Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії




НазваІст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії
Сторінка1/4
Дата27.04.2013
Розмір0.61 Mb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > История > Документы
  1   2   3   4


АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР

АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ:

НОВІ ПІДХОДИ В ІСТОРІОГРАФІЇ ТА АРХЕОГРАФІЇ

Препринт № 10

М.С.Грушевський про соціальну

структуру середньовічної України

Радянські історики і зарубіжні українознавчі:

необхідність діалогу

Декларація про міжнародне співробітництво

археографів у виданні пам’яток історії та

культури українського народу
Київ 1989

У препринтах Інституту історії АН УРСР друкуються насамперед матеріали з малодосліджених тем, які викликають нині жвавий інтерес громадськості.

Автори цих матеріалів висловлюють свою особисту думку, що не обов'язково збігається з точкою зору редколегії.

Сподіваємося, що такі препринти будуть корисними для співро­бітників засобів масової інформації, лекторів, викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

Редколегія буде вдячна всім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо надрукованих матеріалів, запропонує нові теми та сюжети для наступних препринтів.

Редакційна колегія препринтів: І.МХворостяний /головний редак­тор/, В.Ф.Ворстюк, О.В.Гарань /відповідальний секретар/, В.М.Даннленко, В.С.Коваль, О.М.Майборода, О.Ф.Овсієнко, В.А.Смолій, Д.В.Табачник, І.С.Хміль.
Літературний редактор В.В.Стехун.

- 3 -

О.І.Гуржій
^ М.С.ГРУШЕВСЬКИЙ ПРО СОЦІАЛЬНУ СТРУКТУРУ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ УКРАЇНИ
Михайлові Сергійовичу Грушевському /1866-1934/, мабуть, як нікому "пощастило" серед українських вітчизняних істориків. Ще за життя його численні /всього понад 2 тис/ праці привертали неаби­яку увагу широких кіл громадськості. Навколо них точилися го­стрі , часом непристойні й образливі щодо автора, суперечки та дис­кусії різних за фахом вчених: істориків, етнографів, філологів, а також громадських і політичних діячів. Наукові здобутки Грушевського неодноразово відверто паплюжили та перекреслювали одні, підні­мали як щит справжньої сподвижницької науки інші. Так, газе­та "Закон и Правда" 1907 р. /№ 144/ назвала дослідника "пресловутым вождем украиноманов". В іншому номері "Закона и Правди"/1907, № 158/ зазначалося:"Как ученый, г.Грушевский несомненно овладел научной техникой, т.е. перечитал и пересмотрел множество книг и статей по русской истории, умеет громоздить цитаты, усвоил себе полемические приемы; но и нем нет самого главного достоинства уче­ного - любви к истине. Он - ученый лгун. С нахальною смело­стью, не моргнув бровью, он извращает прямой смысл памятников, подтасо­вывает факт, присочиняет где нужно целые события, поль­зуясь для этого каким-нибудь глухим намеком в источниках, одним словом, вго­няет историю в рамки своих предвзятых политических вожделений". Далі його названо "злобным политиканом" і засуджено як ворога Ро­сії та спільника всіх її недругів.

Щоденна газета "Киевский голос" /1907, № 81/, навпаки, зазна­чала, що "в лице М.С.Грушевского наука украинской истории нашла себе неутомимого исследователя, а украинство - одного из предан­нейших, убежденнейших, энергичнейших деятелей, благодаря своей удивительной энергии создавшего, можно, без преувеличения, сказать, эпоху не только в украинской историографии, но и в укра­инском об­щественном движении вообще". Український історик держави і права К.П.Василенко /з 1920 p. - академік АН УРСР/, захищаючи Грушевсь-

- 4 -
кого від постійних нападок опонентів, снавав, зокрема, так: "Его /тобто М.С.Груишвського. - О.Г./ обвиняли в ряде смертных грехов, а главное - старались набросить тень на его научную работу и науч­ную добросовестность, упрекая его чуть ли не в фальсификации ук­раинской истории". Наукові заслуги Михаила Сергійовича я україн­ській історіографії Василенко порівняв із здобутками С.М.Соловйо­ва в російській історіографії. Разом з тим він застерігав, що не з усіма висновками першого можна погодитись, але робилися ці висновки з великою обережністю .

Як бачимо, вже в дореволюційний період наукова діяльність М.С.Грушевського характеризувалась неоднозначно, з часом діста­вала і діаметрально протилежні оцінки. Звертаючись до них, необ­хідно об’єктивно враховувати, до якого політичного табору нале­жали ті, хто їх висловлював, які наукові позиції обстоювали. Крім того, часта непослідовність історичних концепцій самого Грушев­ського, нерідке підпорядкування їх особистим політичним цілям і намірам* безпосередньо чи опосередковано позначалися на дослід­ницькій роботі вченого: Тому високий професіоналізм викладу ним конкретно-історичного матеріалу нерідко супроводжувався прин­циповими методологічними хибами /в питаннях пізнання суспіль­ного розвитку, національного та інтернаціонального, ролі робітничого класу й значення селянства і т.д./.

Очевидно, саме через це і в радянській історіографії поряд із справедливою, обгрунтованою критикою продовжувалися безпід­ставні нападки на весь творчий доробок вченого /особливо в остан­ній період його життя й до, середини 50-х років/. Причому поступово вони

___________________

І. Василенко Ник. Проф. М.С.Грушевский как историк // М.С.Гру­шевский /1866-1916/. - М.: издание- "Украинской жизни", 1917. - С. 19, 31.

* В 1899 р. Грушевський став одним з організаторів і лідерів на­ціонально-демократичної партії в Галичині. У 1908 р. /після пере­їзду до Києва/ він входив, до складу керівництва Товарист­ва укра­їнських поступовців. З березня 1917 р. - член Української партії соціалістів революціонерів, тоді ж очолив Центральну раду. З 1919 р.

- 5 –
набули певного політичного "забарвлення" та контрреволюційного "оформлення", перетворивши Грушевського на "заклятого ворога українського народу". Такого роду звинувачення нерідко переходи­ли в нічим не приховане переслідування й цькування, які досить швидко ставали масовими. Так, І.Кравченко в першій половині 30-х років спробував фактично повністю відкинути усі досягнення дос­слідника в галузі історичної науки, прямо звинуватив його в "націонал-фашизмі” та „соціал-фашизмі”, у блокуванні з російськими і поль­ськими "націоналістами-великодержавниками"/?!/*. Щодо історич­них концепцій Кравченко заки­дав Грушевському, нібито він писав про те, що за часів раннього й розвинутого феодалізму /ХІІ-ХУІ ст./ творчими силами на Україні буди князі та боярство, в добу пізнього середньовіччя /ХУІІ-ХУІІІ ст./ старшинська верства, гетьманат, а в період капіталізму - "українська інтелігенція і недиференційоване, однорідне селянство - "трудо­ве" селянство, фактично куркульство"** Далі Грушевському припису­валось повне заперечення соціальної неоднорідності українського народу при феодалізмі, проповідування якогось раю, "без класових суперечностей", невизнання існуючої панської сваволі й жорстокого "грабування" селян феодалами, в ХУІІ-ХУІІІ ст., зокрема на Лівобереж­жі. За ним, твердив І.Кравченко, виходить, що селянство не боролося проти українського панства, проти української козацької старшини і що вона /тобто старшина. - О.Г./ як творець української державності захищала селянина2. За те, що Грушевський "осмілився" зая-

____________________________

перебував в еміграції у Австрії, де створив Український соціологіч­ний інститут /Відень/. У 1924 р. повернувся на Україну,

* ймовірно, йшлося про російських шовіністів та польських націо­налістів. Але ні до перших, ні до других, на наш погляд, Грушевсь­кий не належав.

** Таку суб’єктивну оцінку Кравченко дав лише на підставі промови вченого під час святкування його 60-річчя в 1926 р. - Див.: Кравченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії: Академік Грушевський і його школа після по­вернення з білоеміграції // Записки історико-археографічного ін­ституту. - К., 1934. - Внп.І. - С.І6.

2. Там же. - С.26.

- 6 -

вити: політика старшини не була позбавлена розуміння загальних інтересів простої людини та її "оборони"3, його було названо "фа­шистом". Але згадаймо: до старшини належали й такі її кращі пред­ставники, як Б.Хмельницький, І.Богун, Д.Нечай, М.Кривоніс і бага­то інших, котрі часто близько сприймали народні сподівання.

Безумовно, подібні зауваження І.Кравченка не можна вважати об’єктивними. В своїй основі вони однозначні, зроблені без ґрунто­вного аналізу й не охоплюють усієї складності та суперечливості в історичних поглядах Грушевського. Цитати з праць вченого, як правило, вихоплюються із загального контексту, а інтерпретація окремих його положень, м’яко кажучи, не завжди точно передав авторську думку. Водночас, як нам здається, Кравченко деякою мірою мав рацію, коли звернув увагу на недооцінку м.С.Грушевсь­ким ролі пролетаріату, перебільшення значимості селянства в сус­пільному розвитку крам, па плутанину в характеристиці української буржуазії як класу.

В тому ж збірнику, де опубліковано статтю І.Кравченка, вмі­щено й велику розгорнуту рецензію Ф.Ястребова на другу частину дев’ятого тому "Історії України-Русі". Про неї зараз можна було б і не згадувати, оскільки вона написана в тому ж дусі, що й стаття Кравченка, але в ній є деякі цікаві моменти, зокрема, згадується про "критику" Грушевським старшинської діяльності, аналізується подача ним сюжетів класової боротьби, хоч при цьому й зазначаєть­ся, що автор відсунув цей матеріал "на останнє місце в своїй пра­ці". Важ­ливим е таке спостереження Ястребова:"... Зміст УІ розді­лу книги акад. Грушевського сходить до класової боротьби всередині України, до натиску польських магнатів..."4. Як бачимо, і на той час деякі історики, котрі явно перебували не в одному "таборі" з вченим, не могли не погодитися об’єктивно /хоча це і робилось з певними засте­реженнями/ що Михайло Сергійович визнавав існування класової боротьби та антагонізму на Україні.

___________________

3. Див.: Грушевський Мих. В 25-ті роковини смерті О.М.Лазарев­ського //Україна, - К., 1927. - № 23. - С.І2.

4. Ястребов Ф. Націонал-фашистська концепція селянської війни 1648 року на Україні /3 приводу 2 половини ІХ т. "Історії України-Русі” акад. М.Грушевського // Записки історично-археографічного інституту. - К., 1934. - Вип.І. - С.55-120.
- 7 -
Наслідком упередженого підходу до праць М.С.Грушевського стала поява спеціальної праці М.Рубача5. В ній було зібрано вое негативне, що говорилося та писалося про Грушевського й деяких інших буржуазних істориків. "Буржуазні націоналісти, - наголошу­вав її автор, - зображували український народ у вигляді споконвіку "демократичної", виключно селянської нації, в якій не було ні класу українських поміщиків, ні класу української буржуазії, ні класу ук­раїнських робітників. Твердження про споконвічний демократизм, безкласовість українського народу було ще в 40-х роках XIX сто­ліття висунуто ліберально-буржуазним істориком М.Костомаровим. У другій половині ХІХ століття воно поширювалося і розвива­лося буржуазно-націоналістичним істориком В.Антоновичем, а потім, на початку XX століття, - заклятим ворогом українського народу М.Грушевським"6. Останній твердив, зазначається далі в праці, що "ук­раїнський народ втратив "вищі майнові класи", що велике землеволо­діння на українській території стало надбанням "чужих" народнос­тей, а також, що на Україні, в ХУІІ-ХХ століттях не було українських поміщиків"7.

Сказати, що вое це - фальсифікація, ми не маємо повного права. Окремі зауваження є цілком слушними. Адже Грушевський заявляв у 1918 p.: "Буржуазії у нас не було й нема". Він також помилково вважав селянство основною рушійною силою суспільства. Селян­ство, писав він, є "фундаментом, на котрім треба будувати все"8. Одночасно не можна стверджувати, що більшість закидів М.Рубача справедливі. У них відбивається лише один бік життя й діяльності великого вченого, у чому нас переконує більшість його досліджень /особливо історичні праці, написані до першої російської революції 1905-1907 pp., значення і характер якої він так до кінця і не зрозумів/.

_______________________

5. Рубач М. Реакційна суть націоналістичних "теорій" безкла­совості та "єдиного потоку". - К. 1955. -С.7І.

6. Там же. - С.8

7. Там же. – С.11.

8. Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1918. -. 37с.

- 8 -
Відомі радянські дослідники І.Бойко та Є.Кирилюк у другій половині 60-х років, у зв'язку із 100-річчям від дня народження М.Грушевського, спробували по-новому підійти до висвітлення про­блеми і дати об'єктивнішу оцінку науковій спадщині вченого. Поряд з досить принциповими зауваженнями в ювілейній статті містяться важливі позитивні оцінки. Зокрема, автори справедливо відзначили, що національне питання Грушевський ставив вище класового, а ук­раїнський народ часто розглядав як селянську націю. Водночас у статті відзначаться, що "Історія України-Русі" написала "на рів­ні буржуазної світової історіографії і являла собою узагаль­нення надбань української історіографії доби феодалізму й капіта­лізму". Ця праця, на думку І.Бойка Й Б.Кирилюка, мала не тільки наукове, а й політичне значення, оскільки давала рішучу "відповідь австрій­ським, польським і російським реакціонерам, які не визна­вали за українським народом права на власний розвиток, на свою національ­ну культуру"9.

Крок назад у цьому питанні, як нам здасться, було зроблено у в цілому оригінальній і корисній синтетичній праці з українсь­кої історіографії. Один з її авторів намагався переконати читача, нібито праці М С.Грушевського та деяких інших буржуазних істориків завдали тільки "величезної шкоди розвитку історичних знань"10 .

Звичайно, в одній статті ми не маємо можливості навести всі, навіть найважливіші оцінки, дані вітчизняною історіографією істо­ричним концепціям М.С.Грушевського, і спинилися лише на найха­рактер­ніших з них, з урахуванням різких точок зору. Спробуємо простежити, що ж корисного дали праці вченого у вивченні питання історії класів-станів на Україні у дожовтневий період, чи завжди в них йшлося про „реакційні націоналістичні теорії "безбуржуазності" та "єди­ного потоку".

Передбачаючи, що деякі радянські історики, які звикли бачити і виділяти в концептуальних поглядах М.С.Грушевського головним чином "безкласовість" і "безбуржуазність", будуть з автором незгод­ні, хочемо сказати: хай хоч і не завжди правильно з позицій істо­ричної дійсності та методологічних засад, вчений у багатьох своїх

__________________

9. Бойко І., Кирилюк Є. Михайло Грушевський: 3 нагоди 100-річчя від дня народження // Літ.Україна. - 1966. - 30 верес.

10. Историография истории Украинской ССР. - Киев, 1986. - С.64.

- 9 -

студіях эпичною мірою достовірно показав еволюцію класів на Украї­ні за феодальної доби й частково за часів капіталізму. Звернемось спочатку до загальних авторських положень стосовно цього процесу. Так, історію українського народу в одній з праць він поділив на три основні періоди. Перший /ІХ-ХІІІ ст./ характеризу­вався, на його думку, такими рисами, як поділ, суспільства на дру­жину і общину, утворення купецько-боярського /капіталістичного/ класу землевлас­ників, сильним розвитком /а пізніше занепадом торгівлі, промис­ловості і т.д. Другий, "перехідний період" /ХІУ-ХУП ст./, харак­теризувався прискореними темпами формування вищого, привілейова­ного класу і повним економічним і юридичним поневоленням народних мас. Водночас "этот привилегированный класс,- пише Грушевський,- вое решительнее отделяется от массы народ в культурном и нацио­нальном отношении, антагонизм массы в отношении к правительствен­ному и привилегированному мень­шинству, существовавший, конечно, и в предшествующее время, теперь обостряется национальной и рели­гиозной рознью". Особ­ливо яскрава оцінка дана вченим наступному, третьому, періоду /починається з ХУІІІ ст./, змістом якого стала, за його переконанням, "история борьбы народа с ненавистным обще­ственным и экономи­ческим строем, стремящегося к ниспровержению его и реформе общественных отношений сообразно народным идеалам общест­венной справедливости". Причому в той час "борьба экономичес­кого и общественного характера объединяется о борьбою религи­озною и национальною; благодаря этому, она захватывает собою необыкновенно широкий круг интересов и проникает сверху донизу во все общественные классы"11.

В іншій праці, характеризуючи українську народність як одну з трьох великих гілок "східного слов'янства" /дві інші великороси і білоруси/, вчений неодноразово наголошує: перша - зазнавала національного й економічного гніту, що приводило до значних повстань і, зокрема, до могутньої "національної війни”12

______________

11. Грушевський Мих. Очерк истории украинского народа. - Изд. 3-е, доп. - СПб., 1911. - С.16-17.

12. Грушевский Мих. Освобождение России и украинский вопрос: Ста­тьи и заметки. - СПб, 1907. - С.12-14.

- 10 -
М.С.Грушевський відзначав, що українська народність розді­лена рабством одних і пануванням інших, роз'єднана станами і економічними привілеями13. Це дало йому підстави зробити на по­чатку ХХ ст. принциповий висновок: "Між українцями, як і в кож­нім іншім народі, е ріжні партії, ріжні верстви і стани, вони мають не однакові свої хозяйські /економічні/ і громадські /соціальні/ інтереси: що інше займає робітника, що інше селянина, а що інше інтелігента або промисловця"14.

Звичайно, коментуючи наведені вище положення, можна заки­нути їх авторові й певну умовність і деякий схематизм запропоно­ваної ним періодизації суспільно-політичної історії України, звину­ватити в неправильному ототожненні купецького та боярського ста­нів ІХ-ХІІІ ст. з класом капіталістів і т.д. Однак цілком очевидним є те, що Грушевський прямо пише про існування різних кла­сів, при­вілейованих і експлуатованих груп населення. Причому їх взаємо­зв’язок розглядається ним на загальному фоні антифеодальної боротьби, загостренні антагонізмів.

Як же конкретно подано історію класів-станів і розвитку соці­альних суперечностей в основних працях вченого? Спробуємо хоча б стисло відповісти на це питання, не претендуючи на його всебічне висвітлення.

Основною верствою феодального суспільства, як справедливо зазначив Грушевський, було селянство. За часів Київської Русі він виділяв серед нього групу вільних і економічно незалежних смердів, які "сиділи" на власних грунтах; розряди безземельних, що працю­вали на чужій, землі й економічно залежали від землевлас­ників, - так званих ізгоїв, закупів, сябрів; численну категорію невільників. Причому, за його спостереженнями ряди безземельних, напіввільних і залежних селян швидко зростали чисельно за раху­нок першої групи. Цей процес супроводжувався переходом до феода­лів селянських земель.15 Для періоду Великого князівства Литовського М.С.Грушевський визначив дещо інші групи селян: І/ ті, котрі

______________________

13. Грушевский Мих. Движение политической и обществен­ной украинской мысли в Щ столетии. - СПб., 1907. - с.6-7.

  1. Грушевський Мих. Хто такі українці і чого вони хочуть: 2-е, вид., доп. - К., 1917. - СИ.

  2. Грушевський Мих. Історія України-Руси.-Львів,І905. -T.У:

- 11 -
"сиділи на більших грунтах" і мали "повні господарства" - так зва­ні тяглі; 2/ посполиті, "осаджені на менших грунтах", а також без орної землі - "городники", "підсусідки", "коморники", які були "обложені" панщиною. Історик детально прослідковує поступове обме­ження "особистих прав" селян і виключення їх із "загальної юрис­дикції"16. Зокрема, він наголошував:"...Их /тобто селян. - О.Г./ личная свобода, гражданские и имущественные права подвергаются ряду ограниче­ний, и рядом с прежними данями развивается издольная, барщинная повинность. Одновременно из фискальних мотивов прово­дится строгая регламентация крестьянского землевладения и хозяйствен­ных отношений, разрушающая прежние формы крестьянского хозяй­ства, более сложные экономические единицы, и низводящая их к ми­нимальным дворам - хозяйствам, причем развитие господ­ских запа­шек фольварочного хозяйства все более уменьшает величину крестьян­ского участка и создает чрезвычайно тяжелые формы эксплуатации кре­стьянского труда" /!/17.

Цитата, на наш погляд,є дуже красномовною. Вона спростовує твердження тих істориків, які вважали, що Грушевський не визнає існування в минулому феодальної експлуатації й великого землево­лодіння, закономірностей формування останнього. Крім того, як бачимо, вчений писав і про диференціацію селянства за феодальної доби.

У відповідь на посилення соціального гніту середньовічне се­лянство вдавалося до різних форм боротьби: від "бойкотувань" дер­жавців /великих землевласників/ до масових збройних виступів, неза­лежно від поділу на окремі соціальні групи'18. Особливо вороже воно зустрічало "всякий намек на крепостные порядки, грозило бегством, объявляло себя казаками, и все усилия сломить это противодействие только приготовляли горючий материал для народных движений"19.

________________________

Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях ХІУ-ХУП в. - С.І07.

16. Там же. - С.135-151.

  1. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.175.

  2. Грушевський Михайло. Історія України-Русн. - К.; Львів, _ 1907. -Т.УІ; Житє економічне, культурне, національне ХІУ-ХУП віків. -С.264-270.

19. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.187.

- 12 –
Слабо висвітленим
  1   2   3   4

Схожі:

Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії icon1. Предмет І завдання курсу “Історія економічних учень”
Предмет історія ек вч. – економічні теорії, їх виникнення, розвиток та зміна іншими теоріями. Предмет іст ек вч відрізняється від...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconТеоретико-методологічні підходи в управлінні
«Для директорів загальноосвітніх навчальних закладів. Нові підходи до управління школою. Розміщено на сайті Учительський журнал on-line...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconІст. України Нав грамоті

Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconПроблема пізнання у філософії
...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconНові підходи до навчання іншомовного спілкування
...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconНетрадиційні підходи до фізичного виховання молодших школярів
України, перебудова охорони здоров'я та народної освіти передбачає принципово нові зусилля, спрямовані на поліпшення здоров я всього...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Нові підходи до вивчення цієї проблеми вимагають окремого наукового аналізу впливу психофізіологічних та інших особливостей неповнолітнього...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconІнститут релігієзнавства філія львівського музею історії релігії
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського нан україни та Відділення релігієзнавства...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconРоль бюджетування в процесі менеджменту”
В умовах ведення ринкового господарства докорінно змінюються підходи, що до планування та його ролі в процесі розширеного відтворення...
Іст орія україни: нові підходи в історіографії та археографії iconВіктор Шандригось, Ростислав Сивик
Актуальність. В даний час найважливішою проблемою вільної боротьби є розробка І обґрунтування ефективної багаторічної підготовки...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка