Українська центральна рада: перші кроки до національної державності




Скачати 372.53 Kb.
НазваУкраїнська центральна рада: перші кроки до національної державності
Сторінка1/2
Дата09.04.2013
Розмір372.53 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > История > Документы
  1   2






Д.Б.ЯНЕВСЬКИЙ
УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА: ПЕРШІ КРОКИ

ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
(березень - листопад 1917 р.)

Препринт № 1 (13)

КИЇВ 1990


Яневський Данило Борисович - канд.іст.наук, науковий співробітник відділу історії Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни Інституту історії АН УРСР


Автори матеріалів, вміщених в препринтах, висловлюють свою особисту думку, що не обов'язково збігається з точкою зору редколегії.


Редколегія: І .М.Хворостяний /головний редактор/, В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань /відповідальний секретар/, В.М.Даниленко, В.С.Коваль, О.М.Майборода, О.Ф.Овсієнко, В.А.Смолій, Д.В.Табачник, І.С.Хміль.


Літературний редактор В.В.Стехун


У разі передруку матеріалів узгодження з редколегією препринтів обов'язкове

Центральна рада... На цю назву натрапляємо, читаючи монографії і статті, археографічні видання та збірки спогадів, присвячені історії революції 1917 р. на Україні. Що це за організація? Як і коли виникла? Чиї класові, соціальні, політичні інтереси відстоювала? Які політичні цілі переслідувала? Які її роль та місце в рево­люційних подіях на Україні? На ці, як і на багато інших запитань, навіть фахівці-історики відповісти вичерпно сьогодні, на жаль, не можуть. Пов’язано це з багатьма обставинами - і з фізичним знищен­ням учасників тих подій, наукових шкіл та напрямів в епоху сталінщини, і адміністративним придушенням "інакомислення" у 60-70-х ро­ках, і з мертвящим півсторічним пануванням концепцій та схем "Корот­кого курсу історії ВКП/б/". Серед численних "білих плям" та "чорних дірок", на які такою багатою в вітчизняна історія, ця тема являє собою майже суцільну лакуну.

Справді, звернувшись до доступної довідкової літератури, рі­вень якої, як відомо, відбивав ступінь наукової розробки питання, можна дізнатися лише про те, що очолювана визначним українським істориком, майбутнім академіком АН УРСР та АН СРСР М.С.Грушевським Центральна рада є "контрреволюційною буржуазно-націоналістичною організацією", яка діяла на Україні протягом 1917-1918 pp., відстою­вала "класові інтереси української буржуазії" і перебувала "в од­ному таборі з контрреволюційним Тимчасовим урядом у Росії"1 . Інше видання, в свою чергу, інформує: українські дрібнобуржуазні партії, що створили раду, - соціалістів-революціонерів /УПСР/,соціал-демократична /УСДРП/, соціалістів-федералістів /УПСФ/ - були партіями української буржуазії /підкреслено нами. - Д.Я./, які, опираючись на своє дітище, намагались "очолити національно-визвольний рух ук­раїнського народу", а головне своє завдання вбачали "в збереженні

_______________________

1 Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3-х т. - К.,1987. - Т.З. - С.594; Українська Радянська Енциклопедія. - В І2-ти

Т. - К., 1985. - Т.К. - С.202.
4.

на Україні капіталістичних порядків"1. Статті в енциклопедичних довідниках, присвячених історії революції та громадянської вій­ни2, практично дослівно повторюють начерк, вміщений у відповід­ному томі "Советской Исторической Энциклопедии"3. Із спеціальної наукової літератури можна дізнатись, що Центральна рада - це не що інше, як "буржуазно-націоналістична організація, яка була спочатку створена... з української націоналістично настроєної інтелігенції...", що йшла "на принизливі оборудки з Тимчасовим урядом" і взагалі виступала "единим фронтом з внутрішньою контр-революцією і найреакційнішими силами світового імперіалізму4 і т.п.

Аналіз документів, що зберігаються у відповідних архівних фондах, часописів тих років, спогадів активних діячів Центральної ради та деяких інших матеріалів дав можливість, на наш погляд, висловити міркування, які певною мірою відрізняються від наведених вище. По-перше, можна досить впевнено стверджувати, що створення Центральної ради стало подією, яка, з одного боку, підбила під­сумок попереднім етапам розвитку українського національно-виз­вольного руху, а з іншого, - поклала початок новому, дуже бурхли­вому і суперечливому періоду його розвитку. По-друге, і це, ма­буть, найголовніше, одним із закономірних результатів еволюції так званих "окраїн" колишньої Російської імперії по буржуазному шляху стало формування об’єктивних та суб’єктивних передумов;

________________________________

1Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедич- ний довідник. -К.,1987. - С.564.

2Великая Октябрьская социалистическая революция: Энциклопедия. - М., 1987, - С.569; Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. - М., 1983. - С.639.

3Советская Историческая Энциклопедия: в 16-ти т. - М., 1976. -Т.І5. -С.727.

4См.: Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. - Киев, І987. - С.135, 192,196.
5.

необхідних для виникнення тут національно-державних утворень. Цілком очевидно Також, що вирішення цього завдання могло бути переведене в практичну площину лише після того, як телеграфні апарати донесли приголомшливу для майже 160 млн.жителів Росії звістку: "Романівський режим поваленої".

"Ця восьмиденна революція була, якщо дозволено так метафорично висловитись, "розіграна" начебто після десятка головних і другорядних репетицій; "актори" знали один одного, свої ролі, свої місця, свою обстановку вздовж і впоперек, наскрізь, до вся­кого хоч трохи значного відтінку політичних напрямів і способів дії"1. Це - ленінська оцінка. Головною причиною швидкої, "ради­кальної" перемоги Лютневої революції В,І.Ленін вважав "надзви-чайно оригінальну історичну ситуацію", що склалася в Росії на початок 1917 р. Скажемо відверто: всебічне, систематичне вивчення цієї "оригінальності" - попереду. Дослідженням, що розгорнулися в цьому напрямі після XX з"їзду КПРС, на початку 70-х років було покладено край. Однак, незважаючи на перешкоди, цілий ряд сус­пільствознавців, насамперед К.М.Тарновеький, П.В.Волобувв, Л.Є.Шепелев, І.Ф.Гіндін та інші продовжили вивчення особливос­тей капіталістичної еволюції Росії. Вони показали, що В.І.Ленін встановив наявність іншого порівняно із Західною Європою шляху утвердження капіталістичного способу виробництва в Росії?

Для того, щоб читач мав змогу самостійно розібратися у вельми складних та суперечливих подіях, що мали місце на Україні в 1917 та наступних роках, вважаємо необхідним подати стислий начерк найважливіших проблем її соціально-економічного розвитку на початку XX ст.

_____________________________

1 Ленін В.І. Листи з далека. Лист І. Перший етап першої революції // Повне зібр.творів. - Т.ЗІ. - С.І2.

2 Див.; Там же. - С.І6.

3 Докладніше див.: Водобуев П.В. Выбор путей общественного раз­вития: история, теория, современность. - И., 1967; Пантян И.И., Плимак Б.Г., Хорос В.Г. Революционная традиция в России. – М., 1986; Тарковский К.Ы., Шевченко В.Н. Великий Октябрь и совре­менность // Филос.науки. - 1967. - № 9. - С.3-15; № 10. - С. 3-16.
6.

Аграрний переворот, який стався на Заході внаслідок буржу­азних революцій, і насамперед Великої Французької революції, викликав до життя переворот промисловий - спочатку в легкій, а потім і у важкій індустрії. Наслідком цього стало формування банкової системи та розквіт залізничного будівництва, шо сприяло перетворенню господарської системи західноєвропейських держав, приблизно протягом сторіччя, в неподільне ціле. У Росії формуван­ня великоіндустріального виробництва почалося лише після поразки в Кримській війні, до того ж, послідовність цього процесу була іншою. Бум залізничного будівництва в 60-70-х роках XIX ст. викли­кав до життя прискорений розвиток важкої індустрії. Зауважимо обставину, яку слід виділити окремо: такий промисловий район, як Донбас, що відігравав ключову роль в економіці країни, "про­скочив" домануфактурну стадію розвитку. Формування системи бан­ків, спочатку великих комерційних, а потім і середніх та малих, завершило процес становлення буржуазної економіки, характерною особливістю якої була незавершеність аграрного перевороту. Саме тому остаточного соціального поділу селянства в Росії не відбу­лося. В.І.Ленін прямо вказував, що розвиток капіталізму тут характери­зувався бурхливим ростом "знизу", та насаджуванням "згори"1 внаслідок чого безпосередньо переплелися "дві епохи капіталізму" -

машинна та доіндустріальна. Природним політичним наслідком цього стало змішування демократичного руху, характерного для пер­шої стадії капіталістичного розвитку, і пролетарського, соціа­лістичного, що виникає на стадії індустріального виробництва.

Свою специфіку мали в Росії також і соціальні процеси. Бу­дучи третім, поряд з царизмом та західним, і насамперед англо-французьким та німецьким капіталом, учасником створення великого промислового виробництва, російська буржуазія помітно забарилася у своєму становленні порівняно із західноєвропейською. Вона ви­явилася поділеною на кілька незалежних одна від одної фінансово-промислових груп, які запекло боролися між собою за політичний вплив спочатку на царський, а потім і на Тимчасовий уряд. Прис­корений же економічний розвиток сприяв згуртуванню різних заго­нів російського пролетаріату у масштабах країни. Це і зумовило

_________________________

1Ленін В.І. ЛМ.Толстой та сучасний робітничий рух //Повне зібр. творів. - Т.30. - С.34.




7.

таку найважливішу відмінність вітчизняного варіанту формування капіталістичного укладу під західноєвропейського, як різноспря-мованість оформлення політичної структури. В країнах "першого ешелону" /тобто західноєвропейських/ спочатку виникали буржуаз­ні, а потім - робітничі партії. У "другому ешелоні" /Росії, зокрема/ перші робітничі партії виникли вже у 90-х роках XX ст., а буржуазні - лише в ході революції 1906-1907 pp.

Висновки, які випливали з аналізу російської дійсності на межі ХІХ-ХХ ст., а саме їх зробив В.І.Ленін, і саме вони під спрямовую­чим впливом концепції "Короткого курсу" на багато деся­тиріч були відкинуті геть вітчизняним суспільствознавством, по­лягали в тому, що історично Росії був уготований принципово ін­ший порівняно з розвинутими капіталістичними країнами Заходу шлях до проле­тарської революції. Саме в Росії судилося об'єднатися рухам: загальнонародному - за мир, землю й демократію та проле­тарському - за перебудову суспільства на соціалістичних засадах. Породжені форсованим розвитком капіталізму в одних районах краї­ни і недостатнім його розвитком в інших, демократичні за своею спрямованістю національно-визвольні рухи також зробили вагомий внесок у справу "накладання" один на одного відмінних за своїм походженням, характером, рушійними силами та цілями революцій­них і реформістських суспільно-політичних рухів. Це "накладання" стало, з одного боку, фактором, шо сприяв бурхливому розвитку революційного процесу в 1917 p., а з іншого, - викликало нерівно­мірність, стрибкоподібність розвитку революції, її "кризисний" ха­рактер, який виразно простежується не тільки в масштабах усієї країни, а й у межах того чи іншого економічного, адміністративно­го, або, тим більше, такого великого національного регіону, як Україна.

Перш ніж хоча б стисло сказати про процеси, що тут мали місце, необхідно зробити рад застережень. Нагадаємо, що до 1917 р. території, де українське населення становило етнічну більшість, перебували під владою Австро-Угорської /Східна Гали­чина, Північна Буковина та Закарпаття/ та Російської імперій. І, отже, політичний і соціальний розвиток різних районів України мав цілий ряд історично зумовлених особливостей. Не маючи змоги спи­нитися тут на цьому докладніше, будемо надалі вести розмову лише про події, які мали місце на територіях, що їх було включено до складу романовської монархії.
8.

Побіжний погляд но шлях капіталістичного розвитку, що його пройшли українські губернії, також свідчить про цілий ряд суттєвих відмінностей. Три губернії /Катеринославська, Харківська, Херсон­ська/, а також Київ - це високорозвинутий в індустріальному відно­шенні район. Тут давно хазяйнували найбільші вітчизняні заводчики /кількістю близько 2 тис./, тісно зв’язані з англо-французьким, німецьким та бельгійським капіталами. Тут на­лічувалося більш як 900 тис. індустріальних робітників, діяли найбільші об'єднання промислових верховодів, які справляли вели­чезний вплив на політичне й економічне життя Росії.

Полинь, Полтавщина, Поділля, Чернігівщина і Київщина - це край з переважаючим розвитком галузей, що переробляли сільсько­господарську продукцію. Дрібні, часто-густо кустарного типу під­приємства розміщувалися, як правило, в невеликих містах і містеч­ках. Переважна більшість зайнятих на них - 120 тис.сезонних ро­бітників - працювали головним чином на цукрово-рафінадних та ви­нокурних заводах1.

Разючі відмінності спостерігалися і в темпах та шляхах ста­новлення капіталістичних відносин у сільському господарстві. Аг­рарний сектор Правобережжя України був глибоко капіталізований за "прусським" зразком. Суперечності між селянством в цілому та поміщиками досягли тут у 1917 р. небаченої, як для інших райо­нів України, гостроти. Полтавщина, південь Чернігівщини, південно-західні райони Харківщини - приклад "американського" шляху розвитку, з виразною тенденцією боротьби однієї частини селян­ства /біднішого/ проти іншої - дуже заможної частини. І, нарешті, степовому Лівобережжі, в умовах порівняного багатоземелля, значна частина селянства буза зайшлою, тобто брала участь головним чи­ном у сезонних роботах і була мало зв"язана з місцевими аграрними та іншими відносинами2.

____________________________

1 Докладно див.: Гриценко А.П. Робітничий клас України у Жовт-

невій революції. - К., 1975. - С.24-36; та ін.

2 Докладно див.: Рубач М.А. Очерки по истории революционного

преобразования аграрных отношений на Украине. - Киев, 1956. -С.11-16, 21-23; Хміль І.В. Трудяще селянство України в бороть­бі за владу Рад. - К., 1977. - С.9-40; та ін.
9.

Природно, що за таких умов класові суперечності між робітницт­вом і селянством, з одного боку, та сільськогосподарською і промисло­вою буржуазією, з іншого, виявлялись тут незрівнянно млявіше, ніж у "промисловій" зоні, і мали більш патріархальний, патерналістсь­кий характер.

Говорити про політичні процеси та події, що мали місце в ук­раїнських губерніях у 1917 р., неможливо, не сказавши хоча б де­кілька слів про національний оклад населення. Існують лише фраг-ментарні статистичні дані*. На матеріали перепису 1897 р. опиратися важко. Двадцать років надзвичайно бурхливих змін у центральних та південно-східних районах України, чималий відплив сільського населення в роки столипінських аграрних перетворень, військово-мобілізаційні процеси 1905-1907 pp., переміщення на територію Ук­раїни десятків тисяч громадян, які в 1914-1917 pp. тікали з при­фронтової смуги, розміщення в багатьох великих населених пунктах ти­лових армійських частин - ці та інші причини суттєво позначилися на змінах у національній і соціальній структурах населення, і, природно, це справило помітний вплив на політичні колізії, які мали місце в період, що розглядаються.

Ґрунтуючись на висновках спеціальних досліджень деяких радян­ських та закордонних учених, на матеріалах переписів /І9І7 р./ населення найбільших українських міст /Катеринослава, Києва, Харко­ва/, а також на деяких інших даних, можна вважати цілком встанов­леним таке. Абсолютну більшість сільського населення, а також волосних та повітових центрів становили українці. Поруч з ними од віку жили, працювали, взаємно збагачували традиції матеріаль­ної та духовної культури росіяни, євреї, поляки, що становили три наступні найбільші національні групи. Райони компактного проживання національних меншостей - німців, вірменів, болгар, татар - зага­лом кількох десятків національностей - знаходилися переважно на півдні, в найбільших адміністративних центрах центральних та схі­дних районів. Про будь-яку однорідність у національному відношен­ні промислових центрів Подніпров'я чи населених пунктів Донбасу - годі й казати.

Отже, до 1917 р. українська буржуазна нація ще не сформува­лася. Це не означає, що ми намагаємось в той чи інший спосіб під­три­мати теорію "безкласовості" чи "безбуржуазності" українського народу, начебто висунуту та обгрунтовану М.С.Грушевським. Зроби­ти це важко ще й тому, що нам не вдалося виявити в працях академіка

________________________________

* Один з провідних діячів Центральної ради В.Садовський повідо­мив такі дані про питому вагу українців у загальній масі населення губерній: Полтавській - 97%, Чернігівській - 95%, Київській - 87%, Подільській та Харківській - по 85%, Волинській та Катерино­слав­ській по 74%, Херсонській - 68%. Див.: Hoвa Рада» - 1917. - 8 квіт.

10.

хоч скільки-небудь видимих слідів цїєї "теорії"1 . Процес утворення основній буржуазних класів українського суспільства, відносин як між ними, так і всередині них, а також з усіма іншими класами ро­сійського суспільства того часу, хай нерівномірно, хай важко, хай де-не-де не завжди виразно проявляючись, але йшов, хоча на шляху його було багато перешкод і труднощів як природного характе­ру, так і "штучних", привнесених ззовні. Це факт, відзначалося в одно­му з провідних українських часописів 1917 р., "для нас, укра­їнців, зовсім не такий приємний... Він виявляє тільки те, що ми віками жили в ненормальних умовах, що нас, як націю, покалічено"2. Без найменшого перебільшення можна стверджувати, що вся історія розвитку українського національно-демокрнтичного руху, а особ­ливо, заключного його етапу, є найкращою ілюстрацією своєрідно­сті та незавершеності капіталістичного розвитку на Україні на межі віків,
* *

*

Отже, за свідченням одного з визначних діячів українського національного руху Дмитра Дорошенка, як тільки до Києва дійшла звістка про повалення самодержавства, члени керівної ради "Това­риства українських поступовців", що перебували на той час у місті, прийняли рішення "заложити загальну організацію, яка... об'єднува­ла б усі українські національні організації й стала б на чолі ру­ху3". Ухвалено було назвати її "Центральною радою". Вказану Доро-

___________________________

1Див. напр.: Грушевський М.С. Вільна Україна: Статті з останніх днів /березень-квітень 1917 /, - Вид.3-є. - К., 1917; Грушевський М.С. Украинство в России, его запроси и нужды. - СПб., 1906; Грушевський М.С. Звідки пішло українство і до чого воно йде. -К., 1917; та ін.

2 Нова Рада. - 1917. - 2 черв.

3Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. - В 4-х частинах. -Львів, 1923. - Частина перша. Галицька руїна 1914-1917 років. -С.71. До речі, це свідчення, так само як і здоровий глузд, підка­зує : дані про те, що Рада була створена політичними партіями української буржуазії абсурдні ще й тому, что УСДРП змогла від­новити свою діяльність формально лише після загальноукраїнської конференції 5-6 квітня; УПСР була створена на установчому з''їзді 4-5 квітня; союз автономістів-федералістів /в майбутньому УПСІФ/ конституювався 25-26 березня /Див.: Христюк П. Замітки і мате-

11.

шенком дату народження нової громадсько-політичної організації - 4 березня - не можна, мабуть, вважати абсолютно достовірною.

У київських часописах тієї бурхливої доби можна знайти інші відомості. Зокрема, ранковий випуск "Киевской мысли" від 4 берез­ня повідомив читачів, то збори громадськості міста, в ході яких бу­ло створено Центральну раду відбулися 3 березня. Її офіційне ді­ловодство провадилося з 9 березня, коли обговорювалися питання про виготовлення печатки УЦГ, передачу останній будинку Педаго­гічного музею, створення агітаційної школи при відповідній комісії ради тощо. Вів засідання обраний незадовго перед тим товаришам го­лови київський адвокат Ф.І.Крижанівський. Сам же голова - "батько" М.С.Грушевський - вперше виступив в означеній якості лише 15 берез-ня1. На посаду другого його заступника /товариша/ було запрошено статського радника, директора приватної гімназії, літератора В.П.Науменка2. Заступником голови стали також Дм.Дорошенко та Дм.Антоно­вич - син видатного українського історика.

Оцінюючи згодом цей перший етап діяльності ради, М.С.Гру­шевський вказував на очевидну організаційну ваду, а саме - форму­вання її спочатку "тільки з представників київських організацій". Іншими словами кажучи, протягом першого післяреволюційного місяця сфера діяльності ради була реально обмежена одним містом.

_______________________

ріали до історії української революції - 19І7-1920 р. - У 2-х т, - Відень, 1921. - Т.1. - С.ЗЗ/. Політичні ж прагнення власне української буржуазії висловлювали аж ніяк не ці партії, а кор­поративні організації заводчиків, які об’єдналися в єдину орга­нізацію лише у вересні 1917 р. /Гриценко А.П. Антиробітнича ді­яльність контрреволюційної буржуазії на Україні в 1917 р. // У боротьбі за Жовтень: 36.наук.праць. - К., 1981. - С.71-90/.

1 Див.: Грушевський М. Мої спомини // Київ. - 1989. - № 8. - С.131 та ін,

2 Лотоцький О. Сторінки минулого. В 4-х ч. - Варшава, 1933-1934.-Ч.3. - С.348; Центр.держ.арх. Жовтн. революції, найвищих органів держ. влади та держ. управління УРСР, ф.1115, оп.1, спр.13, арк.107, 112.
12.

Розширити соціальну і політичну основи руху, остаточно сфор­мулювати та відшліфувати принципові пункти його програми, інте­грувати в єдину національно-територіальиу організацію неоднорідні по­літичні і соціальні сили і сформувати її представницький виборчий орган, з"ясувати ставлення до центрального уряду та його органів на місцях - ось ті невідкладні завдання, які дискутувалися в ку­луарах Педагогічного музею, що став офіційною резиденцією ради. Протягом усього березня її керманичі напружено працювали над скли­канням форуму, що його було названо "Український національний кон­грес", якому судилося покласти початок наступному, другому етапу становлення Центральної ради.

За пропозицією лідерів делегати з'їзду, а це - близько 1000 представників "від усяких організацій Соборної України", прийня­ли документи, де визначалися їхні головні цілі: широка національно- територіальна автономія України та інших регіонів країни у складі федеративної демократичної Російської республіки; забезпечення економічних, політичних, культурних та ін. прав національних меншостей, що проживали на Україні; негайна організація з представників усіх національних та соціальних груп населення міс-цевих органів влади; допуск представників України до участі в майбутніх мирних переговорах з країнами Четверного союзу; встанов­лення прав національної меншості для українців, що проживали в ін­ших губерніях Росії. Делегати фактично визнали верховну владу Тим­часового уряду та майбутніх Всеросійських Установчих Зборів, скли­кання яких було заплановано на осінь поточного року. Були вирішені і найважливіші організаційні питання. Учасники зібрання обрали близько 300 осіб до нового складу Центральної ради, у талу числі 21 - до її Виконавчого Комітету. Головою їх знову став М.С.Грушевський, його заступни­ком у раді - В.К.Винниченко та С.О.Єфремов, у Викон­комі - Ф.І.Крижанівський та Д.В.Антонович. Скарбником ради став В.Коваль, секретарями - В.Бойко та С.Веселовський1.

Таким чином, з"їзд оформив ідеологічні та організаційні за­сади руху, який намагався, по-перше, виступити насамперед в питан­нях національно-державного будівництва як альтернативна політична

___________________________

1 Докладніше див.: Нова Рада. - 1917. - 7, 8, 9, 11 квіт.; Вісті з Української Центральної Ради. - 1917. - Квітень; та ін.

13.

сила щодо існуючої на Україні фінансової та промислової буржуазії, з одного боку, а з іншого,- до пролетарського руху, керованого біль­шовицького партією. Об'єктивно цьому значною мірою сприяли і суттєві прогалини в політичних програмах опонентів ради, які зосереджу­валися практично лише на соціальних та економічних проблемах і приділяли недостатню увагу власне національно-культурним питанням1. По-друге, і на цьому слід наголосити, саме національний з"їзд поклав початок практичному втіленню в життя ідеї українcької на­ціонально-демократичної республіки як складової органічної частини російської федеративної республіки2.

Принциповим у цій формулі для діячів Центральної ради було питання про класову природу державного утворення, що почало фор­муватися. Ряд її лідерів вважав, що ця держава в 1917 р. не могла бути ні буржуазною, ні соціалістичною . Буржуазною в класичному розумінні вона що мала стати, але для цього необхідно було послі­довно пройти ряд етапів і вирішити першорядні завдання - довести до кінця аграрні перетворення, започатковані реформою 1861 p., розвинути достатньою мірою виробничі сили центральних, північних, західних та південно-західних районів України, реалізувати різно­манітні плани культурного виховання народу, сформувати структури політичні, судові, громадського самоуправління тощо.

Соціалістичним же нове державно формування не могло бути внаслідок особливостей капіталістичної еволюції, оскільки для пе­реходу на цей шлях суспільного розвитку, на думку його фундаторів,

_____________________________

1Див.: Бош Е. Год борьбы: Борьба за власть на Украине с апреля 1917 до немецкой оккупации. - М.; Л., 1925 та ін.

2 Див,: Мицюк О. Про автономію України в Федеративній Росії. - Луб­ни, 1917. - С. 16-22; ІІорш М. Про автономію України. - К., 1917.-С.91-112; та ін.

3 Мазепа І. Большевизм і окупація України : Соціально-економічні причини недозрілості сил української революції,- Львів-Київ, 1922.

14.

в цілому не було об’єктивних передумов. Керманичі українського національно-державного руху добре це розуміли і враховували в практичній роботі. Саме тому вони пішли шляхом здійснення перет­ворень "згори", намагаючись забезпечити при цьому максимально мо­жливу на той чи інший момент підтримку "знизу". Ставку було зроб­лено на еволюційні, легальні, правові, ненасильницькі форми й ме­тоди досягнення цілей, на припинення лівого й правого екстремізму у своїх лавах, на глибокі компроміси практично з усіма політичними силами як на Україні, так і поза її межами.

Дальші події підтвердили серйозність політичних намірів ке­рівників УЦР, які прагнули разом з тим, дещо обмежити її демокра­тичний характер. Перші рішення в цьому напрямі були оформлені вже на пленарному засіданні ради 23 квітня. У "Наказі Українській Центральній раді", зокрема, проголошувалося, що, виражаючи волю українського народу до створення автономної України у складі Ро­сійської Федеративної Демократичної Республіки, рада тим самим "переймає право ініціативи, об’єднання та керівництва" в цій ді­яльності тих організацій, які мають в ній представництво. Такий початок дав змогу лідерам руху встановити регламент функціону­ вання Центральної ради. Пункт 7-й другої частини "Наказу" містив положення, яке важко сумістити, на нашу думку, з елементарними уявленнями про демократію: "Екстрені Загальні Збори вважаються дійсними при будь-якій чисельності присутніх". Вважаючи, очевидно, і цього недостатнім, складачі документа зуміли провести через Пленум ради положення про її Комітет, яке оформило механізм пе­редачі реальної влади, від загальних засідань ЦР, що мала демок­ратичний характер, її виконавчому органу. Останній же був сформо­ваний значною мірою шляхом позалаштункових угод. Так, 16 з 33 його членів призначалися самим же Комітетом, всі поточні справи яким розв’язувалися в так званих "комісіях". Чле­нами останніх могли призначатись особи і не зі складу УЦР, які "тим самим ста­вали членами Ради та Комітету згідно з постановою з"їзду". Ці та інші положення документа дають можливість, на наш погляд, цілком певно стверджувати, що вже па пленарному засіданні УЦР 23 квітня були створені юридичні підстави для перетворення власне Централь­ної ради з представницького в орган, покликаний лише постфактум схвалювати рішення та дії Виконавчого Комітету. Реальна влада значною мірою зосереджувалася в руках осіб, вклю­чених до його складу не демократичним, а адміністративним шляхом,
15.

у тому числі за допомогою кооптації.

Національно-демократичний рух "знизу" тим часом продовжу­вав набирати сили. Про це свідчили і результати роботи І Всеукра­їнського військового з"їзду. Рішення його показали, що рада здатна здійснювати реальний вплив на перебіг подій у такому найбільшому національному регіоні, як Україна. Схвалені резолюції набули вели­кого резонансу не лише на Україні, a й у Росії в цілому, що, без­перечно, сприяло зростанню політичного авторитету ради в країні. Робота з’їзду почалася в атмосфері піднесення, викликаного рішен­ням центрального уряду про створення першої національної україн­ської військової частини, якій згодом було присвоєно ім’я Богдана Хмельницького. Більш як 700 делегатів від 993 400 військовослуж-бовців-українців з ентузіазмом підтримали цей захід військового керівництва, а також висловилися за негайне проголошення, петро­градським урядом акту про визнання національно-територіальної ав­тономії України та про призначення окремого міністра у справах Ук­раїни. Визнавши Центральну раду единим органом, "компетент­ним ви­рішувати проблеми України", армійські делегати прийняли ряд вельми радикальних за своїм характером резолюцій. Зокрема, були схвалені заклики об’єднання "всіх українців в єдиній націо­нальній армії", якнайшвидшого укладення демократичного миру "без анексій та конт­рибуцій на основі самовизначення народів" тощо. 3"їзд кваліфікував світову війну як продовження "імперіаліс­тичної політики пануючих класів", а також підтримав рішення "національного конгресу" з гума­нітарних питань1.

Третій етап розвитку українського національно-державного ру­ху охоплює час приблизно із середини травня 1917 р. до початку червня і характеризується, на нашу думку, такими двома основними рисами. По-перше, дальшим розширенням його соціальних та полі­тичних засад за рахунок залучення до нього різних верств населення через новоутворені губернські, повітові та міські "українські ради" /Полтавщина, Чернігівщика, Слобожанщина, Волинь, Київ/; конс­титуювання "українських" фракцій при вже діючих Радах /Рада Вій­ськових Депутатів Київської Військової Округи та ін./; проведення з"їздів селян /Полтава/, духовенства /Київ/, учителів Південно-

________________________

1 Див.: Нова Рада. - 1917. - 9,10 трав.

16.

Західної залізниці тощо з наступною кооптацією керівників їхніх представницьких органів по складу Центральної ради; розширення мережі діючих з дореволюційних часів національно-культурних організацій -"просвіт". Різко розширилася видавнича діяльність. На середину травня вже виходило близько 17 найменувань часописів та журналів, найбільшими серед яких були "Нона Рада", "Народня Воля", "Робіт­нича газета", "Літературно-Науковий Вісник". Значно активізувала­ся діяльність українських громад, які функціонували в обох сто­лицях, Омську, Гельсінгфорсі, Саратові, Кишиневі та інших великих і малих містах, а також за межами Росії, наприклад у США. Проводи­лися масові кампанії по збору коштів до "Національного Фонду", а також благоліпні вечори, концерти, засідання наукових товариств тощо.

По-друге, новий етап руху відрізняється від попередніх актив­ними контактами з Тимчасовим урядом як на приватному, так і на офіційному рівні. Це питання ще чекає на своїх дослідників. Сто­рони намагалися уникнути передчасного розголосу ходу та змісту переговорів через багато причин1. Очевидним є лише те, що ні в ході першої офіційної зустрічі у другій половині травня під час перебування O.Ф.Керенського в Києві, ні у процесі переговорів спеціальної делегації УЦР з петроградським урядом, досягти угоди з питань, що обговорювалися, не вдалося. Остання обставина була вміло використана лідерами УЦР для дальшого зміцнення свого впливу та авторитету. Не буде також перебільшенням твердження про те, що обстановка навколо невирішуваних питань самовизна­чення України деякого мірою збуджувалася штучно. Так, на ІІ Всеукраїнському се­лянському з"їзді, який проходив у Києві напри­кінці травня - на початку червня, вперше пролунали заклики, що розходилися з пуб­лічно декларованим курсом на законність, поря­док та ненасильницькі дії. Деякі делегати називали Петроград "смердячою калюжею", зак­ликали розпочати негайну реалізацію своїх програмних вимог явоч­ним порядком, не чекаючи скликання Всеросійських Установчих зборів.

_____________________________

1Певною мірою цього питання торкнувся В.І.Старцев. Див.: Родина. -1989. - № 9. - с.70-60. Див. також: Грушевський М. Українська Центральна Рада та її Універсали перший і другий. - Вид. 2-е, доп. - K., 1917. - С.2-3, 9-11, 14-15; Золотарев А. Из истории Украинской Центральной Ради /1917 год/. - К., 1922. - С.16-18.

17.

Лунали пропозиції вирішувати нагальні питання "за допомогою шаб­лі"1. Задля справедливості слід зазначити, що рішучу відсіч екстремістам дали українські есери та есдеки, які заявили, що вирі­шувати нагальні питання слід лише у згоді з усіма народами, які проживають на Україні.

1 червня почався новий етап у політичній історії УЦР на Ук­раїні. Того дня Тимчасовим уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги ради, які було висунуто протягом квітня-травня. Водно-час було підтверджено заборону на проведення ІІ Військового з"їз-ду. Ситуація різко загострилася. Через день екстрена нарада чле­нів УЦР і делегатів селянського з"їзду прийняла рішення виступити із зверненням /"Універсалом"/ до народу, закликати його "зорганізу­ватись" і "приступити до негайного закладання фундаменту авто­номного чаду на Україні". 7 та 10 червня ці вимоги підтримали відповідно всеукраїнська конференція УПСР та скликаний явочним порядком військовий з"їзд. По Україні прокотилася хвиля масових мітингів і маніфестацій на підтримку вимог УЦР і її прихильників та засудження дій Тимчасового уряду в українському питанні2. В цій обстановці і було обнародувано текст І Універсалу.

Цей документ, названий "До Українського народу на Україні й поза Україною сущого", проголосив суверенність українського народу "на своїй землі". Практичне втілення суверенітету поклада­лося на обраний загальним, рівним, таємним та прямим голосуван­ням Український Сойм, вибори до якого планувалося провести після виборів до Всеросійських Установчих Зборів, тобто восени поточ­ного року. Найголовнішими завданнями, що стояли перед Соймом, оголошувалися: видання законів, які регулювали б усі сторони життя України і, насамперед, щодо конфіскації "у власність народу" помі­щицьких, казенних, царських, монастирських земель. Роз"яснивши суть суперечностей Ради та уряду, Універсал наголосив на необ­хідності налагодження якнайтіснішого зв"язку між УЦР і тими організаціями на місцях, які підтримують її програму, та прове­дення "українізації" органів місцевого самоуправління, а в райо-

_____________________

11917 год на Киевщине: Хроника событий. - Киев,1928. - С.96. 2 Див,: Винниченко В. Відродження нації, - Київ; Відень, 1920 -Частина І. - С.173-232: та ін.

18

нах із змішаним населенням - формування їх "у згоді" з неукраїн­ськими громадами. Принциповою новацією стала декларація про від­мову передавати будь-які кошти, у тому числі й податки до цент­ральної казни, а також про запровадження спеціального одноразово­го податку "на рідну справу", тобто фактично на користь Централь­ної ради1.

Протягом усього червня тривала гарячкова праця над розв"я-занням найважливіших організаційних питань, або, точніше, питань "самоорганізації". Йшлося, зокрема, про дальше розширення ради за рахунок включення до її складу представників з"їздів робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також від губерній, міст, українських колоній тощо. Таким чином, чисельність УЦР до кінця червня досягла 568 осіб2. Однак найголовнішою подією поточного етапу стало формування першого складу крайового уряду - Гене­рального Секретаріату. Спочатку до його складу входило 9 чол. - пред­ставників УСДРП, УПСР та УПСФ. Це - В.Винниченко /голова/, П.Христюк /генеральний писар/, Хр.Барановський /генеральний секретар фінансів/, С.Єфремов /генеральний секретар у міжнаціональних справах/, М.Стасюк /генеральний секретар продовольчих оправ/, Б.Мартос /генеральний секретар земельних оправ/, С.Петлюра /гене­ральний секретар військових оправ/, В.Садовський /генеральний се­кретар юстиції/, Ів.Стешенко /генеральний секретар освіти/3. 27 червня Генеральний Секретаріат був затверджений Центральною радою як "найвищий орган україн­ського народу, його найвищою владою". Через день у складі самої ради виник ще один орган - так звана Мала рада із 40 осіб, на яку було покладено вирішення найважливі­ших оправ між пленумами "Великої" ради4.

Тимчасовий уряд, таким чином, був поставлений перед вибором:

___________________

1 Див.: Грушевський М. Українська Центральна Рада та її Універсали. - С.11-14.

2 1917 год на Киевщине... - С.141. Надалі чисельний склад ради продовжував зростати і восени 1917 р. досяг номінально 823 осіб Див.: Золотарев А. Из истории Центральной Украинской Рады...-С.7-8/.

3 Винннченко В. Назв.праця. - С.302-303.

4 1917 год на Киевщине... - С. 144.

19.
або санкціонувати органи законодавчої та виконавчої влади, що виникли явочним порядком, абo заборонити їх. Перше означало б визнання права України на автономію де-факто, що, в свою чергу, неминуче вело до розриву урядової коаліції есеро-меншовицького блоку і кадетської партії, яка стояла непохитно на позиціях велико- державного шовінізму. Друге поставило б перед необхідністю придушити український національно-державний рух збройною силою, що в тогочасних умовах було абсолютно нездійсненним. У ході надзви­чайно напружених переговорів принципової угоди було досягнуто. Делегація уряду у складі О.Керенського, І.Церетелі та М.Терещенка1 зобов"язалася забезпечити схвалення рішення про визнання Тимчасовим урядом Центральної ради як "найвищого крайового органу управління на Україні" з тим, однак, що усі питання національно-політичного та економічного устрою остан­ньої будуть відкладені до скликання Всеросійських Установчих Зборів. 2 липня був затверджений відповідний документ. Однак Тимчасовий уряд другого складу припинив своє існування. Вже наступного дня було обнародувано ІІ Універсал Центральної ради, що закріпив статус Генерального Секретаріату як крайового органу влади петроград­ського уряду. Універсалом проголошувалося, що рада не допустить здійснення автономії України до Установчих Зборів і фактично відмовляється від дальшої "українізації" армійсь­ких частин в ти­лу й на фронті.

Органічною ж вадою документів, що оформили укладений компроміс, за тогочасною думкою, була відсутність згоди як з пи­тань встановлення адміністративних кордонів України, так і щодо рамок компетенції нового уряду. Водночас не можна не бачити й того, що укладання угоди стало значним кроком вперед по шляху до утворен­ня української національної державності. Керівники найви­щих органів, що формувалися, намагалися закріпити досягнуте, і спо­чатку це вдавалося. Так, 15 липня склад українського крайового уряду поповнився представниками "національних меншостей". Генераль-

_______________________

1Див.: Падалка М. Виступ полуботьківців 4-6 липні 1917 року в м.Києві на фоні політичної ситуації того часу, -Львів, б/р. - С.5.

  1   2

Схожі:

Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconТеоретичні основи аналізу національної економіки
Перші кроки І нариси є помітні на єгипетських пірамідах, де написані перші закони про податки, збори які платили люди державі
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconІсторичні студії
Українська Центральна Рада й українізація військових частин російської армії
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconУ той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянства...
У той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянства в 1929-1930 рр., Сталін відновив наступ на Україну та її...
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconБатьки І діти-страждань політ
У цій хаті ваші перші радощі, клопоти. Тут ви вперше сказали слава мама, тато, бабуся, дідусь. Тут ваші ніжки зробили перші кроки....
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconПоет, культуролог І дослідник літератури – Яр Славутич
Місце народження – це першородний зв’язок зі світом, перший досвід відчуття рідної, “своєї” землі, початкові й початкуючі кроки зростання....
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconКоммунальное учреждение «дошкольное учебное учреждение (ясли-сад)...
Ознайомити педагогічний колектив з Положенням про проведення районного конкурсу «Перші кроки» (Додаток 1)
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності icon“Національно-демократична революція в Україні (1917-1920 рр.). Державотворчі процеси”
Умови виникнення та перші кроки Центральної Ради. Боротьба за досягнення автономії України. І-ІІ універсали Центральної Ради
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconРеферат на тему: “ Голодомор 1932-1933 рр.”
У той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянства в 1929-1930 рр., Сталін відновив наступ на Україну та її...
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconПро особливості навчання дітей правам людей
Як важко зробити перші кроки кожному вчителеві, який намірився навчати дітей правам людини. Стільки думок обсідають голову, І таких...
Українська центральна рада: перші кроки до національної державності iconЧубченко В. В. педагог організатор
Соборності України, перші кроки розбудови держави; формувати уміння аналізувати історичні документи, вдосконалювати навички порівняння,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка