Етнонаціональні відносини й національна політика




Скачати 161.79 Kb.
НазваЕтнонаціональні відносини й національна політика
Сторінка1/2
Дата07.04.2013
Розмір161.79 Kb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Право > Документы
  1   2
ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ Й НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА
Глибокі соціально-економічні та політичні зміни в різних регіонах планети сприяють стрімкому зростанню національної самосвідомості народів, поглиблюють почуття національної гордості, але водночас подекуди призводять до сплесків войовничого націона­лізму. Неврегульованість відносин між націями як в окремих дер­жавах, особливо багатонаціональних, так і між різними країнами, загострює національні проблеми, котрі породжують довготривалі міжнаціональні конфлікти, війни, потоки біженців, несуть горе й страждання окремим людям і цілим народам. Як наслідок — наці­ональна проблема набуває глобального, планетарного характе­ру. Тому з'ясування причин загострення міжнаціональних відно­син і віднайдення способів розв'язання проблеми самовизначення народів є одним із найважливіших завдань політичної науки.
Соціально-етнічні спільності: народ, етнос, нація
Національна проблема існувала завжди. Відомо, що гноб­лення та експлуатація одних народів іншими і визвольна бо­ротьба розпочалися ще з рабовласницького ладу і тривали в епоху феодалізму. Проте повною мірою національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капіта­лізму, коли відбувалося становлення націй. Відтоді й донині проблема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин.

Щоб з'ясувати суть етнонаціональних відносин, необхідно насамперед зосередитися на основних поняттях, пов'язаних з їхнім розвитком. До таких передовсім належать: народ, нація, етнос. Названі поняття хоч і вживають часто як синоніми, проте мають істотні відмінності. Так, етнологічне «народ» і «нація» — ідентичні поняття, що визначають біологічне походження гру­пи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є то­тожними.

Народ — це біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв'язками: з сім'ї виросла родина, з родини — рід, рід перетворився на плем'я, плем'я — на народ.

Внаслідок тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов'янсь­ких і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичер­пується біологічним походженням, оскільки він живе в певно­му просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим елементом його існування. Люди здавна були пов'язані природою, простором (рибальство, полювання, ріль­ництво, тваринництво). Цей простір для них був близьким, рід­ним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями на­роду облаштовувалася певна територія. Народжувалося по­няття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між со­бою, завдяки їй розпочиналося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, на­родне мистецтво, народна релігія і т. д.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викристалі­зувалися лише в XVII—XVIII ст. (німці, скажімо, стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не дана природою, а народжується історично. Звісна річ, дуже складно встановити, коли народ історично стає нацією. Процес переростання наро­ду в націю являє собою повільну кристалізацію національної свідомості, збереження свого етносу перед нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу.

Етнос — це стійка сукупність людей, яка належить до пев­ного народу, проживає на території чи в складі іншого наро­ду! зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особ­ливості.

Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку ба­гато які етноси втрачають спільність території (наприклад, ук­раїнці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни.

Отже, нація складається на основі певного етносу, до якого потім приєднуються представники інших етносів, що живуть на відповідній території та пов'язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Так, у Франції чи Англії жи­вуть представники різних національностей: французи, британці, фламандці, німці, баски, корсиканці (Франція); англійці, шот­ландці, ірландці, валлійці (Англія). Всі вони окремо «народи-етноси», але не «нації». А всі разом є членами французької чи англійської (державної) нації, оскільки нацією вважається су­купність громадян цих країн. Та найбільш чітко цей процес простежується на прикладі сучасних США, де з іммігрантів різного етнічного і расового походження сформовано єдину аме­риканську націю. У кожній з названих країн живуть також українці, які, з позиції цих держав, — американці, англійці, французи українського походження, хоча суб'єктивно (етніч­но) ці люди вважають себе належними до української нації.

Отже, існують два поняття нації. Перше — це нація-дер­жава, яка з етносом не має нічого спільного. Друге — нація як народ, етнос, який переріс у націю. У першому випадку до нації належать усі, хто є громадянами держави (а не тільки громадяни, які становлять етнічну більшість). У другому — до нації належать тільки споріднені з певним етносом (так, до української нації належать тільки українці, але ніколи — поля­ки, євреї, німці, навіть якби вони набули б громадянства Укра­їни). Як бачимо, нація-етнос може існувати у своїй державі, може бути розкиданою по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі. Наприклад, до німецької нації-етносу належать німці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Росії, України. До єврейської — євреї в усьому світі.

За сучасних умов вершиною розвитку соціально-етнічної спільності є нація. У визначенні нації й досі поширене ста­лінське тлумачення: це така спільність людей, що має спільні мову, територію, культуру; єдність економічних, соціально-полі­тичних і духовних інтересів... Таке визначення нації не відпо­відає дійсності. Чимало політологів стверджують, що мова, те­риторія, господарські зв'язки і культура виступають не озна­ками нації, а лише сприятливими умовами її формування і розвитку. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, пси­хологічному самовизначенні.

Нація — політичне, державко організований народ.

Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердясв (1874—1948). Він писав, що буття нації не визначається і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територією, ні держав­ним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Найбільше рації мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдності і е національною сві­домістю. Нація — вічно живий суб'єкт історичного процесу, в ній живуть і перебувають усі минулі покоління не менш, ніж покоління сучасні. М. Бердяєв зазначав, що державність не є певною ознакою буття нації. Але будь-яка нація прагне утво­рити свою державу, зміцнити її. Це — здоровий інстинкт нації.

І те, що єврейський народ постійно мандрував, зламало й по­калічило його душу, він ображений на свою історичну долю. На думку російського вченого, сіонізм — це пристрасна мрія євреїв про свою державність.

Національна ідея — це своєрідний дороговказ для нації. І Франко наголошував на значенні практичної політичної ді­яльності у справі реалізації національних ідеалів. «Усякий ідеал, — підкреслював він, — це синтеза бажань, потреб і зма­гань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати сер­ця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших му­ках і терпіннях... Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна». М. Грушевський вважав, що стрижнем української ідеї було визнання невід'ємного права українського народу на самовизначення і пошук його опти­мальних форм. «Наш край великий і багатий, один з найкра­щих країв у світі, створений для розвитку великої економічно сильної держави, — писав М. Грушевський. — Український народ повний великої життєвої сили, енергії, здібний, витри­валий, високо здатний до організації, до громадської солідар­ності...»

За часів тоталітаризму склався негативний стереотип ук­раїнської національної ідеї. Впродовж семи десятиліть націо­нальна ідея офіційно визнавалася реакційною, нації поділяли­ся на «буржуазні» та «соціалістичні», націоналізм кваліфіку­вався як «буржуазний», а отже, реакційний. Національна ідея проголошувалася несумісною з інтернаціоналізмом, що фак­тично був політикою русифікації. Тривалий час у теорії та на практиці надавалася перевага інтернаціональному перед наці­ональним; знищення національного гноблення пов'язувалось із розгортанням світової революції, передбачало реалізацію на­станови К. Маркса: «Разом з антагонізмом класів впаде і анта­гонізм націй». Одначе світовий досвід свідчить, що прийнятною концепція інтернаціоналізму може бути за умови, коли вона ґрунтується на визнанні національних цінностей та інтересів кожного народу, їх діалектичного синтезу з національними. Отже, сутність інтернаціоналізму полягає не в підкоренні на­ціональних інтересів інтернаціональним, а в їхньому узгодженні.

У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває пробле­ма націоналізму, що вивчається спеціальними науками: етно-політологією та етносоціологією. Вони розглядають націоналізм не лише в негативному плані, а й як природний закономірний рух народу на захист і утвердження своєї самобутності. У да­ному разі націоналізм є основоположним політичним принци­пом державного устрою більшості країн світу. Тому з націона­лізмом як принципом політичного устрою не варто боротися, оскільки така боротьба буде марною та безперспективною. У цьому ще раз переконався світ, коли націоналізм трьох неве­ликих країн Балтії — Литви, Латвії, Естонії започаткував крах СРСР.

Будь-яка держава припускається тяжкої помилки, пропа­гуючи відсутність національної ідеї, свого власного ідеалу. Те­пер для України в соціально-національному сенсі надзвичай­но важливими є такі завдання:

— вироблення форм і засобів для стимулювання політич­ної активності українського народу, сприяння духовному онов­ленню суспільства;

— здійснення глибинних державотворчих процесів, утвер­дження й поширення в українському суспільстві авторитету й популярності державницької ідеї;

— вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій сус­пільства, ядром якої має стати власне державна національна ідея.

Причому ця ідея, з одного боку, повинна віддзеркалювати право нації на самовизначення, а з іншого, — залишити націю в рамках вселюдської спільності, прагнути до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, боротися за соціальну спра­ведливість.

Націоналізм може виявлятися ще в одній якості — як іде­ологія. Тоді він означає надмірну любов до своєї нації-етносу, поєднану з негативними почуттями до інших національностей. Націоналізм державної нації, тобто фанатична любов до своєї нації, поєднана з боротьбою в даній державі проти національ­них меншин, є явищем негативним і реакційним. Коли цей на­ціоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм.

Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних можемо віднести: національну самосвідомість; національну гордість;

національний сором (що дає змогу самоочищатися); прагнення до національного саморозвитку, рівноправності. Негативні ас­пекти: визнання національної виключності; протиставлення іншим націям; прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів; національний нігілізм; пошук винних у життєвих труднощах.

Етнонаціональні відносини і світовий досвід са­мовизначення народів

Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з пер­ших місць серед пекучих проблем сучасності. Під її натиском розпалися СРСР і Югославія. Національне питання залиша­ється складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Оль­стер), у Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), в Ка­наді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) і т. д. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спіль­ностей свідчить про наявність особливого типу соціальних від­носин, що характеризуються як відносини національні (між­національні).

Етнонаціональні відносним — це відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, на­ціональними групами та їхніми державними утвореннями.

Ці відносини бувають трьох типів: рівноправні; відносини панування й підлеглості; прагнення до знищення інших суб'єк­тів. В етнонаціональних відносинах відбивається вся сукуп­ність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справ­ляють економічні й політичні чинники, причому політичні ас­пекти частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовле­но насамперед значенням держави як важливого чинника ро­звитку нації. Само життя засвідчує, що етнонаціональні відно­сини — це міцний сплав національного й політичного. Головни­ми в етнонаціональних відносинах е питання: про рівноправ­ність і підлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну ворожнечу, розбрат, недовіру й підозру на національному ґрунті
  1   2

Схожі:

Етнонаціональні відносини й національна політика iconЕтнонаціональні відносини й національна політика
Як наслідок — наці­ональна проблема набуває глобального, планетарного характе­ру. Тому з'ясування причин загострення міжнаціональних...
Етнонаціональні відносини й національна політика iconПлан Економічна політика та її роль в економічному житті. Основні...
Політику розглядають у широкому І вузькому значеннях сло­ва. У широкому значенні політика охоплює політичні відносини, полі­тичну...
Етнонаціональні відносини й національна політика iconПолітика, політичні відносини та політичне життя суспільства
Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. Вона наповнює усе наше життя. Іноді навіть виникає відчуття, що політика...
Етнонаціональні відносини й національна політика iconМіжнародні відносини та зовнішня політика України у світовій спільноті
Міжнародні відносини – система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави І міждержавні організації, партії, приватні особи....
Етнонаціональні відносини й національна політика iconНаціональна політика як суспільне явиіце: сумні підсумки „критики...
Національна політика як суспільне явиіце: сумні підсумки „критики західних концепцій
Етнонаціональні відносини й національна політика iconЗовнішня політика та міжнародні відносини 14 Зовнішня політика держави та її типи
Кожна держава для оптимального здійснення своїх функцій мусить проводити певну політику за межами національних кордонів. Це об’єктивно...
Етнонаціональні відносини й національна політика iconЗовнішня політика та міжнародні відносини 14 Зовнішня політика держави та її типи
Кожна держава для оптимального здійснення своїх функцій мусить проводити певну політику за межами національних кордонів. Це об’єктивно...
Етнонаціональні відносини й національна політика icon1. Українська національна політика у 1941 році
«союзу». На додаток, загони упа боронили населення Холмщини та Лемківщини від розбою польського війська
Етнонаціональні відносини й національна політика iconКурсова робота
Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною І важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною...
Етнонаціональні відносини й національна політика icon“Грошові реформи”
Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною І важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка