Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ”




Скачати 182.15 Kb.
НазваРеферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ”
Сторінка1/2
Дата09.04.2013
Розмір182.15 Kb.
ТипРеферат
nauch.com.ua > Право > Реферат
  1   2
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка




Реферат


на тему:

Право України у

ХХ столітті


Виконав:

студент ІІІ курсу

історичного факультету групи ІП— 33

Полтава 2011

План

  1. Формування радянської державності в Україні (1917—1920 рр).

  2. Соціалістична державність і право в Україні (1921—1929 рр).

  3. Державність і право України в 30—35 рр. ХХ ст.

  4. Література.


1. Формування радянської державності в Україні (1917—1920 рр)

   В даному питанні необхідно звернути увагу на те, що після подій Української революції 1917—1920 рр. більша частина українських етнічних територій увійшла до складу формально незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки.

   Встановлення радянського державного ладу більшовики взяли під контроль фактично з перших своїх кроків після перемоги соціалістичної революції.
   Зазначимо, що УРСР було проголошено вже на т. зв. I Всеукраїнському з’їзді Рад робітничих і солдатських депутатів за участю селянських депутатів, який проходив у Харкові 11—12 грудня 1917 року. В прийнятій резолюції “Про організацію влади в Україні” з’їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З’їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України — т. зв. Народний секретаріат.

   Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв. II Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетенція якої обмежувалась організацією роботи його пленумів.
   Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України.

  17 грудня ЦВК рад України проголосив маніфест про повалення Центральної Ради і Генерального секретаріату. Зазначимо, що в той час Центральна Рада контролювала 3/4 території України.
   25 грудня 1917 року розпочався наступ більшовицьких військ. Але за умовами Брестської угоди більшовицький уряд мусив перебратися з Києва до Полтави, а потім — з 9 березня 1918 року — до Катеринослава.

   У липні 1918 року в Москві (!) було створено Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У як складову частину Російської Комуністичної партії більшовиків — РКП(б). Це давало РКП(б) можливість активніше втручатися в українські справи. Фактично формування вищих органів влади й управління в радянській Україні цілком залежало від РКП(б).
   28 листопада 1918 року в Курську за постановою Центрального Комітету (ЦК) РКП(б) було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з П’ятаковим, який розглядався як тимчасовий радянський уряд.
   7 січня 1919 року територія України, яка входила до складу Радянської Росії, стала називатися Українською Радянською Соціалістичною Республікою (УРСР). 26 січня 1919 року було створено новий уряд УРСР на чолі з Х. Раковським. Новий уряд декларував необхідність об’єднання УРСР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації.

   Зазначимо, що українська державність в УРСР мала суто формальний характер. Вже 11 грудня 1919 року було створено Всеукраїнський революційний комітет — фактично найвищий законодавчий і виконавчий орган більшовицької влади в Україні. Його головою став Г. Петровський.
   27 січня 1920 року Всеукрревком анулював усі декрети уряду УРСР, у яких ішлося про побудову державних органів, замінив їх на російські декрети і в лютому склав свої повноваження.

   Місцевими органами влади були проголошені Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та їх виконавчі комітети. В цьому плані для більшовиків головним завданням була більшовизація місцевих рад.

   28 листопада 1918 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв “Тимчасове положення про організацію влади на місцях”. За цим положенням вимагалася негайна організація на місцях військревкомів, а в селах — комітетів бідноти. Всі ці надзвичайні органи влади мали бути створюваними місцевими організаціями КП(б)У. До кінця 1920 року ревкоми становили більшість у загальній структурі державних органів влади. В губерніях і повітах України створювалися спеціальні “трійки”, а у волостях — “четвірки”, яким надавалася необмежена влада на місцях.

   Зазначимо, що хоча Україна формально й мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Система управління базувалася на принципі: ухвалам державних органів (ВУЦВК і РНК УРСР) обов’язково передували рішення Політбюро ЦК КП(б)У.
   Рішенням Пленуму ЦК РКП(б) від 4 травня 1919 року об’єднувалися збройні сили, органи постачання, транспорту та зв’язку під керівництвом Ради оборони РРФСР. Рішенням політбюро ЦК РКП(б) від 1 червня 1919 року державні органи РРФСР ставали повновладними органами всіх радянських республік. Декретом Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року про об’єднання Радянських соціалістичних республік — Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі — для боротьби зі світовим імперіалізмом було юридично оформлено ліквідацію формального існування республік.

   У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами). Вони діяли під керівництвом сільських рад, на відміну від комітетів бідноти (комбідів), які створювалися як замінники сільських рад.
   Зазначимо, що у віданні уряду України 1920 року формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, землеробства, юстиції. Але всі вони діяли у тісному зв’язку з наркоматами РРФСР. 1920 року запроваджувалася посада уповноваженого Реввоєнради РРФСР при Раднаркомі УРСР, на яку було призначено М. Фрунзе.

   Студенти мають усвідомити, що в період 1917—1920 рр. незалежної держави Радянської України не існувало. Її територія була включена до складу РРФСР.
   В ході формування радянської державності формувалися й основи соціалістичного права.

   Зверніть увагу, що головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна з системою права в більшовицькій Росії. Цей процес можна назвати рецепцією права — прямим запозиченням норм однієї держави для пристосування їх до умов іншої країни. Дослідники історії держави і права України відзначають такі специфічні джерела формування основ соціалістичного права, як революційна правосвідомість, пріоритет якої над іншими джерелами права базувався на так званій психологічній теорії права, що панувала в ті роки.
   8 лютого 1919 року РНК України приймає постанову “Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління”. В ній було поставлене питання про передачу влади Радам. Але юридично система Рад в Україні була закріплена першою радянською Конституцією 1919 року. Зауважимо, що проект Конституції УРСР обговорювався ще на III-му з’їзді КП(б)У, що відбувся на початку березня 1919 року. Визнавалася необхідність прийняття для УРСР Конституції РСФРР.

   На III-му Всеукраїнському з’їзді Рад, що відбувся у Харкові 14 березня 1919 року, було прийнято Основний закон республіки — Конституцію УРСР. Цей документ стає юридичною основою державного будівництва в радянській Україні. Він носив заідеологізований класовий характер. УРСР називалася навіть не державою, а організацією диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над гнобителями й експлуататорами. В документі було сформульоване завдання переходу від буржуазного суспільства до соціалізму. Кінцевою метою державного будівництва бачилося входження України до складу абстрактної Єдиної міжнародної соціалістичної республіки.
   Зазначимо, що при прийнятті Конституції УРСР допускалася її відмінність в залежності від місцевих умов від Конституції РСФРР 1918 року. Тому текст Конституції УРСР значно відрізнявся від Конституції РСФРР як за обсягом, так і за змістом. Структурно цей документ складався з чотирьох розділів: 1. Загальні положення; 2. Конструкція радянської влади; 3. Декларація прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу України; 4. Про герб і прапор УРСР. Другий розділ поділявся на підрозділи: А — Організація центральної влади; Б — Організація радянської влади на місцях.

   У Декларації визначалася соціальна основа нової державності — диктатура пролетаріату. Політичною основою диктатури пролетаріату виступала система Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а також волосні, повітові та губернські з’їзди рад.

   Найвищим органом влади Конституція проголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад. У період між з’їздами вищим органом влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад, який утворювався з’їздом і відповідав перед ним. Компетенцією ВУЦВК було формування уряду — Ради Народних Комісарів. Уряд складався з народних комісарів, які очолювали галузеві народні комісаріати. За Конституцією УРСР 1919 року Україна була унітарною державою.
   Зверніть увагу, що в організації й діяльності найвищих органів влади та управління поділу на законодавчу, виконавчу влади не було, а вносити зміни до Конституції міг лише Всеукраїнський з’їзд Рад.

   Існувала багатоступенева система виборів делегатів на Всеукраїнський з’їзд. Конституція УРСР 1919 року вміщувала перелік категорій осіб, що не могли обирати і бути обраними до цих органів влади, — особи, які використовували найману працю, які мали нетрудові доходи, займалися приватною торгівлею, торговим та комерційним посередництвом, засуджені за користливі та порочні злочини; особи, визнані у встановленому порядку душевнохворими, а також особи, які знаходяться під опікою; також особи, які в минулому були службовцями та агентами поліції, жандармерії, члени царської родини, духовні особи — ченці та служителі різних культів. Одночасно виборчі права в УРСР надавалися робітникам і селянам з інших країн. Комплекс конституційних прав громадян ставився в прямий зв’язок з їх обов’язками.
   З прийняттям Конституції створювалася юридична база для наступної законотворчості. В соціальній сфері проголошувалася нова система суспільних відносин, були задекларовані нові принципи і соціальні цінності. Так, основою радянського цивільного законодавства стала соціалістична власність, яка виникла в результаті експропріації поміщиків і капіталістів, націоналізації землі, заводів, фабрик, транспорту.

   Націоналізацію власності проводила Рада народних комісарів РРФСР.Разом з ліквідацією приватної власності запроваджувалася державна монополія на торгівлю, в тому числі на торгівлю хлібом.

  Законом “Про соціалізацію землі” була оформлена примусова конфіскація хліба, хоча фактично примусова конфіскація хліба у селян України розпочалася ще в січні 1918 року.

  Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету “Про продуктову диктатуру” від 9 травня 1918 року запроваджувалася політика військового комунізму. У відповідності до неї заборонялася торгівля хлібом та хлібними продуктами, на які вводився розподіл, хлібопекарні реквізовувалися.
   Найважливішими в цьому плані слід вважати декрети тимчасового робітничо-селянського уряду: “Про націоналізацію банків” від 22 січня 1919 року; “Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під’їзних шляхів” від 4 січня 1919 року; “Про порядок націоналізації підприємств” від 11 січня 1919 року та ін. Реквізиція та конфіскація речей домашнього вжитку заборонялися. Але згідно з декретом РНК УРСР від 1 березня 1919 року “Про відібрання лишків одягу та білизни у буржуазії” широко проводилася конфіскація та реквізиція речей домашнього вжитку осіб, які підпадали під кваліфікацію “експлуататорський клас”.
   Таким чином, диктатура комуністичної партії відбилася ї на характері законодавства періоду воєнного комунізму.
^ 2. Соціалістична державність і право в Україні (1921—1929 рр)

   В даному питанні необхідно врахувати ті загальнополітичні та загальноекономічні процеси, на тлі яких відбувалися правові нововведення під керівництвом комуністичної партії. Студентам рекомендується ув’язати вивчення даних питань із відповідними темами курсу політичної історії.
   Зазначимо, що громадянська війна, політика воєнного комунізму, яка повністю збанкрутувала, спроби здійснення зовнішньополітичної стратегії на перемогу всесвітньої революції привели до паралічу виробництва, вугільної, продовольчої, транспортної кризи, скороченню робітничих місць і, як наслідок, до голоду, поширення епідемій.

   Повстання селян, що відбувалися в Україні та в центральній Росії на початку 20-х років, свідчили, що основна маса населення не могла більше миритися з політикою воєнного комунізму. Навесні 1921 року в Кронштадті вибухнуло повстання військовослужбовців. Все це примусило більшовиків визнати, що політика воєнного комунізму була помилковою.
   Вже в лютому 1921 року було підготовлено “Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком”.

  Х з’їзд РКП (б), який відбувся в березні 1921 року, прийняв рішення про перехід до нової економічної політики (неп). Але це не означало, що відбувся відступ від основної стратегічної лінії. Це була лише зміна тактики. Зберігаючи владу, комуністична партія допускала відродження економіки. 9 серпня 1921 року В. Ленін підписав “Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики”. Відповідно до нього у державній власності залишалися лише великі підприємства провідних галузей економіки. На інших підприємствах припускалася оренда для ведення підприємницької діяльності.
   Великі та середні підприємства об’єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об’єднання називалися трестами і не мали правового статусу юридичної особи. Одночасно з трестами утворювалися й синдикати, які займалися переважно торговельними операціями.
   Підприємства великої промисловості в цей час знаходилися в кризовому стані й на їх відродження необхідні були значні кошти. В жовтні 1922 року була проведена грошова реформа. Кошти, які з’явилися внаслідок реформи, спрямовувалися на розвиток машинобудування та електрифікацію. Внаслідок проведених реформ рівень промислового виробництва вже перевищував довоєнний рівень. Відбувалося також реформування сільського господарства. 1923 року було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. Було запроваджено єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі, але більша частина незаможних селян від сплати податку звільнялася.

   З появою у травні 1923 року статті В. Леніна “Про кооперацію” було проголошено курс на розвиток кооперативного руху, який би сприяв вирішенню питань селян-власників. Зазначимо, що позитивні результати цих кроків були очевидні. Але з проголошенням курсу на індустріалізацію посилюється тиск на середні верстви населення, яких називали непманами. 1929 року розпочалася колективізація сільського господарства, що стало остаточною відмовою від засад непу в сільському господарстві.

   Студентам рекомендується звернути також увагу на значення юридичного оформлення СРСР. Зазначимо, що після невдачі у визвольних змаганнях більша частина України опинилася у складі нової, радянської держави. Так, ще в середині 1919 року партія більшовиків провела об’єднання життєво важливих сфер республік — економіки, фінансів, транспорту, оборони, зв’язку тощо. Управління ними здійснювалося з Москви. Наприкінці грудня 1920 року між РРФСР та УСРР було укладено договір про їх військовий та господарський союз. За цим договором у відання РРФСР передавалися комісаріати з військових і морських справ, торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів та ВРНГ. Встановлювалися єдине громадянство та єдиний правовий простір.

   Уже в березні 1922 року Політбюро ЦК РКП(б) приймає рішення про перегляд договірних відносин РРФСР з іншими радянськими республіками, в тому числі з УСРР.

   У жовтні 1922 року на Пленумі ЦК РКП(б) була продекларована необхідність укладення договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких республік і РРФСР про об’єднання їх в Союз Радянських Соціалістичних Республік із правом буцімто вільного виходу кожної з них зі складу Союзу. Зазначимо, що на противагу концепції Сталіна про “автономізацію” Пленум прийняв ленінський план об’єднання і утворив конституційну комісію, яка запропонувала триступеневу систему центрального управління: єдині, об’єднані та автономні наркомати.
   30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Великого театру відбувся перший з’їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. На з’їзді було обрано вищий орган державної влади СРСР у період між з’їздами — Центральний виконавчий комітет СРСР (ЦВК).

   Зверніть увагу, що вже на першій сесії ЦВК СРСР було прийняте рішення про передачу Всеросійському ЦВК і його Президії повноважень з прийняття декретів і постанов, обов’язкових до виконання по всій території СРСР. А сам Договір про утворення СРСР навіть не було подано для ратифікації на з’їздах Рад республік. 1923 року було створено спеціальну комісію для розробки Конституції СРСР. У процесі підготовки проекту Конституції розгорілася боротьба між прихильниками концепції збереження суверенних прав республік (від України — Х. Раковський) і прибічниками Сталіна, які намагалися максимально обмежити суверенітет республік у складі СРСР.
   6 липня 1923 року на другій сесії ЦВК СРСР було прийнято постанову, якою ухвалювався Основний Закон СРСР та надавалася йому чинність. З’їзди Рад союзних республік також схвалили Конституцію СРСР, а 31 січня 1924 року на II з’їзді Рад Конституція СРСР остаточно була затверджена.
   Зазначимо, що на відміну від Конституції 1919 року , де Україна проголошувалася унітарною державою, новою Конституцією було передбачене автономне вкраплення — Молдавська автономія. 29 липня 1924 року ЦК КП(б)У приймає рішення про утворення Молдавської автономної республіки, яке підтверджувалося постановою ВУЦИК “Про утворення Автономної Молдавської СРР” від 12 жовтня 1924 року. Відповідно на з’їзді Рад Молдавської АСРР та Всеукраїнського з’їзду Рад було затверджено Молдавську АСРР у складі УСРР.

   Вищі органи влади й управління за новою Конституцією не змінювалися. До них належали Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і РНК. Положенням про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 року визначався порядок обрання ВУЦВК, термін повноважень, періодичність скликання сесій (тричі на рік). Діяльність Президії ВУЦВК регулювалася Наказом про порядок роботи Президії ВУЦВК від 1 липня 1926 року. Наказом передбачалося створення Малої Президії ВУЦВК, яка відігравала роль внутрішнього допоміжного органу.
   12 жовтня 1924 року у зв’язку з прийняттям Конституції СРСР затверджувалося нове Положення про Раду Народних Комісарів УСРР. Таким чином відбулося нормативне закріплення посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої влади. РНК одержала право розглядати найважливіші загальнодержавні питання, в тому числі і прийняття нормативних актів.
   Тоді ж було затверджене Загальне положення про народні комісаріати УСРР, а у 1927—1929 рр. було прийнято ряд положень про окремі наркомати, в яких чітко визначалися права, обов’язки та структура наркоматів.
   15 травня 1929 року XI Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР. Вона складалася з 82 статей і 5 розділів: загальні положення; про устрій Радянської влади; про виборчі права; про бюджет Української РСР; про герб, прапор і столицю Української РСР. Визначалися суверенні права України, які у порівнянні з Конституцією 1919 року були значно звужені. Право законодавчої ініціативи отримала Президія ВУЦВК.

   З 1922 року в Україні проводилася адміністративна реформа. Правовою основою її здійснення була постанова ВУЦВК “Про упорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному поділу УСРР” від 1 лютого 1922 року. Внаслідок заходів, що проводилися, кількість губерній в Україні скоротилася з 12 до 9. В квітні 1923 року ВУЦВК ухвалив постанову “Про новий адміністративно-територіальний поділ України”, яким затвердив новий поділ республіки на округи та райони, а постановою “Про ліквідацію губерній і перехід на триступеневу систему управління” від 3 червня 1925 року ліквідувався поділ республіки на губернії. Крім цього, було створено 12 національних районів і 549 національних сільрад. Остаточний перехід на триступеневу систему управління завершився 1929 року.
   В місцевому управлінні слід відзначити діяльність так званих комітетів незаможних селян (комнезамів). Часто на селі вони були єдиними органами радянської влади і підміняли своєю діяльністю сільради. 27 травня 1922 року ВУЦВК приймає “Закон про комнезами”, який встановлював їх права і обов’язки в умовах нової економічної політики.

   1925 року було прийнято цілий ряд нормативних актів, які визначали права та обов’язки всіх місцевих органів державної влади: Положення про окружні з’їзди Рад і окружні комітети, про районні з’їзди Рад і районні виконавчі комітети, про сільські Ради, про міські і селищні Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів тощо. 12 жовтня 1927 року ВУЦВК приймає нове Положення про сільські Ради, за якими вони стали найвищими органами влади на підвідомчій їм території.

   В розвитку радянського конституціоналізму певне значення мала й Конституція УРСР 1929 року, яка була затверджена на XI Всеукраїнському з’їзді Рад 15 травня 1929 року. Вона складалася з 82 статей і 5-ти розілів: 1. Загальні положення; 2. Про устрій Радянської влади (цей розділ складався з двох частин: одна була присвячена центральним органам влади, а друга — місцевим); 3. Про виборчі права; 4. Про бюджет Української СРР; 5. Про герб, прапор і столицю Української СРР.

   Зазначимо, що вперше були введені в Конституцію розділи про виборчі права і про бюджет. Ст. 2 і 3 Конституції визначали правовий статус УРСР відносно союзного центру. Суверенні права України у порівнянні з Конституцією 1919 року значно звужувалися. Ст. 4 вказувала на право УРСР приймати в громадянство окремих осіб, але одночасно фіксувала принцип єдності радянського громадянства, який виражався в тому, що громадяни УРСР є громадянами СРСР. У Конституції визнавалося право на власне законодавство й управління, але вища юридична сила належала загальносоюзним актам. Встановлювалася нова періодичність скликання з’їздів Рад та надзвичайних з’їздів. За ст. 7 ВУЦВК отримала право законодавчої ініціативи. Місцевими органами влади визнавалися Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні та окружні з’їзди Рад, а також їхні виконкоми.
   Зверніть увагу, що статті Конституції УРСР мали декларативний характер і не були статтями прямої дії.

   В розвитку правової системи в зазначений період спостерігалися певні зміни. Так, ще 1919 року було запропоновано провести кодифікацію радянського законодавства на основі Конституції 1919 року. Необхідно звернути увагу на теоретичні дискусії правознавців щодо джерел становлення нового права. Як приклад, можна назвати орієнтацію психологічної школи права на так звану революційну правосвідомість. Послідовники соціологічної інтерпретації права ставилися до законодавства як до планової політики.
  1   2

Схожі:

Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат На тему: “ Об’єднання суб’єктів підприємництва”
Закон “Про підприємства в Україні” надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим...
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат з правознавства на тему : «Спадкове право»
Розділ II проблемні питання в правовому регулюванні спадкового права за Новим Цивільним Кодексом
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат На тему: "Адміністративне право"
Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок І громадську безпеку
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” icon“Право власності на природні ресурси”
Визнаними різновидами права природоко­ристування є: право землекористування, право водо­користування, право лісокористування, право...
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат з дисципліни «Політології» на тему: «Політична система України»
Вступ
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат з дисципліни „Екологічне право”
В ході наступного етапу земельної реформи на селі, відбувається виділення земельних ча­сток (паїв) в натурі (на місцевості). Замість...
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат з історії України на тему: П. Скоропадський та його політика
Список використаної літератури
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconПраво загального землекористування громадян
Спеціальність: 12. 00. 06. земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconПраво загального землекористування громадян
Спеціальність: 12. 00. 06. земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право
Реферат на тему: “ Право України у ХХ столітті ” iconРеферат з курсу “Педагогіка та психологія
Я. А. Коминським, хоча широко застосовуються І тепер у 20 столітті. Педагоги-новатори беручи за основу теоретичні напрацювання психологів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка