Всеукраїнський студентський архів




Скачати 51.91 Kb.
НазваВсеукраїнський студентський архів
Дата05.04.2013
Розмір51.91 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Право > Документы

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Співвідношення політики і релігії
Співвідношення релігії і політики - одна з найскладніших проблем сучасності. її актуальність політична, правова, економічна, світоглядна безсумнівна. Порушуються інтереси суспільства, класів, політичних партій і організацій, держав, окремих особистостей, індивідів. Вирішується проблема неоднозначно.

Взаємодія політики і релігії на різних етапах зумовлена спільністю багатьох сторін їх існування та функціонування. Політика і релігія мають справу з великими масами людей, спрямовані на все суспільство, всі соціальні спільності. Політика і релігія неминуче перехрещуються. Вони частини політичної надбудови суспільства, займають різноманітне місце: політика як і право, найбільш близька до економічного базису,а релігія, навпаки, найбільш віддалена, стоїть далі від матеріального життя. Політика, по суті, явище класове і в кожній ситуації одноманітно відображає інтереси певної соціальної спільності. Релігія ж - явище загальнолюдське, але в тих або інших умовах може відображати інтереси різноманітних соціальних спільностей, на озброєнні яких перебуває. На відміну від релігії, політика займає домінуюче місце в суспільній структурі, тому що в ній відображаються відносини між соціальними спільностями, класами, від взаємодії яких залежить державний і суспільний лад. Від політики у вирішальному ступені залежить становище релігії та церкви в суспільстві, можливості здійснення нею своєї ролі як форми суспільної свідомості та культури, як світогляду великих груп людей, які вірують, через що релігія зворотно впливає на політику, на політичні рухи. Релігія, ілюзорно відображаючи зовнішній світ, зовсім небайдужа до подій, що відбуваються у світі, здатна своєрідними шляхами і засобами відгукуватися на них, орієнтуючи людей, які упевнені, що вірять. Релігія, залежно від історичних умов, відволікає тих, хто вірить від боротьби за поліпшення життя або, навпаки, активізує їх в такій боротьбі, тобто може відігравати прогресивну або негативну роль, спираючись на свої соціальні принципи і моральні норми.
Природно, релігія і церква мають ясно виражену соціально-політичну функцію і тому, поряд з компенсаторною, регулятивною, світоглядною, інтегруючою функціями, також є і політичні аспекти. Виконуючи такі функції, церква впливає на політику державної влади, політичні установи, політичну організацію суспільства; церква політично впливає на віруючих (частково і невіруючих) багатьма каналами: через священні книги (Біблія, Коран, Талмуд та ін.), де викладені прозорі політичні настанови про відносини між багатими і бідними, про ставлення до державної влади, до її глав - царів та інших монархів, про ставлення до насильства, до війни і миру та інше; через церковні проповіді священики по-своєму тлумачать священні книги у світлі політики церкви і умов сучасності. Соціально-політичні доктрини, що формуються церковною ієрархією і кадрами богословів, декларації і заяви церковних об'єднань з питань внутрішньої і зовнішньої політики держави викладають свою думка про політичні події тощо. За допомогою розгалуженого ідеологічного апарату церква здійснює вплив на широкі маси віруючих, формує їх релігійний світогляд. Здійснювані церквою періодичні видання, релігійна література, виступи по радіо та телебаченню; суспільно-політична діяльність церковних об'єднань, їх представництво в органах влади і місцевого самоврядування сприяють поширенню релігії, вірувань та обрядів. Церква постійно здійснює співробітництво з державними та суспільними організаціями, з політичними партіями, що виникли на релігійній основі.

В історії суспільства, як і на сучасному етапі, виникають і діють різноманітні типи взаємовідносин держави з церквою: реалізується пріоритет держави, ЇЇ панівна роль у ставленні до церкви; реалізується пріоритет церкви у ставленні до держави. Панівна роль держави у ставленні до церкви характерна для всіх сучасних держав, окрім ісламських. Пріоритет же церкви у ставленні до держави притаманний лише деяким ісламським державам (Іран, Саудівська Аравія та ін.). В минулому пріоритет церкви в державі мав місце на деяких етапах папської влади в Римі, на ранніх стадіях після хрещення Київської Русі.

Пріоритет держави у ставленні до церкви по-різному визначає становище церкви в державі: державна церква і церква, відділена від держави.
Державна церква є, по суті, зрощування церкви з державою, як це мало місце при царизмі, коли російська православна церква користувалася особливими правами і привілеями, будучи частиною державного апарату «департаментом релігійних справ» і очолювалася царем через призначеного ним обер-прокурора священного синоду. Священний синод мав необмежену владу над церквою у всій ЇЇ діяльності, позбавляючи церкву будь-якого самоврядування. Державною церквою є і протестантська -у Великобританії, очолювана англійської королевою і повністю залежна від урядових чиновників. Вищий орган церкви - генеральний синод підпорядкований парламенту та всі його рішення дійсні лише по утвердженню їх королівською владою. Англійська церква користується перевагами та привілеями, має право брати участь у діяльності парламенту, виконує ряд державних функцій. Інші церкви безправні, їх діячі підлягають дискримінації, особливо це стосується католицької церкви в Ольстері, де протягом багатьох років ведеться політика придушення прав католицької меншості. Державну церкву представляють мусульманські релігійні об'єднання, на відміну від християнства і англіканської церкви, займають чільне становище в країні у ставленні до державної влади і пригнічують громадянські та релігійні свободи в угоду ісламу. Церква, відділена від держави, існує в країнах, де немає державних церков, де всі церкви рівноправні та не дискримінуються. Тут є два види держав: соціалістичні країни (Китай, Північна Корея, Куба, в минулому СРСР та інші європейські соціалістичні країни), де відділення церкви від держави поєднується зі створенням органів державного контролю над церковними об'єднаннями і на деяких етапах з явищами дискримінації священнослужителів. Всі церкви в таких країнах рівноправні та мають самоврядування.
Держава завжди зацікавлена в політичній підтримці церкви, через посередництво якої може впливати на віруючих. Відсутність підтримки з боку церкви, навпаки, може завдати втрат керівництву країни, особливо в період виборчих кампаній, формування органів місцевого самоврядування. Верхи держави, ідо правлять, прагнуть використати релігію, її вплив, перетворити її в знаряддя своєї політики, нерідко суперечній інтересам віруючих. Цю мету переслідує і керівництво Російської федерації та України, і не без успіху, зустрічаючи відповідну позитивну реакцію з боку православної церкви. Відомо, що в середині 90-х років в Росії в умовах політичної боротьби двох гілок влади, що загострилася, російська православная церква виступила проти кривавого насильства, за мирні засоби рішення конфлікту. Застерігалося, що той, хто проллє невинну кров - буде відлучений від церкви і відданий анафемі. Але, на жаль, попередження церква не реалізувала не тільки після розправи з парламентом, але й в умовах авантюри російської вояччини в Чечні, яка коштувала багатьох тисяч жертв військових та мирних людей. Майже всі органи масової інформації наражали на гостру критику дії уряду, а патріархія та її численна преса зберігали мовчання. І, надто певно, що в таких подіях церква силою морального авторитету могла б утримати правлячі кола Росії, агресивну вояччину від масового братовбивства, від злочинних акцій. Але так не трапилося. Дедалі більше змикаючись з державним режимом, церква бере курс на клерика-лізацію політичного, суспільного та духовного життя на основі її визнання державною церквою. Митрополит Санкт-Петербурзь-кий та Ладозький Іоанн намагається обґрунтувати клерикальні претензії церкви, стверджуючи, що «критерієм державного устрою повинна стати його богоугодність, що співвіднесена з тисячолітніми святинями віри». Клерикалізації православної церкви в Україні, Росії сприяє діяльність політичних партій, створених в Україні та Росії на релігійній основі - народно-православного руху, Християнсько-патріотичного союзу, російського християнсько-демократичного руху, Української християнсько-демократичної партії та інших об'єднань, що підтримують тісний зв'язок з церквою та її політичну доктрину.


Схожі:

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Всеукраїнський студентський архів iconВсеукраїнський студентський архів

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка