С. С. Троян українсько-польські відносини




Скачати 155.24 Kb.
НазваС. С. Троян українсько-польські відносини
Сторінка1/2
Дата17.08.2013
Розмір155.24 Kb.
ТипСтатья
nauch.com.ua > История > Статья
  1   2


УДК 94(477=438)

С.С. Троян
УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ:

АРХІТЕКТОНІКА СОЦІАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

(доповідь виголошена на конференції «Знаки питання в історії…», Ніжин, травень, 2011 р. та опублікована)
Стаття має характер теоретико-концептуальної конструкції. Вона побудована на основі компаративного аналізу дискурсів сучасних політик пам’яті в Україні та Республіці Польща. Досліджено специфіку соціальної пам’яті українців і поляків і національних політик пам’яті.

Ключові слова: пам’ять, соціальна пам’ять, політика пам’яті, Україна, Польща.

Статья носит характер теоретико-концептуальной конструкции. Она построена на почве компаративного анализа дискурсов современных политик памяти в Украине и Республике Польша. Исследована специфика социальной памяти украинцев и поляков и национальных политик памяти.

Ключевые слова: память, социальная память, политика памяти, Украина, Польша.

The article has a character-theoretic conceptual design. It is built on the basis of comparative analysis of the discourses of contemporary politics of memory in Ukraine and Poland. Studied the specific social memory of the Ukrainians and Poles and national politics of memory.

Keywords: memory, social memory, the politics of memory, Ukraine, Poland.
Вступ

Системні трансформації двох останніх десятиліть кардинально змінили акценти у підходах до вивчення і розуміння історичного минулого в країнах колишнього Радянського Союзу і соціалістичної Центральної та Центрально-Східної Європи. Особливої актуальності набуло вивчення питань спільної історії держав і народів, формування колективної пам’яті, конструювання нових схем національної ідентичності тощо. Не залишилися осторонь цих процесів і Україна з Польщею: «наративи можливих історій», перефразовуючи А.Козеллека, заполонили простір історичних дискусій. Насамперед вони стосувалися тієї історичної спадщини, яка не тільки об’єднувала, але й тривалий час на стереотипно-ментальному рівні роз’єднувала український і польський народ. Саме тут, у тому числі на історичних зрізах ХІХ і ХХ століть знаходилися своєрідні вибухові моменти – точки біфуркації – болісні та суперечливі сторінки спільного минулого.

Доказом актуальності й особливої значимості цієї проблематики слугує і факт прийняття Міжнародним об’єднанням ґрантодавців постанови про виділення 1 млн. євро на реалізацію впродовж трьох років наукового дослідницького проекту «Війни пам’яті». Очолити його запросили відомого західного ученого Олександра Еткінда. Йдеться про дослідження культурного ландшафту в контексті «війн пам’яті» між трьома державами – Росією, Україною и Польщею. Це показовий і навіть знаменний момент як для нашої держави, так і для тих, хто займається питаннями «соціальної пам’яті», «місць пам’яті», «історичної» або «державної політики пам’яті» і т.п.

Наукова стаття має насамперед характер теоретико-концептуальної конструкції. Вона побудована на основі компаративного аналізу дискурсу сучасних політик пам’яті в Україні та Республіці Польща. Ми ставимо за мету дослідити, яким чином доленосні сторінки спільного історичного минулого українського і польського народів впливають на характер, особливості, специфіку сучасних національних політик пам’яті і, відповідно, новітніх наукових дискурсів. Вважаємо за надзвичайно важливу справу в контексті аналізу презентованої проблеми наголосити на необхідності відходу від концепції фронтиру, тобто межі взаємодії і протистояння різних народів, культур чи цивілізацій, у бік концепції співпраці, наведення мостів єднання і порозуміння в такій складній і суперечливій царині соціальної пам’яті й історичної свідомості українців і поляків. Вагу істориків – як окремих науковців, так і академічних спільнот і спеціальних інституцій – у цьому процесі важко переоцінити.

В основі понятійного апарату знаходяться три базових поняття – пам’ять, соціальна пам’ять та історична політика або політика пам’яті. Одразу підкреслимо, що існує багато визначень цих категорій [4]. Щодо пам’яті, то ми будемо керуватися підходом німецького історика Йорна Рюзена. Він вважає, що під пам’яттю слід розуміти минуле, яке у відповідному сучасному життєвому процесі через ментальну діяльність і надалі актуальне [8, с. 20]. Соціальна пам’ять тлумачиться нами як сукупність уявлень про соціальне минуле, які існують у суспільстві на масовому й індивідуальному рівнях, включаючи їх когнітивний, образний та емоційний аспекти. У цьому випадку «масове знання про минулу соціальну реальність і є змістом «історичної пам’яті» [2, с. 69].

Додамо, що таке розуміння соціальної пам’яті не суперечить тому, що соціальна пам’ять є системною характеристикою соціуму, вона виявляється в його здатності до символічного відтворення досвіду минулого, до збереження інформації про соціальні події та реакцію на них, у здатності до багаторазового відтворення минулого в сьогоденні, як постійного об’єкту пізнання, певного стимулу поведінки. Основною функцією соціальної пам’яті є забезпечення цілісності історичного буття соціуму і буття індивіда в історичному просторі через створення умов колективних і індивідуальних ідентифікацій. Тісно пов’язаними між собою складовими соціальної пам’яті виступають історична та колективна пам’ять. Обидві вони є результатом розвитку суспільства. Соціальна пам’ять як історична пов’язана з історією суспільства, а соціальна пам’ять як колективна – із соціальними угрупуваннями, які історично розвиваються та вдосконалюються. Звідси, історична й колективна пам’ять є „втіленням” соціальної пам’яті або, іншими словами, своєрідними „місцями” соціальної пам’яті. При цьому, на думку російських дослідників І.Савєльєвої та А.Полєтаєва, «історична пам’ять» – це новий конструкт в ідеологічному арсеналі сучасного суспільства, свідченням чого може бути використання в одній зв’язці концепту «історична пам’ять» та «політика пам’яті» [9, с. 490]. Відповідно, під політикою пам’яті ми маємо на увазі процес творення або конструювання співзвучних настроям епохи і певних політичних і владних сил образів історичного минулого.
^ Проблема створення „єдиного простору пам’яті”

У розрізі проблеми дослідження слід звернути увагу на кілька аспектів, які, на наш погляд, як об’єднують, так і роз’єднують українських і польських істориків у їх суперечках і дискусіях про історію взагалі й особливо «важкі сторінки» українсько-польських відносин. З поміж інших у цьому контексті потребує виокремлення період між двома глобальними збройними конфліктами ХХ століття і одразу після Другої світової війни. Саме там знаходиться багато «больових точок», точок дотику і біфуркації, які роз’єднують і неминуче об’єднують нас у пошуках спільних відповідей на складні та неоднозначні питання, що залишилися від історичного минулого обох країн і народів. Хочу погодитися з відомим істориком Робертом Трабою. Він вважає, що в цьому плані, в плані дискусій щодо політики пам’яті і конструювання колективної пам’яті на сьогодні ще не склалося єдиного європейського простору [11]. Мова йде, насамперед, про простір, у якому ми могли б вести діалог і знаходити спільні погоджені відповіді на питання.

Більше того, на нашу гадку, такого усталеного простору все ще немає і в діалозі українських і польських істориків. Поле цього діалогу доволі розмите і суперечливе, а ставлення учених і громадськості до багатьох питань історичного минулого так і не вдалося суттєво наблизити, не кажучи вже узгодити, не дивлячись на низку позитивних чинників. З поміж них, зокрема, підписання спільної Заяви про порозуміння в 1997 р. тодішніми президентами України та Польщі Л.Кучмою і А.Кваснєвським [14]. Окрім того, ось уже впродовж багатьох років проводяться спільні зустрічі та конференції українських і польських істориків, присвячені результатам вивчення й урокам «важких сторінок». Їх підсумком стало видання численних збірників матеріалів – як наукових статей, так і документів, – що проливають світло на багато аспектів історії українсько-польських відносин. Насамперед мова йде про те, що опубліковані, зокрема, матеріали дев’яти із тринадцяти, які вже відбулися, зустрічей і дискусій учених у рамках проекту «Україна – Польща: важкі питання», а також вісім томів архівних документів і матеріалів слідчих комісій.
^ Компаративістика дискурсів пам’яті

Іншими словами, за французьким істориком П’єром Нора, можна сказати, що «пам’ять надала історії нового імпульсу, обновила підходи до минулого і проникла у всі періоди та галузі дослідження» [6, с. 5]. Не менш влучно з цього приводу висловився і німецький науковець Йорн Рюзен: «Пам’ять змінює часовий статус минулого так, що воно, не перестаючи бути минулим, стає просто-таки сучасним і відкриває перспективу на майбутнє» [8, с. 118].

Доцільно навести слова відомого польського історика, члена Польської Академії Наук Єжи Гедліцкого, який свого часу сказав, що фактично зараз у центрі суперечок істориків його країни знаходиться ідеологічне питання: яка цивілізація потрібна полякам? Це якщо мова йде всього лише про Польщу. Але якщо коректно перефразувати польського історика і поставити питання в контексті предмету нашого дослідження, то воно буде звучати так – яка історія і яка пам’ять потрібна полякам і українцям? «Включення» сюди й українських істориків з точки зору їх дискусій с польськими колегами під кутом «війн пам’яті» (тут цей термін вживається всього лише за аналогією з назвою керованого Олександром Еткіндом дослідницького проекту) або протистояння пам’ятей вимагає об’єднання зусиль для пошуку відповіді, яка б задовольнила обидві сторони. Про це потрібно говорити в світлі ситуації, яка існує на компаративному зрізі українського і польського дискурсів політики пам’яті в Україні та Польщі.

Слід відзначити, що надзвичайно актуальною проблемою політики пам’яті як в одній, так і в іншій країні залишається абсолютне переважання, образно кажучи «виключно позитивної соціальної пам’яті» (термін мій – С.Т.). Ми маємо на увазі той факт, що в Києві та Варшаві однаково дуже охоче згадують хвилини слави і перемог, але вважають за доречне не думати про якісь неприємні або такі, що подають у невигідному світлі відповідні сторони історичні події. Така типова глоріфікація, тобто героїзація, звеличування історичного минулого, породжує багато міфотворчих або, якщо хочете, «доцільних» історичній ситуації дискурсів, які стосуються тієї або іншої сторінки історії. Іншими словами, певно, вживаючи терміни багатьох дослідників (П.Нора, М.Хальбвакс, А.Киридон, Ю.Зерній, Р.Стобєцкий) – «конструювання політики пам’яті» і формування або «творення історичної політики пам’яті», необхідно вести мову про їх залежність від характеру існуючої влади, від того, що ця влада хоче «сконструювати», «створити», які відповіді хоче отримати від істориків.

У цьому плані, що дуже важливо для компаративного аналізу сучасних дискурсів політики пам’яті, і для України, і для Польщі характерна так звана «нова історична політика». Причому цей термін поляки вживають для свого періоду історичного розвитку 2005 – 2007 рр. з екстраполяцією і на наступні роки. Це практично повністю збігається з «помаранчевим» періодом 2005 – 2010 гг. в Україні і «творення» відповідної політики пам’яті [13]. Польський історик Александр Смоляр наводить таке пояснення цього феномену: «Боротьба за образ минулого як складова політичних змагань за владу і шлях розвитку країни відображає конфронтацію політиків, журналістів і істориків навколо інтерпретації змін, які відбулися в Польщі за останні двадцять років. Модне в Польщі поняття «історичної політики», запозичене в німців, виражає, по суті, бажання свідомо впливати на колективну пам’ять і ідентичність за допомогою політичних важелів. На глибинному рівні колективна пам’ять визначає уміння говорити «ми», відповідати на питання «Хто ми? Звідки прийшли? Куди йдемо?» [10, с. 82].

Якщо додатково вникнути в суть «нової історичної політики», то необхідно констатувати, що рівень патріотизму в Польще, так само як і в Україні, був свого часу надто низьким. Історичні пам’ятні місця («місця пам’яті», згідно терміну французького історика П’єра Нора), які могли б стати фундаментом формування нової ідентичності чи національної спільності, або замовчувалися, або взагалі були невідомі. Таке «невігластво» і фактично відсутність національної колективної пам’яті – в першу чергу це стосувалося, звичайно, України – пов’язували з минулим, тобто радянським етапом історичного розвитку.

Уповні зрозуміло, що на цьому ґрунті розвивалося сильне, місцями навіть гіпертрофоване прагнення дати відповіді на багато складних питань, які стосуються історичного минулого, в тому числі спільного для українського і польського народів. Більше того, можна говорити про бажання, як в Україні, так і в Польщі, відшукати направляючий вектор, який, з’єднавши минуле і сучасне, був би спрямований у майбутнє. Безумовно, важливе значення при цьому відводилося відповідному контексту «конструювання» політики пам’яті. Прикладом може служити створення такого вектору от Першої (припинила існування у результаті трьох поділів 1772, 1793 і 1795 рр.) до Четвертої або сучасної (з рубежу 80-90-х років ХХ століття) Речі Посполитої.
  1   2

Схожі:

С. С. Троян українсько-польські відносини iconСимон петлюра та українсько-польські відносини армія унр у польських таборах

С. С. Троян українсько-польські відносини iconСергій Троян українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва
Опубліковано: Україна в системі транскордонного співробітництва країн Центрально-Східної Європи // Історія та правознавство: Науково-методичний...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconТроян С. С. Цивілізаційно-культурні маркери сучасної україни у вимірі глобалізації вступ
М. Болховітінова про те, що міжнародні відносини з точки зору возз’єднання Східної та Західної півкуль розпочалися з епохи відкриття...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconТроян С. С., Киридон А. М. Міжнародні відносини у системному вимірі:...
По-друге, охарактеризувати головні етапи в розвитку системи міжнародних відносин або, іншими словами, геополітичні епохи нового І...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconІван Мазепа (20 1639 21/22. ст ст. 1709), гетьман України (1687 1709рр.),...
Московщини. Авторитет Мазепи І на Україні, І в Москві стояв так високо, що коли скинено було Самойловича, рада на річку Коломаку...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconКнига перша
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній
С. С. Троян українсько-польські відносини iconГосподарські правовідносини та господарське право
З цієї точки зору господарське право система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації,...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconКультурно-мистецька афіша міста Хмельницького
Фотовиставка «Польські акценти Києва та Поділля», присвячена до 150-річчя з дня народження відомого українського І польського архітектора...
С. С. Троян українсько-польські відносини iconДоговір про дружні відносини І співробітництво між Україною І Республікою Еквадор
Бажаючи розширювати І зміцнювати відносини дружби І співробітництва на принципах суверенної рівності та взаємної поваги
С. С. Троян українсько-польські відносини iconПредмет регулювання господарського права Методи господарського права
З цієї точки зору господарське право — система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка