Форма державного правління




Скачати 179.92 Kb.
НазваФорма державного правління
Сторінка1/2
Дата23.04.2013
Розмір179.92 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Право > Документы
  1   2
Форма державного правління

Форма державного правлінняце спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правління зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Однак по суті визначальними тут є взаємовідносини ор­ганів законодавчої і виконавчої влади.

Характер взаємовідносин вищих органів держави є визначальним і з точки зору теорії поділу влад. Ідея поділу влад у найбільш чіткому і послідовному викладі була запропонована вже згадуваним Ш. Монтеск'є. Він розрізняв три влади — законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з них мала здійснюватися відповідними органами (органом). Усі три влади ви­значалися як рівнозначущі і взаємно зрівноважені. Ш. Монтеск'є розгля­дав поділ влад не як простий поділ функцій між різними державними ор­ганами, а як розмежування політичних сил, що здійснюється в ім'я політичних свобод. На його думку, зосередження всіх названих влад у ру­ках однієї особи чи групи осіб було б неприпустимим. Як альтернативу деспотизму і гарантію додержання прав і свобод особи розглядали поділ влад і всі наступні прихильники цієї ідеї.

Концепція Ш. Монтеск'є справила великий вплив на розвиток кон­ституційної теорії і практики і, зокрема, знайшла пряме відображення в конституційних актах періоду французької революції XVIII ст. Одне з по­ложень Декларації прав людини і громадянина 1789 p. визначало, що «суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не здійсне­ний поділ влад, не має конституції». Характерно, що Декларація у тій чи іншій формі була інкорпорована до змісту багатьох прийнятих за два століття конституцій Франції, включаючи і чинну.

Принцип поділу влад є підґрунтям Конституції США 1787 p., хоча прямо в її тексті він і не згадується. Цей принцип знайшов пряме відобра­ження в структурі американської конституції. Так, перші три з семи статей її головного тексту присвячені організації і повноваженням органів законо­давчої, виконавчої і судової влад. Юридична форма закріплення принципу поділу влад тут має вигляд структурно-функціонального визначення кожно­го з вищих органів держави у нормах основного закону.

Саме така форма закріплення поділу влад довгий час була загаль­ноприйнятою в конституційному праві зарубіжних країн, які реально або номінальне сприйняли названий принцип. У багатьох новітніх конституціях, прийнятих на початку 90-х років XX ст., відповідний принцип до того ж прямо задекларований. Декларуючи на конституційному рівні поділ влад, правлячі кола застерігають необхідність відповідними засоба­ми створити умови для переходу до нових форм державно-політичного життя. З іншого боку, це означає проголошення відмови від раніше прий­нятих принципів організації влади і побудови державного механізму.

Що ж до сучасного розуміння принципу поділу влад, то його зміст, по суті, має два тлумачення, які знаходять втілення в різних формах правління і водночас відбивають власне факт їхнього існування.

Перше тлумачення поділу влад передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. Таке тлумачення поділу влад асоціюється з президентською республікою. Кла­сичним є варіант поділу влад за Конституцією США. Президентсько-рес­публіканська форма правління тут грунтується на жорсткому поділі влад, який, проте, реально означає лише загальне розмежування функціональної компетенції між сферами влади, а точніше — між трьома вищими органа­ми держави,

Особливістю практичної реалізації принципу поділу влад є її зви­чайне доповнення у вигляді так званої системи стримувань і противаг. Ще Ш. Монтеск'є писав, що розподілені влади повинні взаємно врівнова­жуватись. Пізніше ідея стримувань і противаг набула широкого визнан­ня в конституційній теорії багатьох країн. Ця ідея пов'язувалася з не­обхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забез­печити стабільність і сталість у діяльності державних інститутів.

Сама ж система стримувань і противаг, покладена в основу ор­ганізації і функціонування вищих органів держави, втілена в багатьох по­ложеннях Конституції США. Зокрема, остання визначає різні способи формування органів усіх трьох влад: конгрес обирається виборчим корпу­сом, президент — непрямими виборами, колегією вибірників, які, в свою чергу, обираються народом, верховний суд формується спільно президен­том і верхньою палатою конгресу — сенатом. Ідея стримувань і противаг у її конституційному оформленні пов'язується також з різними строками повноважень вищих органів. Усе це покликане забезпечити самостійність відповідних сфер влади.

Найголовнішим є те, що в межах системи стримувань і противаг, відповідно до конституційних норм, створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси — трьох поділених влад. Так, у США конгрес може притягати президента до відповідаль­ності, використовуючи процедуру імпічменту, а сенат — відхиляти кан­дидатури на зайняття урядових або ряду інших федеральних посад, запропоновані президентом. У свою чергу, президент може перешкодити введенню в дію прийнятого конгресом закону, застосувавши вето. Члени верховного суду призначаються президентом з «поради і згоди» сенату, тобто спільно законодавчою і виконавчою владою. З іншого боку, верхов­ний суд здійснює функцію конституційного контролю законодавчої діяль­ності конгресу і правотворчості президента.

Принцип поділу влад є своєрідним постулатом. У зарубіжній кон­ституційній теорії і практиці до нього звертаються майже кожного разу, коли виникають різні кризові ситуації у сфері державно-політичних відносин владарювання. Все це свідчить про значущість і життєвість цьо­го принципу. Нерідко принципу поділу влад надають суто політичного значення і не фокусують увагу на його юридичному змісті. Такий підхід грунтується на визнанні того, що навіть за умови наявності у державних інститутів різних повноважень і функцій їхні дії спрямовані на досягнен­ня спільної мети. Тим самим принцип поділу влад, по суті, замінюється принципом розподілу державних функцій.

Еволюція ідеї поділу влад супроводжується зміною відповідної прак­тики. Однією з таких змін є тяжіння до розширення функцій виконавчої влади. Таке явище має місце за будь-якої форми правління. Воно є об'єктивним за своїм характером, хоча його і не слід абсолютизувати.

Ніде практична реалізація відповідних теоретичних концепцій не призвела до абсолютного поділу влад. Навіть у президентських рес­публіках окремі законодавчі та виконавчі функції розподіляються між різними за формальним призначенням державними органами. До деякої міри це стосується і судових функцій (окремі судові повноваження парла­ментів, адміністративна юстиція тощо).

Згідно з іншим тлумаченням відповідного принципу, незважаючи на їх формальний поділ, влади повинні тісно співпрацювати і взаємодіяти. Подібне тлумачення поділу влад найбільшою мірою відповідає природі пар­ламентарних форм правління. У країнах з такими формами правління принцип поділу влад нерідко зазнає суттєвих коректив або навіть взагалі заперечується. Багато теоретиків, виходячи з особливостей організації та діяльності державного механізму, не бачить тут необхідності в чіткому поділі влад. Вони посилаються при цьому на нібито властиве парламентар­ним за формою правління країнам явище — часткову збіжність, або част­ковий розподіл функцій органів законодавчої і виконавчої влади, що інко­ли призводить до «змішування влад». Подекуди в межах цих і подібних концепцій поділ влад визначається тільки як незалежність суду.

Широкого визнання в країнах з парламентарними формами правління набули концепції дифузії, дисперсії влади. Їхні автори фактично заперечують жорсткий поділ влад. На їхню думку, владні повноваження здійснюють­ся різними державними органами та посадовими особами. Між цими органа­ми далеко не завжди можна провести чітку грань за інституціональним і функціональним принципом, що не виключає ієрархії між ними. Як вважа­ють ці автори, чим більше органів здійснюють владні повноваження, тим меншою є ймовірність монополізації влади, тим менше можливостей для свавільного і деспотичного правління, яке обмежує свободу особи.

Поняття поділу влад відоме і конституційній теорії країн з так зва­ною змішаною республіканською формою правління, зокрема Франції. Французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жор­сткого поділу влад. Проте, намагаючись пристосувати цей принцип до існуючих державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття законодавчої і виконавчої влади. Вони вважають, що термін «ви­конавча влада» є вузьким і в цілому невдалим. Функції уряду не зводять­ся тільки до виконання законів. Урядова, або управлінська, функція, на їхню думку, вбирає в себе законодавчу функцію, а це призводить до того, що остання більше не ототожнюється з діяльністю парламенту.

Дещо інший підхід запропонував відомий французький учений Моріс Дюверже. Він вважав, що різниця між законодавчою і виконавчою владою не має значення, адже лідер партії парламентської більшості во­лодіє тією й іншою, оскільки керує урядом і контролює цю більшість. То­му, писав М. Дюверже, говорити, що обидві ці влади розмежовані — фікція, а справжній поділ влади має місце між урядом і опозицією.

Подібні теоретичні концепції певною мірою пов'язані із змістом Кон­ституції Франції 1958 p., яка грунтується на одному з варіантів поділу влад. Цей варіант сполучає елементи жорсткого поділу з класичними інститутами парламентаризму. Так, ст. 23 закріпила принцип несумісності функцій чле­на уряду з депутатським мандатом, що властиве президентським рес­публікам. Водночас у ст. ст. 20, 49 і 50 зафіксований принцип політичної відповідальності уряду, який характеризує парламентарні форми правління.

Сама ж форма державного правління має кілька сучасних різно­видів. Кожен з них в умовах конкретної країни має свої особливості, що не заважає визначенню загальних характеристик.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є президентська республіка. Класичною президентською республікою вва­жаються США. Президентсько-республіканська форма правління прийнята в цілому ряді країн Латинської Америки, а також у деяких інших за­рубіжних країнах.

Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних вибо­рах; 3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі прези­дента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парла­менту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом;

6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її кла­сичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади — президента і парламенту. У США це найбільш наочно виявляється у періоди так званого розділеного правління, коли президент і парламентська більшість репрезен­тують різні партійно-політичні сили. Одним з наслідків практичної ре­алізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби конт­ролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалеж­ними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

Певні відмінності характеризують президентсько-республіканську форму державного правління, що існує в країнах Латинської Америки. Тут, за умови формального проголошення жорсткого поділу влад, вирішальну роль у державному механізмі відіграють органи виконавчої влади, а саме президент. Останній наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно втручатись у сферу законодавчої і впливати на функціонуван­ня судової влади. До того ж свої повноваження президент здійснює нерідко в умовах, коли відсутні розвинута партійна система і відповідні політичні засоби контролю за діяльністю державного механізму. Характерно, що прийнята в латиноамериканських країнах форма державного правління іноді визначається як «суперпрезидентська» республіка.

Запроваджений у названих країнах варіант президентської рес­публіки за деякими ознаками навіть формально відрізняється від свого класичного прототипу, яким є президентська республіка в США. На відміну від США, де президент обирається непрямими виборами, тут відповідні вибори мають, як правило, прямий характер. Конституції ба­гатьох держав Латинської Америки не припускають переобрання прези­дента на наступний строк, хоч у практиці відповідних країн таке обме­ження далеко не завжди має реальне значення. Нарешті, у деяких з них відсутня посада віце-президента, що, без сумніву, сприяє посиленню осо­бистої влади самого фактичного глави виконавчої влади.

Різновидами сучасних форм державного правління є
  1   2

Схожі:

Форма державного правління icon“Монархія як форма державного правління”
Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена,...
Форма державного правління iconФорми державного правління
Монархія-форма правління до якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою, що належить до пануючої...
Форма державного правління iconІнститут форми правління посідає центральне місце при вивченні конституційно-правового...
Конституції держав завжди закріплюють основний принцип форми правління: монархія або республіка
Форма державного правління iconКонтрольна робота з політології
Форма державного правління — порядок утво­рення І організа­ції вищих органів влади в державі
Форма державного правління iconДемократія форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах...
Тут же обиралася світська влада І князь. У галицькому князівстві всі питання економічного І соціального характеру ви­рішувалися на...
Форма державного правління iconВаріант І і рівень
Форма правління в державі, де вся влада зосереджена в руках однієї людини І передається у спадщину, називається
Форма державного правління iconПлан • Сутність, структура І функції держави. Типи держави. • Форми...
В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять «суспільство», «країна», «вітчизна»
Форма державного правління icon3. Основні види державного устрою
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів....
Форма державного правління iconПро Правління Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»
Положення визначає правовий статус, склад, строк повноважень, порядок формування та організацію роботи Правління Публічного акціонерного...
Форма державного правління iconПро Правління Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»
Положення визначає правовий статус, склад, строк повноважень, порядок формування та організацію роботи Правління Публічного акціонерного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка