7. Законодавча діяльність




Скачати 294.04 Kb.
Назва7. Законодавча діяльність
Сторінка1/3
Дата05.04.2013
Розмір294.04 Kb.
ТипЗакон
nauch.com.ua > Право > Закон
  1   2   3



Структура, функції і роль Парламенту Великобританії на сучасному етапі. Реформа 1949 року.


План.
Вступ

1. Поняття, історія і особливості парламенту.



2.Склад парламенту
3.Взаємовідносини з іншими органами верховної влади.
4.Внутрішня організація палат
5.Зменшення ролі Палати Лордів
7.Законодавча діяльність
8.Значення парламенту на сучасному етапі
Підсумок


Використані джерела




Вступ.

Великобританія має чи не найдавнішу конституційну історію. Саме в цій країні започаткували своє існування багато демократичних державно правових інститутів. Тай саме сучасне поняття демократії як політичного режиму має за першооснову британську конституційну практику. разом з тим конституційний устрій Великобританії є унікальним. Тут не існує конституції як єдиного правового акту найвищої юридичної сили або сукупності таких актів. Конституція Великобританії є політико правовим феноменом, що не має аналогів. Основні засади державного будівництва регулюються декількома нормативними актами і, звичайно ж, традиціями. Необхідно зазначити, що основи конституційного ладу Великобританії були закладені ще в середньовіччі, і з того часу, на відміну від інших, навіть сусідніх країн, кардинально не змінювались, а лише піддались розвитку і доповненню.

Систему вищих державних органів важко порівнювати з вищими органами інших держав. В сучасному світі панує теорія Монтеск’є про розподіл влад, котрий, як не дивно не зовсім характерний для Великобританії. Три види повноважень звичайно ж існують і мають свої особливості, але не можна стверджувати, що та чи інша конкретна функція відноситься до виключної компетенції конкретного державного інституту чи органу.

Виходячи з вищесказаного видається цікавим дослідити місце органу з багатовіковими традиціями в передовій державі, котру можна поправу називати „носієм прогресу”. Необхідно також звернути увагу на співвідношення компетенції парламенту з компетенціями інших вищих органів

Вивчення державно-правових процесів в Великобританії протягом XX-го століття приваблювало багатьох вчених, таких як Б.С. Крилов, Н.С. Крилова. Особливо цікавими видаються праці британських правознавців, зокрема Джеймса Харвея, Кетрін Худ та Джона Гарнера. Багато інформації можна почерпнути з праць Володимира Шаповала і Мішеля Амеллера присвячених основам Конституційного ладу Великобританії і парламентаризму взагалі. Для вивчення даної теми певну інформацію можна знайти і в мережі Інтернет, зокрема за адресою www.concourt.am/wwconst/constit/uk/uk-----r.htm міститься добірка конституційних актів, а найсвіжішу інформацію про Британський парламент містить його офіційний сайт: www.parliament.uk.

Ще більш цікавою дану тему робить сучасне політичне становище в країні. Під час виборів 2001-го року преса заявляла, що партії консерваторів найближчим часом не доведеться навіть надіятись на прихід до влади. Найімовірніше, що в травні 2005 р. знову (вже втретє підряд) переможуть лейбористи. Правління лейбористів завжди характеризується впровадженням певних реформ, в тому числі і реформ парламенту.

^

Поняття, історія і особливості парламенту.


Британське розуміння не дозволяє ототожнювати парламент і вищій законодавчий орган. Термін парламент розуміють в різних значеннях, але його повноваження аж ніяк не можна звести лише до законодавчих. В найвужчому значенні парламентом називають Палату Громад. Вона є єдиним вищім виборним органом в країні, її членів часто називають “членами парламенту”. Уряд, на практиці, несе відповідальність лише перед Палатою Громад, і таку відповідальність часто називають парламентською. Саме Палата Громад здійснює “парламентський контроль за фінансами”.

В дещо ширшому значенні під парламентом розуміють обидві палати, але з юридичної точки зору найбільш правильно буде визначати парламент як єдиність монарха, Палати Лордів і Палати Громад. Аргументом на користь такого розуміння парламенту є законодавча процедура. Проект стає законом лише після того, як на його прийняття дадуть згоду Палата Громад, Палата Лордів і Корона. Ця складна система є наслідком древньої історії британського конституціоналізму.

Особливості соціально-економічної еволюції зумовили і відмінності державного розвитку. Станово-представницька установа тут виникла шляхом трансформації ради королівства, яка була створена на основі Великої хартії вольностей 1215 року.

Цей документ у сучасній Великобританії вважається першим актом конституційного значення. Внаслідок політичної боротьби між королем та знаттю, сторону якої прийняли дрібні феодали і городяни, на засідання ради в 1265р. були запрошені не тільки духовні та світські магнати, а й по двоє лицарів від кожного графства і по двоє представників від найбільших міст. Вважається, що від цієї дати і слід вести початок історії станово представницької монархії в Англії. Ще через десять років для визначення ради королівства в такому розширеному складі було вперше використано термін “парламент”. Цікаво, що цей термін був запозичений із тогочасної французької мови.

Спочатку стани в Англії засідали окремо. Проте в середині XIV ст. визначилася його нова структура. Парламент поділився на верхню і нижню палати. До верхньої палати лордів входили духовні і світські феодали, які одержували іменні запрошення від короля і були присутні на зборах ради. Але через деякий час систему запрошень для світських феодалів замінили на їхнє спадкове членство у палаті.

Нижня палата – Палата Громад - формувалася шляхом обрання представників від територіальних одиниць – графств і міст. Це обрання спочатку здійснювалося за змістом і формою. Однак з мірою зростання авторитету парламенту були прийняті виборчі закони, які уніфікували відповідні процедури в масштабах всієї країни. Зокрема, в першій половині XV ст. було прийнято закони про представництво від графств, на підставі яких правом обирати наділялися тільки особи дворянського походження. Останні репрезентували в палаті не лише свій стан, а й взагалі всіх вільних мешканців – власників землі в графствах. При цьому король зберігав за собою право визначати, які саме міста мають бути представлені в парламенті.

Найважливішими повноваженнями англійського парламенту вважалися його права в сфері фінансів. Ще наприкінці XIII ст. він підтвердив своє право встановлювати і стягати податки й різні грошові збори. Протягом всієї доби феодалізму в Англії це його право було об’єктом постійних зазіхань з боку королівської влади. Врешті-решт парламент розширив ці свої повноваження настільки, що почав вирішувати всі питання фінансування державної діяльності.

Велике значення мали і законодавчі повноваження парламенту. Його виключне право на прийняття законів історично виникло з права подавати королю петиції. Спочатку англійський парламент, як і інші європейські станово-представницькі установи, не стільки брали участь у законотворчості, скільки ставив перед королівською владою питання про видання нею бажаних для нього законів. Для цього парламент подавав королю відповідну петицію. Якщо король погоджувався з викладеними в петиції аргументами, то видавав закон (статут). Однак король своєю владою іноді робив зміни в змісті вимог, що містилися в петиціях.

На початку XVI ст. така практика була відкинута. Пропозиції парламенту набули форми готових законопроектів, які король міг тільки затвердити або відхилити, але не змінювати. Такі законопроекти стали називатися біллями. Тим самим було визнано, що законотворчість є функцією виключно парламенту. Водночас було вироблено поняття закону (статуту) як акту, що приймався палатами, затверджувався королем і мав найвищу силу серед усіх актів державної влади.

Парламент намагався контролювати і сферу державного управління. Для цього наприкінці XIV ст. він запровадив процедуру імпічменту, за якою урядовці, включаючи радників короля, могли бути притягнені до юридичної відповідальності. При цьому парламент сам провадив слідство й виносив присуд, тобто виступав як судова установа. Звичайно у такий спосіб вирішувалися справи, пов’язані із зловживанням урядовцями своїм службовим становищем.

До цього треба додати, що палата лордів набула в ті часи значення вищого суду країни. Вона не тільки розглядала справи. порушені в порядку імпічменту, а й була судом першої інстанції у справах її власних членів, що вчинили тяжкі злочини. Палата виступала також як вищий апеляційний суд. Ця особливість державного розвитку Англії має не лише історичне значення. Вона знайшла своє відображення в організації та діяльності сучасного британського парламенту.

Парламент втручався і в зовнішньополітичні справи. Зокрема, він намагався застерегти свою участь у вирішенні питань війни і миру. Однак в цілому слід зазначити, що, незважаючи на посилення політичної ролі парламенту й розширення його владних повноважень, він не став у період станово-представницької монархії домінуючим державним інститутом. Король зберігав право прийняття власною владою нормативних актів, які нерідко мали ту саму, що й парламентські статути. На практиці він завжди міг перешкодити введенню в дію біллів, використавши своє право вето або звільнивши від підпорядкування закону окремих осіб і групи населення. Загалом треба підкреслити, що відносини між королем і парламентом ще не були остаточно сформовані й ніхто з суб’єктів цих відносин не мав визначеного пріоритету. В Англії у період абсолютизму монархія не набула такої природи і значення, які вона мала в країнах континентальної Європи. Навіть за часів розквіту англійського абсолютизму і найбільшої могутності королівської влади вона змушена була рахуватися з парламентом як постійним органом. Король не міг скасувати або розпустити парламент, який мав міцну підтримку певних соціальних сил, зокрема землевласників і міського населення.

Але об’єктивно в цей період королівська влада мала перевагу над парламентом. Незважаючи на те, що формально повноваження представницької установи залишалися незмінними, її роль у вирішенні важливих питань державного характеру зменшилася. Про це. зокрема, свідчить і той факт, що парламент у ті часи почав скликатися рідше, а його засідання перестали бути регулярними.

Поте вже наприкінці XVI ст. на ґрунті різних економічних і суспільно-політичних інтересів виникають конфлікти між королівською владою і новими соціальними силами. Зрештою це призвело до англійської революції XVII ст. Визначну роль у цій революції відіграв парламент, який виступив не тільки як осередок революційних сил, а й як засіб реалізації відповідних інтересів. Можна сказати, що вся політична історія Англії періоду революції була тісно пов’язана з діяльністю представницького органу.

Сучасна історія британського парламентаризму почалася з часів так званої “славної революції” 1688р., яка підбила підсумки соціально-економічних і політичних зрушень в Англії XVII ст. і знаменувала новий суспільний компроміс. В ході цієї революції почався процес наповнення новим змістом і значенням старих державних форм, а й дав поштовх для їхнього розвитку шляхом еволюції, забезпечив стабільність і поступовість відповідних державно-правових змін.

Зважаючи на поважний вік “праматері” парламентів світу не викликає подиву значне місце церемоній в його роботі. Яскравим прикладом цього є порядок щорічного відкриття сесії парламенту. Особливий чиновник Палати Лордів – герольтмейстер, запрошує членів парламенту до зали засідань Палати Лордів, щоб заслухати тронну промову королеви (написану Прем’єр Міністром) про становище в країні і основи державної політики. Традиції проявляються і в іншому: посадові особи при проведенні засідань палат одягнуті в спеціальні мантії і перуки; по сьогодні існує древня традиція внесення (в прямому розумінні) міністром фінансів проекту бюджету; саме місце проведення засідань зберігає свої древні обриси (залишились навіть лінії, що не дають членам різних партій схреститись шпагами) не зважаючи на післявоєнну реконструкцію і явний брак місця для половини депутатів.

Діяльність парламенту в умовах відсутності чітких обмежень повноважень базується на двох принципах – парламентського верховенства і парламентського (відповідального правління)

Реально ж вся діяльність парламенту регламентується нормами сформованими під впливом двопартійної системи. Існування двох почергово правлячих партій має відчутний вплив на державне життя, починаючи від процесу виборів і закінчуючи державною політикою взагалі.


^ Склад Парламенту.

Палата Лордів є унікальним явищем у світовому конституціоналізмі, і формально найчисельнішою серед верхніх палат парламентів розвинутих країн. На даний час до її складу входять 705 членів. Але реально на тих її засіданнях, що мають більш-менш важливий характер, присутні лише кілька десятків лордів, а кворум для проведення засідань складає всього троє присутніх. Причиною є відсутність реальних владних повноважень і доволі умовний конституційний статус.

Унікальним є і спосіб формування Палати. До її складу входять, переважно, особи, що мають титул перів (тобто є герцогом, маркізом, віконтом, чи бароном) отриманий у спадок, або наданий монархом за поданням прем’єр-міністра.

Принципи формування Палати зазнали значних змін протягом другої половини XX-го століття. Так закон про пожиттєве представництво 1958 р. вводить пожиттєві титули барона і баронеси. З цього часу в палаті лордів засідають жінки.

Закон про представництво 1963 р. дозволяє спадковим перам відмовлятись від членства в Палаті, а також всім п’єресам і шотландським перам надав право засідати в Палаті Лордів. В наслідок цього в 1989 р. право займати її лави мало 1244 особи.

В листопаді 1999 р. був проведений перший етап так званої великої реформи Палати Лордів, внаслідок чого спадкові пери (за винятком спеціально обраних 92-ох) були позбавлені права засідати в Палаті. В червні 2003 р. винесено на обговорення наступний етап реформи, котрий покликаний позбавити Палату її архаїчності.

Таким чином, сьогодні переважну більшість членів Палати Лордів (майже 600)становлять так звані довічні лорди (life peers).Такий титул присвоюється монархом за поданням прем’єр-міністра відставним політикам, видатним діячам науки, культури, тощо. Свій титул і місце в Палаті вони зберігають до кінця життя і не мають права передавати нащадкам. Довічні лорди є найдинамічнішим елементом Палати. Фактично саме вони, беручи активну участь в парламентських засіданнях, забезпечують збереження її як державного інституту.

Найчисельніша до реформи 1999 р. група лордів сьогодні представлена 92-ома виборними спадковими перами (Elected hereditary peers). За способом обрання вони ще поділяються на: вибраних фракціями Палати громад (Hereditary elected by party);обрані на певні посади в палаті (elected office holders); призначені монархом на посади в Палаті (royal office holders).

До складу Палати входять духовні лорди (lords spiritual) - ієрархи Англіканської церкви, що репрезентують її в парламенті. Серед них архієпископи Кентерберійський і Йоркський та 24 єпископи. Наявність такого представництва відображає не тільки її архаїчність, а і особливий характер зв’язків, що існують між церквою і самою державою.

Членами Палати Лордів є і так звані судові лорди, або лорди-юристи (law lords). До їх складу входять ті хто має статус «ординарного лорда з апеляції» (Lords of Appeal in Ordinary). Вони призначаються монархом переважно з числа суддів апеляційного суду, і виконують повноваження до досягнення 70-и річного віку. Формально маючи однакові з іншими членами права, лорди-юристи не беруть участі в загальних політичних засіданнях Палати, якщо на них не розглядаються питання відправлення правосуддя. Засідання ж самих судових лордів проходять в окремому приміщенні, і визначаються як форма діяльності судової інстанції – Палати Лордів (найвищої апеляційної інстанції в кримінальних справах в Англії, Уельсі та Північній Ірландії і в цивільних справах у цілому Сполученому Королівстві).В цих засіданнях, крім 12 судових лордів, також беруть участь ті лорді які є членами Палати за спадковістю, чи згідно з довічним призначенням і займали в минулому вищі судові посади, і лорд-канцлер, котрий, будучи членом Кабінету Міністрів і головою Палати Лордів в цілому, поєднує функції притаманні органам законодавчої, виконавчої та судової влад.

Палата Громад є єдиним виборним центральним органом влади в країні. До її складу входять 659 депутатів обраних на загальних виборах за мажоритарною системою відносної більшості. Парламентські вибори – одна з найважливіших, а до недавнього часу (після вступу до ЄС характерними стали загальні референдуми) ледь не єдина реальна гарантія демократії в Великобританії. На основі результатів парламентських виборів формується не лише Палата Громад, а і Кабінет Міністрів. Отже, важно переоцінити їх роль.

Основні принципи щодо процедури виборів формувались протягом довгого часу і жваво реформуються до сьогодні. Серед таких змін, що відбулись в XX ст., варто відзначити: надання права голосу жінкам в 1928 р.; пониження центру активного виборчого права з 21 до 18 років; дозвіл на дореєстрацію в списках виборців після 10 жовтня.

Для виборів вся територія Сполученого Королівства поділяється на 659 виборчих округів з приблизно рівною кількістю населення, з яких 539 в Англії, 61 в Шотландії, 41 в Уельсі і 18 в Північній Ірландії.

На території округу складається список виборців. Раніше до нього вписували всіх осіб, що мають право голосу і постійно проживають в даному окрузі станом на 10 жовтня поточного року. До списку також входять військовослужбовці, які проходять службу за кордоном, працівники посольств і консульств, моряки, їх сім’ї, які тимчасово не проживають, але якби не рід занять, то обов’язково проживали б в даному окрузі. Зараз кожен, хто переселився в цей округ, і виписаний з попереднього списку, може бути включений в список округу в будь-який час за досить не складною процедурою.

Не можуть голосувати на виборах: іноземці (окрім громадян країн співдружності, що постійно проживають в Великобританії); особи, яким не виповнилося 18 років; душевнохворі; пери і п’єресси (крім перів в Ірландії) і особи, засуджені за порушення виборчого законодавств, а також за тяжкі злочини.

Щодо пасивного виборчого права, то тут відсутній чіткий перелік вимог. Кандидат повинен бути громадянином Сполученого Королівства і мати 21 рік. Не можуть балотуватися: професійні судді, військовослужбовці (крім тих. що перебувають у відставці), державні службовці, і ще досить довгий перелік осіб, що змінюється урядом. Деякі обмеження діють ще з XIX століття. Зокрема позбавлені права бути обраними до Палати представники духовенства (незалежно від конфесії).

Щоб зареєструватись кандидатом до Палати Громад потрібно подати відповідну заяву до місцевого органу влади (на базі якого працює окружна виборча дільниця), залучитись підтримкою 10 осіб, які наділені виборчим правом, та сплатити заставу в розмірі 500 фунтів стерлінгів ( котра не повертається якщо кандидат набере менше 5% голосів).

Не існує якихось обмежень щодо кількості зареєстрованих кандидатів чи їх партійної приналежності, але переможцями найчастіше стають представники консерваторів чи лейбористів.

Голосування проходить таємно, але можливе і волевиявлення по пошті (потрібно поставити свій підпис) чи за дорученням. Таке право надається особам, котрі не можуть прийти на свою дільницю (інваліди чи ті, хто перебуває за кордоном).

Строк повноважень Палати - п’ять років, але зазвичай вони припиняються достроково. Розпускає Палату монарх за поданням прем’єр-міністра. Слід зазначити, що жоден парламент за останні пів століття не працював повних п’ять років. Прем’єр-міністри користуються правом розпуску в момент найбільшої популярності своєї партії, задля її перемоги на виборах. Про майбутній черговий чи позачерговий розпуск Палати Громад повідомляється за 10 днів до нього відповідною королівською прокламацією. Згідно парламентського правила, новий парламент збирається через 20 днів після розпуску старого. Отже, відведено приблизно 30 днів для проведення виборів. Після розпуску Парламенту 11 квітня 2005 вибори були призначені на четвер 5 травня. Цікаво, що голосування, з 1935 р. завжди проходить в четвер. Планується 11 травня провести перше засідання на якому оберуть спікера і проведуть присягу новообраних членів.

Не існує мінімального бар’єра, який треба подолати. При однаковій кількості голосів, переможець визначається жеребом. Мажоритарна система відносної більшості в умовах двопартійної системи не завжди визначає реальну думку населення.

Партія, котра виграла найбільше місць в парламенті через нерівномірність округів могла отримати менше відсотків голосів, ніж її конкуренти. Крім того, в явному програші залишаються менші партії, загальний відсоток голосів яких не береться до уваги.

Процес виборів має надзвичайно велике значення для політичного життя держави. Саме підчас виборів вирішується яка з двох партій, що формують двопартійну систему, буде керувати державою.

Депутат підтримує постійні зв’язки зі своїми виборцями. Постійно нагадує про округ, в якому було обрано депутата, і офіційна форма звернення. Так до колишнього прем’єр-міністра Маргарет Тетчер на засіданнях Палати Громад звертались: “Вельмишановний депутате від округу Фінчлі
  1   2   3

Схожі:

7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча діяльність
Управління-сукупність прийомів та методів, цілеспрямованого впливу на об’єкт з метою досягнення певного результату
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча діяльність
Управління-сукупність прийомів та методів, цілеспрямованого впливу на об’єкт з метою досягнення певного результату
7. Законодавча діяльність iconАналіз зареєстрованих у цвк обіцянок
Кандидати у Президенти України, які є народними депутатами, І відповідно їхня законодавча діяльність підпадає моніторингу у рамках...
7. Законодавча діяльність icon“ Законодавча влада в зарубіжних країнах”
Вищі органи держави — парламент, глава держави І уряд, верховний суд — реалізують основні владні повноваження, а їхня діяльність...
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча процедура в Україні: сучасний стан І шляхи вдосконалення
Вступ
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча
Загальна характеристика малого підприємства по авторизованому сервісу та продажу автомобілів Fiat
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії...
Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча, наукова та нормативно-методологічна база
Мета законодавчих заходів – це попередження правопорушень та покарання порушників
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча
Розробка системи менеджменту в організації малого підприємства по авторизованому сервісу та продажу автомобілів Fiat “
7. Законодавча діяльність iconЗаконодавча, наукова та нормативно-методологічна база
Мета законодавчих заходів – це попередження правопорушень та покарання порушників
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка