Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м




НазваДзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м
Сторінка1/13
Дата07.04.2013
Розмір1.66 Mb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МЛАКОВИЙ

(Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895—09.07. 1976) — прозаїк, публіцист. Н. в м. Тростянець. Брав участь у Першій світовій війні як воїн 2-го Запоріз. полку, потім — курсант старшинської школи Української Галицької армії. Учасник Другого Зимового походу Армії УНР 1921. Закінчив Ін-т політ. економії (КиївХарків, 1921—28). За освітою — інженер-економіст. Працював учителем нім. мови і руханки у київ. семирічці. 11 разів був заарештовуваний, востаннє — наприкінці 1937 в Харкові. Засланий на Колиму (Севвостлаг НКВС СРСР). Справу закрито 11 січня 1940, звільнений 1 квітня. Живучи в нестерпних умовах, син М.Млакового Славко захворів на туберкульоз і помер у лікарні. 1943 М. виїхав з дружиною (літ. псевд. — Олена Звичайна) до Німеччини, перебував у таборі ДП в Ляндеку (Австрія). Звернувся з відкритим листом до Г.Джонсона, Е.Коттон та Ф.Жоліо-Кюрі з закликом повернути Сталінську премію «за зміцнення миру між народами» або відвідати Колиму самим («Наш вік» (Канада), 1951, ч. 10, 27 жовтня). 1952 переїхав до США. Дав інтерв’ю «My Three Years in Red Prison» («Boston Evening Globe», 1953, 30 квітня). Автор кіносценарію «Горить Колима» (1960), спогадів «Про похід на Крим української армії» та про «Старшинську школу УГА», а також численних статей. Спільно з дружиною написав повість «Ворог народу» (2 т. Лондон, 1966, перша нагорода на літ. конкурсі Укр. літ. фонду ім. І.Франка в Чикаго 3 грудня 1967).

Лишив статті про русифікацію України («Промінь», 1948, 20 жовтня; «Самостійна Україна», 1954, ч. 5—6), акцію М.Летрокера на могилі С.Петлюри з приводу 30-річчя виправдання його вбивці («Свобода», 1959, ч. 55, 21 березня) та про М.Хвильового («Визвольний шлях», 1970, квітень). Виступив у справі заяви 35 українців — співробітників амер. високошкільних закладів, що домагалися самоуправи для Комуніст. партії України («Народна воля», 1968, ч. 28, 11 липня; «Гомін України», 1969, ч. 20, 10 травня; ч. 21, 17 травня).

Родинний архів (48 тек), що містить документи Спілки укр. науковців, літераторів і мистців табору ДП в Ляндеку (1947—50, 70 с.) та листування (1947—84, теки 23—41), зберігається у НТШ у Нью-Йорку.

Літ.: «Свобода», 1976, ч. 133, 16 липня; Крупський К. Світлій пам’яті Михайла Млакового. «Свобода», 1976, 1 вересня; Боднарук І. Олена Звичайна і Михайло Млаковий. «Свобода», 1985, ч. 144, 31 липня.



С.І. Білокінь.



МЛИНІВ — с-ще міськ. типу Рівненської області, райцентр. Розташов. на р. Іква (прит. Стиру, бас. Дніпра), за 26 км від залізничної ст. Дубно та за 53 км від обласного центру. Населення 8,4 тис. осіб (2001).

На території М. виявлені археол. знахідки I тис. до н. е. та залишки давньорус. міста Муравиця (Моравиця), яке згадується в літописі під 1149.

Перша згадка про М. датується поч. 16 ст., коли вел. кн. литов. Олександр подарував поселення «москвитину Бобру». 1508 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд І передав М. кременецькому наміснику Якову Монтовту. В актах серед. 16 ст. М. згадується як містечко, що належало родині Монтовтів-Коблинських. У серед. 16 ст. М. став власністю віленського каштеляна і литов. гетьмана Григорія Ходкевича (родина Ходкевичів володіла поселенням до 1939).

Активна розбудова містечка розпочалася наприкінці 18 ст. 1780 закладено палац за проектом архіт. Л.Шлегеля (за ін. даними — Є.Шрегера). Спорудження палацу та облаштування родинної садиби активізувалося 1785 після переїзду до М. дружини жмудського старости (див. Староство) Яна Ходкевича — Людвіки. 1803 завершилось буд во гол. партеру, тривало облаштування палацу та парку. Опису М., зокрема палацу Ходкевичів, присвячений розділ книги Ю.І.Крашевського «Спогади з Волині, Полісся й Литви» («Wspomnienia Wolynia, Polesia i Litwy»). Істор. нарис про палац вміщено також у праці польс. історика Р.Афтаназі «Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої» («Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej»).

1786 коштом Яна Ходкевича в М. збудовано костьол (зруйнований 1915, відбудований 1921 та остаточно зруйнований у 1960-х рр.). 1789 королів. привілеєм дозволено проводити у М. щорічно два ярмарки.

Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. входив до складу Волинського намісництва, з 1797 — Дубнівського пов. Подільської губернії, з 1804 — Волинської губернії. З 1866 — адм. центр однойменної волості.

Подальша розбудова поселення пов’язана з ім’ям бригадного генерала, науковця та мецената Олександра Ходкевича, який з 1820 постійно мешкав у М. і був похований у місц. костьолі. 1836—40 на кошти власника збудовано кам’яну церкву св. благовірного кн. Олександра Невського (1915 під час I світ. війни зруйновано купол будівлі; 1927 церква була відновлена й освячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці). З серед. 19 ст. у М. діяли винокурня, лісопильний (1866) та чавуноливарний з-ди. 1854 відкрито парафіяльне уч-ще, а 1872 тут пройшов з’їзд учителів сільс. шкіл. Згідно з першим Всерос. переписом (1897), у М. налічувалось 1105 мешканців.

На поч. 20 ст. М. був волосним центром Дубенського пов. Волин. губ. з населенням 2,5 тис. осіб (1911).

М. зазнав великих руйнувань під час Першої світової війни: 1915 впродовж 9-ти місяців поселенням проходила лінія фронту. 1918—21 М. почергово займали війська ворогуючих сторін: австро-нім. частини, війська Директорії Української Народної Республіки, більшовицькі підрозділи. 1920 М. окупували польс. війська. За умовами Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 поселення увійшло до складу Польщі.

З 1939 — у складі УРСР. Згідно з рад. адм.-тер. поділом М. належав до категорії сільс. поселень. З 1940 — адм. центр Млинівського р-ну Рівненської області.

У роки Другої світової війни був окупований Вермахтом від 24 червня 1941 до 5 лютого 1944. У повоєнний час у М. було створено колгосп (1947), побудовано ГЕС (1953), засновано «Міжколгоспбуд» (1953), відкрито ветеринарний технікум (1958). 1959 М. набув статусу с-ща міськ. типу.

У М. працюють з-д продтоварів, меблева ф-ка. Соціальна інфраструктура представлена районною лікарнею, технікумом ветеринарної медицини, г-зією, 2-ма загальноосвітніми, музичною та художньою школами. Діють Будинок к-ри (1967) та Млинівський краєзнавчий музей (1977; з 1992 — як самостійний музейний заклад).

Наприкінці 17 ст. у М. деякий час жив громад. діяч, письменник Д.Братковський. 1792 тут побував польс. військ. і політ. діяч Т.Косцюшко, а 1915 — чеський письменник Я.Гашек. У М. народився відомий єврейс. письменник, учений, дослідник Біблії С.Манделькерн (1846—1902). Тут похований єврейс. філософ, просвітитель А.Перлов (1802—72).

М. занесений до списку істор. населених місць України. 2008 в с-щі відкрито пам’ятний знак на честь 500-річчя першої писемної згадки.

Пам’ятки історії та к-ри: Муравицьке городище 11—13 ст.; флігель палацу Ходкевичів (1785 —1815; у приміщенні палацу розміщувався ветеринарний технікум, згодом — краєзнавчий музей); Свято-Покровська церква (1830—40).

Літ.: S»
ownik geograficzny Kr\
lestwa Polskiego i innych kraj\w s
»owiaЅskich, t. 6. Warszawa, 1885; ІМіС УРСР: Ровенська область. К., 1973; Івченко А. Містечка України: Довідник. К., 2000; Рівненщина: Новітня історія України: Біографічний довідник. К., 2006; Цимбалюк Є.П. Млинів: минуле і сучасність, сторінки 500-літнього літопису. Рівне, 2006; Офіційний веб-сайт Млинівської районної державної адміністрації. Web: http://www.rv.gov. ua/sitenew/mlynivsk/ua/3046.htm.



О.В. Андрощук.



МЛОТКОВСЬКИЙ (Млатковський, Молотковський) Людвіг Юрійович (бл. 1795 — 27.03.1855) — актор, режисер, антрепренер. Чоловік відомої акторки Л.Млотковської. Виступав у трупах А.Жмієвського, О.Ленкавського, пізніше — у трупі І.Штейна. 1832 разом із кількома акторами трупи І.Штейна організовує власну трупу, що виступала в Харкові. До неї ввійшли Л.Острякова, К.Соленик, М.Рибаков, Л.Млотковська та ін. Спочатку орендував Харківський і на два сезони Київський театри. 1842 збудував у Харкові нове театральне приміщення. При театрі М. існувала театральна школа. Поставив вистави: «Лихо з розуму» О.Грибоєдова, «Ревізор» М.Гоголя, «Гамлет» В.Шекспіра, «Мірандоліна» К.Гольдоні, «Підступність і любов» Ф.Шіллера, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, «Олена Глінська» і «Смерть або честь» М.Полевого, «Лукавін» за О.Писарєвим, «Матрос» Т.Соважа і Ж.Делюр’є та ін.

Літ.: Клінчин О.П. Л.І. Млотковська: Нарис про життя і творчість. К., 1958; Митці України: Біографічний довідник. К., 1997.



П.М. Бондарчук.



МНОГОГРІШНИЙ (Ігнатович) Дем’ян Гнатович (1621 — після 1701) — гетьман Лівобережної України (1669—72). Походив з сел. родини з-під м. Короп. Відоме ім’я його батька (Гнат), звідки, можливо, утворилося друге прізвище гетьмана. На думку деяких істориків, М. доводився ріднею козац. родові Шумейків, чільний представник якого Прокіп Шумейко був ніжинським полковником 1648—51. Є відомості про молодших братів М.: Василя, Зиновія, Саву та їхніх дітей. Брат Василь був ніжинським полковим осавулом 1665—66, черніг. полковником від 1671 по березень 1672. М. мав сина Петра й доньку Олену та онуків.

В ході національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676), на думку деяких дослідників, М. виконував дипломатичні доручення гетьмана Б.Хмельницького. З часом став військ. осавулом, наприкінці 1650-х — на поч. 1660-х рр. — чигиринський полковник. Деякі історики переконані, що в документах доби Б.Хмельницького під іменем «осавул Дем’ян» фіксується не М., а Д.Лісовець. 1664 польс. король Ян II Казимир Ваза конфіскує під час свого походу на Сіверщину маєтності в братів Многогрішних (Дем’яна та Василя), бо вони перейшли на бік рос. царя Олексія Михайловича. Після провалу королів. походу М. став черніг. полковником (травень 1665 — 1668). 1668 М. взяв участь у повстанні проти лівобереж. гетьмана І.Брюховецького, підтримав правобережного П.Д.Дорошенка і з його волі став генеральним осавулом. У серед. червня 1668 гетьман П.Дорошенко призначив його також «наказним сіверським гетьманом» (див. Гетьман наказний) і в такому званні М. веде боротьбу проти наступу рос. військ на Україну, боронить Седнів. Пізніше він очолив те угруповання лівобереж. козацької старшини, яке орієнтувалося на Москву і вступив у Чернігові 6 жовтня (26 вересня) 1668 в таємні переговори з рос. представниками. У грудні 1668 на раді козацькій у м. Новгород-Сіверський М. був обраний «сіверським гетьманом», тобто гетьманом Лівобереж. України, а 13 (3) березня 1669 на раді в м. Глухів його обрання було підтверджене в присутності царського представника. Він прагнув відновити російсько-укр. союз за умовами Березневих статей 1654, але йому вдалося лише ліквідувати тяжкий для України договір 1665 (Московські статті 1665). У результаті було укладено Глухівські статті 1669, які передбачали обмежену автономію для Лівобереж. України у складі Рос. д-ви, зокрема її було позбавлено права на зовнішньополіт. діяльність, була обумовлена присутність рос. військ у кількох лівобереж. містах. Водночас зростала роль гетьмана в системі держ. ладу в Україні.

Після цього новий гетьман успішно завершив боротьбу з прихильниками П.Дорошенка на лівому березі Дніпра, посилив свій вплив на Запорозькій Січі, прагнув включити Гомель (нині місто в Білорусі) до складу Гетьманщини, послав війська на придушення повстання у Слобідській Україні сподвижника С.Разіна І.Дзиковського, вживав заходів для посилення гетьман. влади і свого роду насамперед. Домагався повернення з Сибіру засланців з України, надавав допомогу укр. правосл. церкві, освіт. закладам. М. було скинуто в надзвичайно важливий момент, коли він пробував активно протидіяти тискові на Україну Рос. д-ви, шукав шляхів порозуміння з П.Дорошенком.

Унаслідок моск. інспірації група старшин на чолі з генеральним суддею І.Самойловичем здійснила переворот в ніч на 13 березня 1672. М. був заарештований і відправлений із братом Василем до Москви. Після допитів та катувань у в’язниці їх звинувачено в зраді й засуджено до смерті, яку в останню мить замінили засланням до Сибіру разом із сім’ями. Тут вони проживали в містах Тобольськ та Іркутськ (обидва міста нині в РФ), причому колиш. гетьман обіймав певні урядові посади. Після нових звинувачень М. ув’язнили в Селенгінську (1684—88; нині с. Староселенгінськ в Республіці Бурятія, РФ), але після падіння І.Самойловича визволили й записали в «дети боярские» (на Україну Многогрішним було заборонено вертатися). Разом із сином та онуками ніс прикордонну службу, протидіяв нападові кочовиків, брав активну участь у посольстві Ф.Головіна, яке 1689 уклало перший російсько-китайс. договір (Нерчинський), вів також переговори з монгол. тайшами. 1691—94 був фактично воєводою Селенгінська, очолював оборону краю від нападу монгол. племен. 1691 загинув його син Петро, який очолював козацько-бурятський загін, про що складена бурятська пісня. В джерелах з історії Сибіру згадуються внуки і правнуки М. як «дети боярские». 1696 М. прийняв чернечий постриг, остання прижиттєва згадка про нього датована 1701. Очевидно, того ж року він помер і був похований біля Спаського собору в Селенгінську.

Документи: Русско-китайские отношения в ХVII веке: Сборник документов, т. 1. М., 1969.

Літ.: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Нью-Йорк, 1985; Борисенко В.Й. Дем’ян Многогрішний. В кн.: Володарі гетьманської булави. К., 1994; Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини, ч. 1. К., 1998; Мицик Ю. Гетьман Дем’ян Многогрішний. В кн.: Історичний календар: 2002. К., 2002.



Ю.А. Мицик, В.М. Горобець,
З.І. Хижняк.



МОБІЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 20 ст.— перебудова економіки та керівних інститутів країни з метою забезпечення потреб війни (див. також Воєнна економіка). Мобілізація промисловості (М.п.) тісно пов’язана з мілітаризацією, евакуацією, індустріалізацією, концентрацією, монополізацією, держ. регулюванням вироб. потужностей. 1905—07, у ході російсько-японської війни 1904—1905 та деякий час після її закінчення, було проведено часткову мобілізацію казенних підпрв та ряду суднобудівних здів України («Белліно-Фендеріх», Миколаївського). Перша світова війна означала зовсім ін. рівень М.п. краю: уже 1 жовтня 1914 під контроль уряду Російської імперії було взято ф-ки стратегічного характеру. Створена в травні 1915 Особлива нарада з оборони мала своїх представників у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Чернігові, Херсоні, Керчі, Полтаві. Особлива нарада щодо палива — комісію в Харкові та бюро в Одесі. Тоді ж на найбільші підпр-ва України прибули постійні інспектори військ. мін-ва Рос. імперії. Мідь, латунь, криця, свинець оголошуються забороненими для експорту стратегічними товарами, що змінило умови функціонування металургійних з-дів Катеринославщини. Складовою частиною М.п. стали таксування цін та реквізиції (торкнулися всіх цукрово-рафінадних з-дів Київщини), запровадження сірникової, кам’яновугільної держ. монополій (мало значення для Волині й Донбасу). У 2-й пол. 1915 починається М.п. окремих губерній країни, мілітаризація праці (знімаються всі обмеження щодо використання праці жінок і дітей, бронюються від фронту кваліфіковані робітники, залучається м’язова сила військовополонених). Із січня 1916, за ініціативою Харків. земства, в регіоні вводиться військово-пром. повинність.

Літ.: Литвинов-Фалинский В.П. Наше экономическое положение и задачи будущего. СПб., 1908; Россия в Первой мировой войне: 1914—1918 годы. М., 1925; Сеф С.Е. Буржуазия в 1905 г.: По неизданным архивным материалам. М.—Л., 1926; ШелымагинИ.И. Законодательство о фабрично-заводском труде в России. 1900—1917. М., 1952; Струмилин С.П. Очерки экономической истории России. М., 1960; Лаверычев В.Я. Государство и монополии в дореволюционной России: Проблемы вмешательства абсолютистского государства в экономическую жизнь. М., 1982; Кризис самодержавия в России: 1895—1917. Л., 1984.



О.М. Машкін.



МОВА-ЛИМАНСЬКИЙ Василь Семенович (13.01.1842—13.06. 1891) — поет, прозаїк, драматург, історик і мемуарист. Н. на х. Сладкий Лиман поблизу станиці Стародеревянковська (нині станиця Краснодарського краю, РФ) в сім’ї сотника Чорноморського козацького війська. Навч. в Уманському окружному уч-щі, а потім — у Єкатеринодарській чол. г-зії. Великий вплив на формування майбутнього поета мало його спілкування з Я.Кухаренком — другом Т.Шевченка.

1860 поступив на історико-філол. ф-т Харків. ун-ту, а через два роки перейшов на юрид. ф-т цього ун-ту. Брав участь у громад. житті молоді, став членом харків. Громади (див. Громади), на зібраннях якої обговорювалися питання національно-визвол. руху в Україні.

У квітні 1861 опублікував свій перший поетичний доробок у ж. «Основа» та цикл статей на захист поезії Т.Шевченка. У харків. період М.-Л. написав поеми «Троїсте кохання» і «Ткачиха».

Закінчивши ун-т зі ступенем кандидата права, М.-Л. 1869 повернувся до м. Єкатеринодар (нині м. Краснодар) і 3 роки працював викладачем мови в Малорос. жін. уч-щі. 1873 перейшов на юрид. роботу. В цей період ним написаний цикл оповідань «Малюнки з натури», з яких до нас дійшло лише одне: «Три мандрівниці».

Поштовхом до активної літ. праці для М.-Л. стала поїздка 1876 до Києва і знайомство з видатним організатором культ. життя в Україні О.Кониським. Твори М.-Л. друкувалися в галицьких газетах і журналах «Правда», «Діло», «Зоря», «Світ» та ін.

П. у м. Єкатеринодар.

Значна частина з написаного поетом побачила світ лише після його смерті. Драма «Старе гніздо і молоді птахи», яка змальовує драм. картини з життя Чорноморії в переломні 1860-ті рр., була надрукована лише 1907.

Літ.: Ставицький О. Василь Мова (Лиманський). «Радянське літературознавство», 1968, № 2; Чумаченко В. Неопубликованный В.Мова-Лиманский. В кн.: Два века кубанской литературы. Краснодар, 1993; Шевельов Ю. Душа убога встала рано. В кн.: Шерех Ю. Третя сторожа. К., 1993; Чумаченко В. Тихие мои песни... «Кубань: проблемы культуры и информатизации», 1995, № 1; Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997.



Є.Д. Петренко.



МОВЧАНИ — козацько-старшинський, згодом — дворянський рід, що походить від Лук’яна Мовчана — козака Новгород-Сіверської сотні (1654). Його син — Федір Лук’янович (р. н. невід. — п. 1678) — сердюцький полковник у гетьмана П.Д.Дорошенка (1675), перейшов на лівий берег Дніпра, де став компанійським полковником (див. Компанійці; 1675), потім — прилуцький полковий осавул (1677), прилуцький (1678) і стародубський (1678) полковник, загинув під Чигирином. Син Федора — Михайло Федорович (р. н. невід. — п. 1742) — прилуцький полковий осавул (1711—41), учасник багатьох військ. походів. Після нього залишилася записна книжка, що містить величезну кількість майнових документів та «летописних» приміток. Племінник Михайла — Іван Мусійович (р. н. невід. — п. 1706), бакланський сотник, загинув під м. Несвіж (нині місто Мінської обл., Білорусь) у сутичці зі шведами.

Існують й ін. однойменні роди. Один з них походить від військ. товариша Василя Михайловича Мовчана (бл. 1673 — бл. 1765) та внесений до 3-ї частини Родовідної книги Черніг. губ.

Літ.: Антонович В.Б. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книга. «Киевская старина», 1885, № 1; Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии, т. 3: Полк Прилуцкий. К., 1902; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912.



В.В. Томазов.



МОВЧАНІВСЬКИЙ Тодось Миколайович (09.05.1899—10.05. 1938) — педагог, археолог. Н. в с. Берестівець (нині село Уманського р-ну Черкас. обл.) в сім’ї священика. Закінчив 4 загальноосвітні класи Одес. семінарії. Від 1918 почав учителювати в рідному селі, 1923 отримав запрошення на роботу в с. Краснопілка (нині село Уманського р-ну), 1925 почав працювати дир. Бердичівського істор. музею. На громад. засадах проводив археол. розкопки. Від 1931 працював у системі ВУАН (нині Національна академія наук України). Був одним із провідних наук. співробітників Всеукраїнського археологічного комітету, 1933—38 виконував обов’язки вченого секретаря Ін-ту історії матеріальної к-ри ВУАН (з 1936 — Інститут історії матеріальної культури АН УСРРУРСР), очолював відділ слов’ян. давньорус. археології.

З ім’ям М. пов’язано дослідження Райковецького городища, наук. вивчення давньорус. міст Київ і Вишгород. Наук. погляди вченого стосувалися заг. стану археології і випереджали час, торкаючись не лише історії матеріальної к-ри, а й історії сусп-ва. Опублікував низку праць про розкопки Райковецького городища, а також давньорус. міст Київ і Вишгород.

17 лютого 1938 був заарештований і звинувачений у належності до укр. націоналістичних орг-цій. За вироком суду був страчений у м. Київ.

Рішенням Київ. обласного суду від 12 травня 1971 вирок скасовано за відсутністю складу злочину.

Праці: Райковецьке городище ХI—ХIII ст.: Попереднє повідомлення про дослідження городища за 1929—1934 рр. «Наукові записки Інституту історії матеріальної культури», 1935, кн. 2; Робота Райковецької археологічної експедиції 1934 р. Там само, 1935, кн. 3—4; Чергові методологічні питання трипільської проблеми. Там само, 1935, кн. 5—6; Матеріали дослідної роботи Райковецької археологічної експедиції в 1934 р. Там само, 1937, кн. 2.

Літ.: Бєляєва С.О., Калюк О.П. Т.М. Мовчанівський: Сторінки наукової біографії. «Археологія», 1989, № 2; Путь А. Точна дата смерті невідома. «Знання та праця», 1990, № 9; Нестуля О.О. Неспокій серця (Ф.М. Мовчанівський). В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). К., 1991.



П.І. Скрипник.



МОГИЛА (Могиленко, Мигула) Андрій (бл. 1630 — 1-ша пол. січня 1689) — держ. та військ. діяч, гетьман Правобережної України 1684—88. Н. в козац. родині, ймовірно, на Полтавщині. У 1670-х — на поч. 1680-х рр. — «присяглий товариш» компанійського полку Війська Запорозького в Лівобережній Україні. Певний час перебував на Запорозькій Січі. Наприкінці 1683 в ранзі полковника очолив піх. козац. відділи (бл. 3—4 тис. козаків) у війську правобереж. гетьмана С.Куницького під час походу до Молдови та Пн. Причорномор’я. Відзначився в битві під Кіцканами (4 грудня 1683) і, особливо, поблизу фортеці Табок на р. Прут (прит. Дунаю; 30 грудня 1683), звідки в результаті вдалої операції зумів вивести з оточення татар. військ підлеглі йому частини. У січні 1684 на раді козацькій, яка відбулася в м. Могилів, М. обрали гетьманом Війська Запороз. від імені «його королівської милості» Речі Посполитої. 30 січня 1684 це рішення затвердив польс. король Ян III Собеський. Перший військ. похід М. в ранзі гетьмана закінчився невдало — у битві з татарами під м. Студениця на Поділлі (травень 1684) він зазнав поразки, втративши вбитими і полоненими бл. 3 тис. вояків. Хоча після цього його підрозділи перемагали загони татар і турків (грудень 1684, січень 1685, травень 1688 та ін.). Влітку 1686 допомагав війську Речі Посполитої оволодіти м. Ясси (нині місто в Румунії) та очолював козаків під час штурмів 1686 та 1687 зайнятого турками м. Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський). Майже всі козацькі літописці відзначали його велику роль у вигнанні турецько-татарських військ із Зх. Поділля та Брацлавщини в останній чв. 17 ст. У серпні 1684 оголосив гетьманом наказним М.Лукейчика, який був генеральним суддею у правобереж. Війську Запорозькому. Той відразу розіслав свої універсали (можливо, що не без відома патрона) до всього населення Правобереж. України, де повторювалися гасла часів національної революції 1648—1676. На заклики М. багато українців із Лівобережжя та Запорожжя переходили в Правобережну Україну, козац. військо якої, за окремими даними, збільшилося до 8 тис. вояків. Визнанням ролі козацтва під кер-вом М. в обороні укр. земель Речі Посполитої і всієї Сх. Європи від турецько-татар. агресії стала постанова варшавського вального сейму від 16 листопада 1685, де визнавалося, що «всіх козаків низових і українських, як тих, які побажали признати його, мають осідати на Україні, вернути їм їхні прадавні вольності, свободи і привілеї, що даровані були нашими [королівськими] попередниками». М. було дозволено набирати полковників не зі шляхетського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу по цьому на Правобережжі відродилося 4 козац. полкиБілоцерківський полк (Фастівський полк), Брацлавський полк, Вінницький полк (Кальницький полк) та Корсунський полк. Для гетьман. резиденції М. обрав м. Немирів на Вінниччині. Улітку 1687 призначив наказним гетьманом полк. М.Булигу. Під час гетьманування М. за дорученням польс. уряду складалися козац. компути (списки, реєстри; 1686, 1687, 1689). Зустрічався та активно листувався з Яном III Собеським. Підтримував стосунки з Римом (Апостольською столицею), Кримським ханатом, Калмицькою ордою, Молдавським князівством та Волоським князівством, а також із Запороз. Січчю. Польс. король Ян III Собеський вручив М. булаву, хоругву, литаври та печатку «з гербом старожитнім України» — зображенням козака з мушкетом. З 1684 козацтво Правобереж. України розглядалося як важливий чинник у планах антиосман. «Священної ліги». Проблема титулування М. як гетьмана «обох сторін Дніпра», а не тільки правобереж. Війська Запороз., була однією з важливих під час російсько-польс. переговорів щодо укладення та впровадження в життя «Вічного миру» 1686.

Помер на поч. 1689, похований у Свято-Покровському Межигірському монастирі під Києвом.

Мав рідного брата Якима, дружину — лубенську козачку Парасковію Мозирю — та сина, який після смерті батька служив при королів. дворі Яна III Собеського. У с. Малий Букрин (нині село Київ. обл.) на старовинному кладовищі й до цього часу зберігся козац. хрест 2-ї пол. 18 ст. з написом «Андрій Андрійович Могила».

Літ.: Андрусяк М. До історії правобічних козаків у 1688—1689 рр. «ЗНТШ», 1930, т. 100; Крупницький Б. З історії Правобережжя 1683—1688 рр. В кн.: Праці історико-філологічного товариства в Празі, вип. 4. Прага, 1942; Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiey wobec sprawy Ukrainy na prze»omie XVII—XVIII ww. Wroc»aw, 1963; Чухліб Т. Маловідомий гетьман Правобережної України Андрій Могила (1684—1689). «УІЖ», 1993, № 9; Його ж. Гетьман Андрій Могила. В кн.: Середньовічна Україна, вип. 1. К., 1994; Станіславський В. Гетьман Андрій Могила і запорозькі козаки. «Київська старовина», 1999, № 3; Його ж. Поїздка «товмача» гетьмана Андрія Могили до Білогородчини і Криму. В кн.: Український історичний збірник, вип. 2. К., 2000; Його ж. Гетьман Правобережної України Андрій Могила. «УІЖ», 2002, № 5; Чухліб Т. Документи про фінансування козацьких полків Річчю Посполитою та Ватиканом у 80—90-х рр. XVII ст. В кн.: Український археографічний щорічник, вип. 7. К.—Нью-Йорк, 2002; Станіславський В. Військове співробітництво та пошук політичної взаємодії Запорожжя й Речі Посполитої в 1686—1689 рр. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі (від найдавніших часів до кінця ХVIII ст.), вип. 3. К., 2003; Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663—1713). К., 2004; Його ж. Зимовий похід 1683/1684 рр. українського козацтва проти Османів до причорноморського Степу. В кн.: Надчорномор’я: Студії з історії та археології (з IХ ст. до н. е. по ХIХ ст. н. е.). К., 2008.



Т.В. Чухліб.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconТалановитий прозаїк, що виріс на народній словесності – Степан Пушик
Степан Григорович Пушик – поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, фольклорист, журналіст, культурно-громадський діяч....
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconМикола Хвильовий український прозаїк, поет, публіцист
Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. — живе й працює в Харкові, де активно заявив про...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconСергій Жадан їде на Донбас боротись з цензурою!
З 5 по 7 квітня 2011 Сергій Жадан вирушає в Донбас-тур. У рамках туру видатний поет, прозаїк, публіцист І перекладач презентує свій...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м icon1841-1895 pp був одним із заснов­ників української соціології, людиною,...
Михайло Драгоманов (1841-1895 pp.) був одним із заснов­ників української соціології, людиною, що перша використала поняття "соціологія"...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconГрушевський Михайло Сергійович
Львівському ун-ті. В 1898-1913 Г, очолюючи Наукове Товариство, ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconМихайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селi...
Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селi клIщинцях, ЗолотонIського повIту, на ПолтавщинI, в небагатIй дворянськIй...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconВимоги безпеки
Правил техніки безпеки при роботах по установці, ремонту І обслуговуванню побутових радіотелевізійних пристроїв (апаратів), затверджених...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconВимоги безпеки
Правил техніки безпеки при роботах по установці, ремонту І обслуговуванню побутових радіотелевізійних пристроїв (апаратів), затверджених...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconСкоропадський Павло Петрович
Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708—1722 рр був гетьманом України. Безпо­середній предок П. Скоропадського, брат...
Дзуль, Джуль) Михайло Петрович (1895-09. 07. 1976) прозаїк, публіцист. Н. в м iconМихайло стельмах
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка