Мови трипільської культури




НазваМови трипільської культури
Сторінка1/6
Дата05.04.2013
Розмір0.57 Mb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Медицина > Документы
  1   2   3   4   5   6
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МОСЕНКІС Юрій Леонідович


УДК 81-139+81-24+81’1+81’374.4+811.161.2

ПРОБЛЕМА РЕКОНСТРУКЦІЇ

МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
10.02.01 – українська мова

10.02.15 – загальне мовознавство

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови

Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

^ Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови

Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор

^ Ткаченко Орест Борисович,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України,

завідувач відділу загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор

^ Лучик Василь Вікторович,

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. К. Винниченка,

завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор

^ Стоянов Іван Андрійович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри слов’янських мов
Провідна установа Інститут української мови НАН України

(відділ історії та граматики української мови)

Захист відбудеться “27” червня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12)

Автореферат розіслано 24 травня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.О.Медведєва

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З кінця 1980-х років, а особливо з часу здобуття Україною незалежності помітно посилився інтерес і представників різних наук, і широкої громадськості до джерел і найдавніших етапів розвитку української мови, культури, історії. Особливий інтерес викликає трипільська культура, поширена на території України в V–III тис. до н. е.

Праці, присвячені трипільській культурі, здебільшого стосуються матеріальної культури давніх мешканців України, рідше – їх соціальної організації, ще рідше – духовної культури, зокрема міфології (праці В. М. Даниленка, Б. О. Рибакова) та мистецтва (дослідження О. П. Погожевої). Спеціальних досліджень про мову носіїв культури Трипілля немає зовсім – за винятком окремих більш чи менш обґрунтованих припущень і поодиноких аргументів на їх користь (див. у працях В. В. Хвойки, Е. Р. фон Штерна, В. П. Петрова, Б. О. Рибакова, Д. Я. Телегіна, Ю. В. Павленка, Л. Л. Залізняка та ін.). Певний виняток становлять праці Д. Я. Телегіна, де для визначення мовної належності трипільської культури застосовано лінгвогеографію (ареал трипільської культури співвідноситься з територією поширення палеобалканської ономастики індоєвропейського походження), однак такий підхід не враховує всіх численних аспектів проблеми.

Визнається, що землеробське населення (яким і були носії трипільської культури), як правило, не знає масових переселень і, навіть міняючи мову, здебільшого лишається у своїй основній масі на тій самій території. Трипільські сліди виявлені серед різних проявів української народної творчості (праці Д. Гуменної, А. Кульчицької). Зважаючи на те, що і прабатьківщина слов’янських мов, на думку багатьох дослідників, так чи інакше пов’язана з територією України (див., зокрема, новітні праці Г. П. Півторака), видається можливим пошук слідів мови носіїв трипільської культури у слов’янських мовах і передусім в українській.

З іншого боку, підлягають спеціальному лінгвістичному вивченню ті елементи апелятивної й ономастичної лексики української та інших слов’янських мов і ті типологічні явища, які не знаходять індоєвропейського пояснення й залишаються за походженням невизначеними (допускається можливість субстратного впливу). Наявність значної кількості студій про субстрати давньогрецької мови, так чи інакше пов’язані з давньобалканськими культурами (праці Т. В. Гамкрелідзе, В. Георгієва, Л. О. Гіндіна, Р. В. Гордезіані, М. М. Казанського, П. Кречмера, А. А. Молчанова, В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фюрне та ін.) становить значний контраст із майже повною відсутністю спеціальних праць про ті мовні субстрати України, які можуть бути співвіднесені з трипільською культурою.

Сказане зумовлює актуальність дослідженння проблеми мови трипільської культури.

Дисертація виконана в межах наукової теми Т3 НДР № 01БФ044–01 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми розвитку української філології” (підрозділ 3 “Проблеми і тенденції розвитку української та інших слов’янських мов”).

Метою дослідження була систематизація джерел лінгвістичної інформації про трипільську культуру, вироблення методичного апарату дослідження й застосування його для системної реконструкції мови трипільської культури.

Відповідно до мети були визначенні завдання:

узагальнити й систематизувати численні припущення про мову (чи мови) трипільської культури й вивчити аргументацію на користь цих припущень;

дослідити зовнішні зв’язки трипільської культури на предмет виявлення її можливої спорідненості з тими культурами, мови яких відомі;

вивчити проблему доіндоєвропейського субстрату України та його зв’язку з мовою трипільської культури;

визначити й систематизувати лексичні елементи й типологічні риси доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов та його можливі прояви в лексиці й типології української мови, а також зовнішні зв’язки цього субстрату;

вивчити проблему мови і типології давньокрітських доалфавітних писемностей, що представляють близько споріднену з трипільською егейську культуру;

дослідити генеалогічну належність і можливі зв’язки з мовою трипільської культури реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійської, етруської, хатської, хурито-урартських);

визначити ті елементи українського, східнослов’янського і загальнослов’янського ономастичного матеріалу (гідронімії, оронімії, антропонімії, міфонімії), які можуть пов’язуватися з мовою трипільської культури;

дослідити існуючий комплекс мовознавчих методів на предмет їх застосування для реконструкції мови трипільської культури і, з залученням нових, спеціально розроблених підходів виробити методичний апарат такого дослідження;

реконструювати лексичну систему мови трипільської культури;

визначити головні фонетико-граматичні риси мови трипільської культури;

дослідити особливості функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Об’єктом дослідження виступає трипільська культура (археологічний термін – культурна спільність Трипілля-Кукутені), що існувала на території Правобережної України, Молдови й Румунії у V–III тис. до н. е.

Предметом дослідження визначено мову трипільської культури.

Залучається цілий комплекс різноманітних лінгвістичних методів:

порівняльно-історичний;

зіставно-типологічний;

метод “слів і речей” (“лінгвістична палеонтологія”);

метод мовної інтерпретації міфу (застосовувався з античних часів без формулювання назви);

метод мовної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований у дисертації);

метод “речей і слів” (уперше розроблений у дисертації).

Частково залучається лінгвогеографія.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше вивчено й систематизовано джерела мовознавчого дослідження трипільської культури, визначено міру застосовності в такому дослідженні існуючих лінгвістичних методів і прийомів і запропоновано нові методичні підходи, зроблено спробу системної реконструкції лексики носііїв мови трипільської культури (як апелятивної, так і ономастичної) й визначено основні фонетичні й морфологічні особливості цієї мови. Уперше здійснено лінгвістичну інтерпретацію доалфавітних писемностей Східного Середземномор’я, визначено мовну належність значної частини українського ономастичного матеріалу невідомого походження.

Теоретичне значення роботи полягає у системній реконструкції мовного середовища трипільської культури й у визначенні трипільських субстратних елементів і рис праслов’янської й української мов. Методичний апарат дослідження може застосовуватися при лінгвістичному вивчені інших археологічних культур.

Практична цінність праці полягає в можливості її широкого використання в різноманітних міждисциплінарних (етноісторичних, лінгвокультурологічних) дослідженнях, присвячених давній історії, культурам і мовам України в передісторичні й ранні історичні часи (з V тис. до н. е. до І тис. н. е.), у студіях, присвячених походженню й розвиткові української та інших слов’янських мов. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти можуть використовуватися при читанні у вищих закладах освіти курсів “Історична граматика української мови”, “Вступ до слов’янської філології”, “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство”, “Українська та зарубіжна культура”, спецкурсів “Походження української мови”, “Мова Тараса Шевченка”, “Кріто-мікенські написи” тощо.

Публікації окремих результатів дисертаційного дослідження рекомендовані для вивчення у вищих і середніх закладах освіти (Лист Міністерства освіти України № 1/9-268 від 01.07.1998; Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1998. – № 14. – С. 10; Освіта України. – 1998. – 8 липня. – С. 10).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження отримані самостійно, всі основні публікації результатів здійснені без співавторів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в 39 наукових доповідях на 12 міжнародних конференціях (“Мова і культура”, Київ, 1995–2001; “Україна в новій Європі”, Київ, 1996; “Переклад на межі ХХІ століття”, Київ, 1997; Міжнародні наукові шевченківські конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001, 2002; “Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія”, Київ, 2001; “Україна – Азербайджан”, Київ, 2001), 4 Всеукраїнських конференціях (“Проблеми зіставної семантики”, Київ, 1995, 1997; “З ХХ в ХХІ століття”, присвячена пам’яті А. О. Білецького, Київ, 2001; “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури”, Київ, 2001), 7 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1995–2001), науковій конференції “Розвиток сходознавства в Україні” (КНУ ім. Т. Шевченка, 1998), науково-практичній конференції “Рідна мова – безцінна й невичерпна скарбниця народу” (КНУ ім. Т. Шевченка, 2002), Міжнародному науковому симпозіумі “Греція – Україна” (Київ, 1998), науковій доповіді на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), славістичних читаннях пам’яті Л. А. Булаховського (КНУ ім. Т. Шевченка, 1997, 2000, 2001), науковому семінарі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (1999), 7 семінарах Наукової ради з кібернетики НАН України і Фонду ім. В. М. Глушкова (1996–2002), при читанні нормативних лекційних і спеціальних курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження викладені в 36 основних і 35 додаткових публікаціях загальним обсягом 74, 5 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 425 аркушів складається зі вступу, трьох розділів, підсумків і перспектив дослідження, загальних висновків і списку літератури на 909 позицій.

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок із науковою темою, мета і завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, особистий внесок здобувача, апробація дисертації.

Розділ 1 “Джерела мовознавчого дослідження трипільської культури” складається з 7 частин. У першій частині коротко окреслюються територіальні й хронологічні межі трипільської культури, її найголовніші особливості, і здійснюється детальний критичний аналіз відомих наукових концепцій мовної належності трипільської культури. В результаті виділено дві групи поглядів на мову трипільської культури.

Згідно з однією концепцією, це праіндоєвропейська мова чи її певна гілка – протослов’янська (В. В. Хвойка, В. В. Лучик, певною мірою Б. В. Горнунг), фракійська (В. Георгієв, О. М. Трубачов, Д. Я. Телегін), хето-лувійська (В. П. Петров), індоіранська (Б. О. Рибаков) тощо. Проти ототожнення мови трипільської культури з конкретними індоєвропейськими мовами свідчить насамперед хронологічний чинник: виділення груп індоєвропейських мов і тим паче окремих мов із прамовної єдності (хай навіть прамовного континууму) відбулося пізніше за виникнення трипільської культури, початок існування якої за сучасними даними датується V тис. до н. е. У названий період існувала ще праіндоєвропейська мова.

А проти ототожнення мови трипільської культури з праіндоєвропейською свідчить невідповідність матеріальних пам’яток трипільської культури з тими свідченнями про культуру праіндоєвропейців, які отримані на основі реконструкції праіндоєвропейської мови (методом “слів і речей”). Так, для носіїв праіндоєвропейської мови відтворено типову “патріархальну” чи “олімпійську” міфологію з богом-громовержцем (богом “світлого неба”) на чолі. А трипільська культура відзначалася міфологією “матріархального” чи “доолімпійського” типу на чолі з “Великою богинею”. Трипільській культурі властиві середземноморські культи змії й бика, проте невідомий сильно розвинений індоєвропейський культ сонячних коней і колісниці. Перелік різноманітних відмінностей може бути продовжений.

Таким чином, трипільська культура і культура носіїв праіндоєвропейської мови – це дві відмінні між собою культури. Незважаючи на сказане, носії трипільської культури (особливо пізнього її етапу) тривалий час і подекуди доволі активно взаємодіяли з носіями праіндоєвропейської мови (які перебували на території України) й виділених із неї окремих мовних “гілок” (чи окремих ділянок “континууму”). Найбільш активні контакти трипільці мали, слід припускати, з носіями майбутніх слов’яно-балто-германських і майбутніх палеобалкансько-індо-іранських мов.

Згідно з другою концепцією (В. М. Щербаківський, М. Гімбутас, Ю. В. Павленко, С. В. Конча та ін.), мова трипільської культури – неіндоєвропейська (доіндоєвропейська), близька до давніх неіндоєвропейських мов Балкан, Східного Середземномор’я, Малої Азії, а можливо й далеко ширшого регіону – від Піренейського півострова до Кавказу й близького Сходу. Ця концепція має значно більше аргументів на свою користь, аніж попередня, й підтверджується, серед іншого, зовнішніми зв’язками матеріальних пам’яток трипільської культури, що дозволяє припускати і мовні відповідні зв’язки. У цьому разі мова трипільської культури виступає як доіндоєвропейський субстрат, подібний до доіндоєвропейських субстратів Балканського півострова, Кріту, Малої Азії.

Однак, приймаючи в цілому цю позицію, слід, по-перше, враховувати грекомовність крітських писемностей іще з кінця ІІІ тис. до н. е. (що змушує відсунути час панування доіндоєвропейської субстратної мови на Кріті в більш віддалений у минуле часовий період) і, по-друге, не перебільшувати трипільсько-близькосхідних зв’язків, які виявляються лише в окремих мовно-культурних проявах.

Зважаючи на численні аргументи на користь теорії давнього перебування носіїв праіндоєвропейської мови на території України (про це йдеться у працях різних дослідників від Б. Грозного до С. В. Кончі), маємо всі підстави припускати тривалі контакти саме в Україні праіндоєвропейців із трипільцями.

Друга частина розділу 1 містить вибір і обґрунтування напрямків дослідження мови трипільської культури:

зовнішні зв’язки трипільської матеріальної культури, які можуть корелювати з мовними зв’язками;

специфічні лексичні елементи й типологічні риси слов’янських мов і особливо української, поширеної на території давнього розповсюдження трипільської культури;

давні недешифровані писемності Кріту, що належать до егейської культури, близько спорідненої з трипільською;

реліктові мови чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійська, етруська та близькоспоріднені з нею, хатська, хурито-урартські);

українська ономастика невідомого походження, передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія та міфонімія.

Третя частина розділу присвячена дослідженню зовнішніх зв’язків трипільської культури. Показано, що генетично найближчою до неї виступає егейська (кріто-мінойська) культура Східного Середземномор’я. Помітні зв’язки Трипілля з Кавказом. Однак у першому випадку (Трипілля – Егеїда) є підстави припускати спорідненість культур, у другому (Трипілля – Кавказ) – тривалий контакт, передусім у галузі металургії та металевих виробів. Зв’язки трипільської культури з давнім Єгиптом, Месопотамією, Західною Європою помітно слабші, ніж зі Східним Середземномор’ям (куди входить, крім материкової Греції й островів, також Мала Азія).

У четвертій частині розділу розглянуто проблему доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов на предмет його зв’язку з трипільською культурою. О. Б. Ткаченко слушно визначає два джерела витворення мови – генетичне й субстратне. Різноманітність індоєвропейських мов виникла, за А. Мейє та ін., передусім унаслідок накладання мови індоєвропейців, що розселялися, на неоднакові доіндоєвропейські субстрати. Докладно вивчено концепцію В. М. Щербаківського щодо накладання в передісторичній Україні прибулих кочових носіїв індоєвропейських племен на давньоземлеробські племена з доіндоєвропейською мовою. Незалежно від В. М. Щербаківського вплив трипільців на індоєвропейців припускають Л. Л. Залізняк, Ю. В. Павленко, С. А. Ромашко та ін.

Окремо досліджуються типологічні свідчення праслов’янської й української мов про доіндоєвропейський субстрат. Основною фонетичною рисою праслов’янської мови вважається так званий закон відкритих складів, для якого припускалося, зокрема, неіндоєвропейське субстратне походження (пор. праці С. Б. Бернштейна, В. М. Чекмонаса та ін.). Закон відкритого складу відрізняє праслов’янську мову від найближчих балтійських і від інших індоєвропейських, і процес відкриття складів разом із іншими фонетичними процесами, що відрізнили слов’янські мови від балтійських, мав початись у праслов’янських діалектах “уже з першого етапу їх розвитку” (Б. В. Горнунг). О. В. Царук підкреслює, що фонологічна систиема мови формується в найраніший (початковий) період її існування. Період виокремлення слов’янських мов традиційно датується межею ІІІ і ІІ тис. до н. е., що збігається з періодом зникнення трипільської культури.

Маємо підстави припускати виникнення праслов’янської мови внаслідок накладання індоєвропейських діалектів (можливо, близьких до балтійських) на трипільський мовний субстрат відкритоскладового типу. Дуже велике значення має той факт, що слов’янські слова субстратного походження (навіть без урахування слів із давніми редукованими голосними) містять рівномірне чергування голосних і приголосних:
  1   2   3   4   5   6

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Мови трипільської культури iconДодаток 2
Розкрийте значення трипільської археологічної культури для утвердження відтворювального господарства на землях України

Мови трипільської культури iconІсторія України Білет №1
Розкрийте значення трипільської археологічної культури для утвердження відтворювального господарства на землях України

Мови трипільської культури iconОсобливості підготовки сировини
Виробництво глиняного посуду І культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р до н е.) І досягло...

Мови трипільської культури icon«Історіографія трипільських протоміст»
Дослідження присвячене розгляду історіографії трипільських протоміст – поселення трипільської культури, які вважаються першими містами....

Мови трипільської культури iconПлан Кам’яна доба української історії. Племена трипільської культури
Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра,...

Мови трипільської культури iconЛекція Вступ. Коротка історія латинської мови та її роль в розвитку...
Вступ. Коротка історія латинської мови та її роль в розвитку світової культури. Зв’язок латинської мови з старогрецькою. Роль латинської...

Мови трипільської культури iconЗатверджено рішення районної ради
Завдання Концепції базується на розвитку І вживання регіональної мови в економічному, політичному І громадському житті, між особовому...

Мови трипільської культури iconНавчальний семестр у Школі української мови та культури Українського Католицького Університету
Протягом кількох тижнів, із 20 червня до 20 серпня, студенти-іноземці навчаються за інтенсивною мовною програмою, що охоплює початковий,...

Мови трипільської культури icon1. Визначення пріоритетів на яких спрямована Концепція
Завдання Концепції базується на розвитку І вживання регіональної мови в економічному, політичному І громадському життя, між особовому...

Мови трипільської культури iconОцінювання навчальних досягнень з мови здійснюється згідно з основними...
Рки й оцінювання навчальних досягнень учнів з другої мови є мовленнєві уміння з чотирьох видів мовленнєвої діяльності (аудіювання,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка