського козацтва Тараса Чухліба, і на слушну думку автора монографії «у цьому вислові концентрується той величезний вплив османської наддержави на суспільно-політичний, економічний та культурний розвиток багатьох країн Європи» вже починаючи з кінця ХІV ст. Поза усяким сумнівом – Україна входило до числа цих країн, більше того – українські землі тривалий час перебували в одному з епіцентрів протистояння та взаємопроникнення християнського та мусульманського світів та цивілізацій.

Висловлю загальну думку цілого кола істориків, які були присутні на презентації цієї ниги в Конгрегаційній залі Національного університету «Києво-Могилянська Академія» – її поява стала справжньою подією в науковому житті України, не залишиться вона й поза увагою науковців Польщі, балканських країн та Туреччини як з огляду на копітку і тривалу пошукову працю автора, так і зважаючи на величезний масив інформації, який був ним опрацьований та викладений у даній монографії. Так само в нагоді вона буде для ширшого кола студентів українських університетів – майбутніх істориків і міжнародників, які роблять перші кроки на дослідницькій ниві.

Слід окремо наголосити на тому, що свою роботу з написання цієї монографії Т.Чухліб успішно поєднував з широкою публікаторською діяльністю, підготувавши за останні п’ять років значну кількість статей, науково-популярних книг та брошур. Логічним підсумком дослідницької діяльності історика став захист ним у 2008 р. дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за темою «Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією (1667-1699 рр.)», отримання двох премій (імені Михайла Максимовича у 2006 р. та імені Дмитра Яворницького у 2009 р.), крім того – його наукові заслуги були відзначені званням Заслуженого діяча науки і техніки України.

Накопичення Т.Чухлібом такого солідного наукового багажу власне й уможливило появу цієї книги, яка абсорбувала зацікавлення автора у вивченні місця і ролі козацтва та шляхти України-Русі, а також Української козацької держави в європейсько-османських війнах. Проте на відміну від багатьох інших дослідників даної проблеми автор звертає увагу читача не лише на військові дії козацтва проти османської армії, але й робить акцент на висвітленні мирних відносин України з османами та Кримським ханатом у ХVІ-ХVІІ ст.

Не маю жодних сумнівів, що на цю працю Т.Чухліба буде опублікована ціла низка рецензій, автори яких докладно проаналізують його непересічний внесок у творення об’єктивної та повної історії українського козацтва. Також зауважу, для написання розгорнутої рецензії треба не один рік працювати в цій царині, а ще краще – зробити вивчення козацтва сенсом свого життя. Не маючи достатнього запасу знань у площині зацікавлень Т.Чухліба, автор даної рецензії обмежився прискіпливим аналізом лише кількох сторінок (с.67-76) другого розділу монографії, і то лише у зв’язку з підготовкою ним циклу статей з історії корпусу капикулу2.

Отже, на с.68 автор зазначає, що «яничари були лише окремим піхотним військовим формуванням в структурі регулярної армії Османської імперії». Зауважимо, що таке окреслення яничарського корпусу суттєво применшує його дійсну роль, бо яничари справляли потужний вплив на перебіг політичних процесів в імперії, у т.ч. впливаючи й на процес усунення або приходу до влади нового султана.

На наступній сторінці книги Т.Чухліб характеризує яничарське військо як «найбільш елітне», але таке однозначне твердження є не зовсім точним. Так, дійсно, з усіх підрозділів війська капикулу яничари були найчисельнішою його частиною, проте деякий час не менш почесне становище у султанській гвардії посідав «кінногвардійський» оджак3 сюварі (сюварілері), зокрема бьолюки сіляхдар та сіпахі з його складу. Під час військових походів вояки цих бьолюків розташовувались безпосередньо праворуч і ліворуч султана (його ставки). До обов’язків кіннотників сіляхдар входило, зокрема, виконання важливих церемоніальних функцій: вояки-тугджу з його складу несли султанський бунчук, ще 30 сіляхдарів йєдекчи (резервістів) доглядали за султанськими кіньми та забезпечували їх перевезення з місця на місце, відділ бучукджу займався там, що роздавав дрібні монети бідним під час просування султана та його почту4.

Сіпахі у мирний час збирали джизьє та інші види податків з підданих султана, у військовий – охороняли намет султана та усюди його супроводжували. Можна з певністю стверджувати, що така наближеність сюварі до особи султана й обумовлювала їх більш високий (у порівнянні з яничарами) статус. Але повторимося – жодним чином не можна порівнювати впливи кінного та яничарського корпусів на суспільно-політичне життя імперії – останній користувався незрівнянно більшими можливостями тиску на султана та його уряд.

Написання деяких тюркомовних термінів не відповідає усталеним нормам, зокрема, подаючи ієрархію офіцерських чинів автор вживає термін байракдар («прапороносець»), натомість потрібно байрактар; ашчи (або ашчибаши) трактується як «повар, відповідальний за провіант», що є не зовсім вірним. Справді, головним обов’язком молодших яничарських офіцерів ашчибаши (або уста) було щоденне приготування їжі для яничарів своєї ода5 (орта)6. Слід відзначити, що хоча чин ашчибаши був першим в яничарській офіцерській «табелі про ранги», вони користувались не меншим впливом, аніж командири підрозділів. Справа в тім, що ця категорія офіцерів постійно перебувала разом з вояцтвом у казармах і була найкраще обізнана з його інтересами і прагненнями, часом така близькість дозволяла ашчибаши вдаватись до маніпулювань настроями рядових яничарів.

Запропонований автором поділ рядових яничарів на «молодих», «середніх» і «старих» є невідповідним; не заперечуючи проти наявності в середовищі яничарів «молодих» воїнів та ветеранів, не зрозуміло що ж вкладає Т.Чухліб у поняття «середні» яничари. Щодо «старших» яничар, то тут необхідно дати деякі пояснення. Дійсно, в кожній орта проживали заслужені ветерани (коруджу), проте вони вже не залучились до участі у воєнних діях з огляду на стан їх здоров’я та поранення. Вони продовжували жити в ода, виконуючи охороні функції під час відсутності основної маси яничарів; частина коруджу (на чолі з коруджубаши) вирушали разом з ешкінджи (учасниками боїв) на війну, але при цьому не брали участі у бойових діях, обмежуючись охороною польового табору. За представленням аги яничари похилого віку могли бути переведені до категорії отурак (мютекаід або відставник). Хто саме входив до ще однієї категорії ветеранів – мютефферіка7 – автор не дає жодних пояснень.

Вимагає прояснення й ситуація з «молодими» яничарами (хізметкяри або караколлукчу), які мали прислужувати досвідченим воякам в ода (прибирати в казармі, прати, заготовляти дрова, запалювати лампи). Відтак у мирний час хізметкяри виконували всі доручення заслужених яничарів та фактично потрапляли до них у залежність, а у військовий – молоді вояки, крім усього іншого, мали встановлювати намети, дивитись за верблюдами, стерегти спорядження. Під час битви новачки мусили йти попереду орта, виказуючи свою хоробрість з тим, щоб здобути собі повагу та авторитет серед яничарів.

Є певні невідповідності у бібліографічних описах окремих назв книг та їх авторів, що напевно слід віднести «на конто» коректора монографії (О.Г.Пазюк). Так, зокрема, на с.67 автор подає у примітці: «Uzuncarsili I. Kapikulu Оcaklari. – Ankara. – 1943. – T.1», а вже на наступній сторінці назва цієї праці наводиться в іншій редакції «Uzuncarsili I. Osmanh Devlet Teskilatlerinden Kapukulu ocaklan. – Ankara. – 1943. – T.1»8; на с.38 – Nikolle D. The Janissaries. – Oxford, 1995», натомість на с.68 – «Nicolla D., Hook Ch. The janissaries. – Oxford, 1999». Деякі терміни (с.72 «тіамари» – треба «тімари»9, «синдик серпме» – треба «финдик серпме»10) також не були перевірені коректором; в окремих випадках бракує пояснень деяких термінів (на с.70 автор вказує, що звичайним зверненням до рядових яничарів було «йолдаш»11, але ніяк це не коментує).

Насамкінець зауваження, які стосуються всієї книги. Виходячи з назви книги («^ Козаки та яничари…») слід було сподіватись на рівноцінне висвітлення історії формування та функціонування як козацького війська, так і яничарського корпусу, проте в останньому випадку автор обмежився лише дуже стислим викладом історії створення та функціонування оджаку яничарів в структурі османської армії. Також не ясно, чому в словосполученні Яничарський корпус автор подає перше слово з великої літери (це словосполучення ніколи не вживалось у якості власної назви оджаку яничарів). І нарешті – для книг такого рівня є дуже бажаним предметний покажчик, який з незрозумілих причин відсутній у монографії.
І.В. Срібняк

Національний університет

«Києво-Могилянська академія»


1 У перекладі з латинської – «^ Світло йде зі Сходу».

2 Див. зокрема: Срібняк І.В. Яничарський корпус османської армії (1362 р. – кінець ХVІ ст.): організація, комплектування, структура // Україна у Центрально-Східній Європі. – К.: Інститут історії НАН України, 2010. – Вип.9 (в друці); він же. Кінні, артилерійські та спеціальні підрозділи корпусу капикулу в структурі османського війська // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». – Остріг, 2010 (в друці); він же. Військова організація турків-османів (ХІV-ХVІ ст.). – К., 2010. – 15 с.

3 Назва яничарського корпусу – оджак (очаг, сім’я) – символізувало його єдність.

4 История Османского государства, общества и цивилизации: в 2-х т. / Под ред. Э.Ихсаноглу. – М., 2006. – Т.1: История Османского государства и общества. – С.301-302.

5 Ода – казарма, в якій мешкали яничари; здебільшого вояки однієї орта розміщувались в одній ода (або одному приміщенні ода).

6 Мебде-и Канун-и Йеничери оджагы тарихи (История происхождения законов янычарского корпуса) / Изд. текста, пер. с тур., коммент. и указ. И.Е.Петросян. – М., 1987. – С.28, 202.

7 Мютеферріка – обслуга в корпусі перевізників гармат (топ арабаджилари), який був створений для транспортування гармат великого калібру.

8 Точна назва праці турецького дослідника I.Н. Uzunçarşılı є наступною: «Osmanlı Devleti Teşkilâtından Kapıkulu Ocakları» – авт.

9 Земельні ділянки, які передавались воякам османської армії в умовне володіння за виконання служби.

10 Буквально «розсипати горішки», яничари називали мушкетні набої горішками, під час бою вони їх «розсипали», тобто вели прицільний вогонь на ураження (див.: История Османского государства, общества и цивилизации… – С.287).

11 Буквально – «людина, яка йде однією дорогою», соратник. Таке звернення засвідчувало особливу атмосферу взаємодопомоги, тісного єднання яничарів у лавах корпусу.




Схожі:

Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconТранспортні засоби аграрних підприємстві ефективність їх використання
Даний показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу й окремо в тоннокілометрах на площу...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconВступ
Перша постнаполеонівська архітектура європейської безпеки була розроблена на Венському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconВступ
Перша постнаполеонівська архітектура європейської безпеки була розроблена на Венському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconВсеукраїнський студентський архів
Тис ягідний – вічнозелена деревидна або кущевидна рослина, висотою від 25 до 30 м. Період життя 700-1500 років, (більше 1м)
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconОпис рослини Тису ягідного
Тис ягідний – вічнозелена деревидна або кущевидна рослина, висотою від 25 до 30 м. Період життя 700-1500 років, (більше 1м)
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconНазивали його козаки Остряниця
Наприкінці лютого 1638 р в Січі сталася важлива подія — низове козацтво обрало нового гетьмана. Ним став добре відомий всій Україні...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconКоли козаків послали битися з сербами, всі їхали мовчки І поволі....
Полковий музикант Кирилко попробував долонею шкіру литаври. Величезний барабан змок, І не відповідав господареві гучним звуком, до...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconСклад дільничної виборчої комісії №010076 одномандатного виборчого округу №8
Одна самооборона": Народний Союз "Наша Україна", Політична партія "Вперед, Україно!", Народний Рух України, Українська Народна Партія,...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconЗакономірності утворення І поширення
Ведах (1500 років до н е.). Прісною І мінеральною водою користувалися для гігієнічних І лікувальних цілей древні ассирійці, вавілонці,...
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульмансь-ких війнах 1500-1700 років iconВисуното понад 1700 гіпотез про її місцеперебування й причини безслідного...
Го державного діяча й поета Солона, якому один єгипетський жрець розповів про велику країну атлантів, що існувала за 9000 років до...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка