1. Політологія як наука




Назва1. Політологія як наука
Сторінка8/13
Дата10.08.2013
Розмір0.78 Mb.
ТипДокументы
nauch.com.ua > Право > Документы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
^

Поняття політичної системи


У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціоло­гічної теорії обміну вважають політичну систему інститу­том, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів.

Система — одне з основних понять політології, яке змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів, Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г.Алмонд, Д.Істон, В.Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взає-мо пов'язаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер): |виробничої, соціальної, духовної, політичної, до якої належать інститути держави і влади. Усі ці підсистеми на-ділені властивими лише їм структурою, функціями, цін-ностями, нормами, цілями тощо: виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства; соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соці-альних інститутів; політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем може зберігати життєздатнїсть лише за умови, що всі інші функціонува-тимуть бездоганно чи хоча б задовільно.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відно­син влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціаль­них інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо за­хисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, су­спільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча сис-ми, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з’ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави, У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнюва­лася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний ха­рактер, зумовлені рівнем економічного, соціального, ду­ховного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політичну систему суспільства досліджували протя­гом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після за­стосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу (Політична система, Системний аналіз політичного життя). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної те­орії, позаяк окремі факти значущі лише в межах загаль­них моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.

На думку Д.Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складаєть­ся з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-пси­хологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу ана­лізувати активність груп під впливом соціального оточен­ня. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівно­ваги. Тому й політичні системи бувають стійкими та не­стійкими. Цілковита стійкість політичної системи недося­жна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д. Істон визначає політику як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи полі­тичній системах. На його думку, кожна конкретна полі­тична система має свої межі, у яких її політичні рішення обов'язкові та реально виконуються. Вплив довкілля на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив полі­тичної системи на оточення відбувається через вихід ін­формації у формі рішень та політичних дій, що є резуль­татом функціонування системи. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський полі­толог Г.Алмонд (Порівняльні політичні системи, Порівняльний політичний аналіз). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких прин­ципів: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють однакові функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в куль­турному значенні (відсутність чистого правлячого режиму). Введення інформації, за Г. Алмондом, це по­літична соціалізація населення як важливого чинника політичної культури та аналіз інтересів, політичних ко­мунікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції ви­ходу інформації: встановлення правил (законодавча дія­льність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформ­лення), безпосередній вихід інформації (практична дія­льність у сфері внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи — вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Модель Г. Алмон-да отримала назву мікроструктуралістського функціона­лізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнен­ня та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи розробля­ли Т.Парсонс, Г.Спіро, К.Кулчар та інші західні вчені.
^ Структура політичної системи

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її стру­ктуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади е створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація пове­дінки людини, тобто можливість впливати на неї з допо­могою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

^ Структуру політичної системи становлять: полі­тичні відносини; політична організація суспільства (дер­жавно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єд­нання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це — міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждер­жавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійс­нення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між полі­тичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні ор­ганізації та установи, які здійснюють політичну владу, їх поділяють на три види: власне політичні організації (дер­жава, політичні партії, політичні рухи); політизовані ор­ганізації (народні рухи, профспілки); неполітичні органі­зації (об"єднання за інтересами).

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконав­чою та судовою гілками влади, збройними силами. Буду­чи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його еконо­мічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади» між держа­вою та громадянським суспільством здійснюють полі-тичні партії — певні групи людей, яких єднають спіль­ні цілі та інтереси. Головним призначенням партій е до­сягнення державної влади; оволодіння апаратом управ­ління для реалізації соціальних інтересів, які вони пред­ставляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації су­спільства.

^ Трудові колективи створені для виконання виробни­чих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економі­чні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції. Для цьо­го він повинен бути спроможний ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості для його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства ві­діграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й за­хист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професій­них, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єд­нань має статут із чітко визначеними завданнями в ме­жах чинних державних законів.

Засоби масової інформації. Вони є активним і само­стійним елементом політичної системи суспільства і в де­мократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поши­ренням інформації. Вони впливають на регулятивно-уп­равлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені полі­тичні й правові норми. Засоби масової інформації нама­гаються звільнитися з-під державного й політичного дик­тату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у ви­кладі масової інформації.

Політичні принципи й норми. їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони форму­ються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних доку­ментах, правових нормах, як частина суспільної свідомо­сті, а політична культура як сукупність уявлень про різ­ні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних ці­лей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка пе­редбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.
^ Функції й типологія політичних систем

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

  • вироблення політичного курсу держави та визна­чення цілей і завдань розвитку суспільства;

  • організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;

  • координація окремих елементів суспільства;

  • легітимізація (діяльність, спрямована на узаконен­ня політичної системи, на досягнення в її межах взаєм­ної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

  • політична соціалізація (залучення людини до полі­тичної діяльності суспільства);

  • артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

  • агрегування інтересів (узагальнення та впорядку­вання інтересів і потреб соціальних верств населення);

  • стабілізація (забезпечення стабільності та стійкос­ті розвитку суспільної системи загалом).

Функціонування політичної системи зумовлене наяв­ністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або чим подібні, політологія типологізує (класифікує) політичні системи.

Ця практика була започаткована ще за Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропо­нувавши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно піз­ніше, коли політична система почала набувати структур­них рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспі­льства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалі­стична системи. У сучасній західній політичній науці роз­різняють такі типи політичних систем: військові та гро­мадянські; консервативні й ті, що трансформуються; за­криті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складових); мікро­скопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й моде­рнізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (ко­муністичні) системи, традиційні (збереження наявних со­ціальних відносин), популістські (властиві країнам тре­тього світу), авторитарно-консервативні. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціона­лізм, основні цінності — свобода особистості, індивідуа­лізм, добробут, безпека); континентальво-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); доіндустріальну, або частково індустрі­альну, (передбачає поєднання різних політичних куль­тур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); тоталітарну (концентрація влади в руках бюрократич­ного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізо­ваність). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні. В осно­ву типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки: природа політичної системи, характер по­літичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталіта­ризм); форми державно-адміністративного устрою (уні­тарна держава, федерація, конфедерація); співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Усі названі типології е умовними. Насправді не існує “чистого” типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, е результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж полі­тична система суспільства — своєрідне утворення, особ­ливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

^ Тема 4. Політичні партії

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

1. Політологія як наука icon1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук
Загальне визначення предмета політології можна було б запропонувати таке: політологія у більш вузькому розумінні (загальна теорія...
1. Політологія як наука iconПлан Політологія та інші науки про суспільство. Обєкт І предмет політології...
Політологія (від грецьк politika — державні й суспільні справи І logos — слово, поняття, вчення) — це наука про політику політика...
1. Політологія як наука iconПлан Вступ 1 Політика як суспільне явище та об’єкт політології 2 Предмет політології
Політологія (говорять ще політична наука, або наука про політику) вивчає політику, закономірності функціонування й розвитку політичної...
1. Політологія як наука iconПолітологія / Дзюбка
Політологія — одна з провідних дисциплін, що, послуговуючись принципово новими методами, дає змогу розширити наші уявлення щодо можливостей...
1. Політологія як наука icon1. Політика займає особливе місце в діяльності людей з того часу,...
Суспільне життя вивчають різні гуманітарні науки, у кожної з них свій предмет дослідження. Політологія – наука про політику та її...
1. Політологія як наука iconПлан лекції: Розвиток освіти в Україні. Наука
Українська та європейська культура в 19 на початку 20 ст. Частина Література, наука, освіта
1. Політологія як наука iconЗагальна організації рослинної клітини
Наука, що вивчає будову, хімічний склад, процеси життєдіяльності І розмноження клітин, називається цитологією (гр kytos — порожнина,...
1. Політологія як наука iconВсеукраїнський студентський архів
Сестринська справа – це наука, то як І будь-яка наука повинна мати свою наукову теорію, яка вивчає усі варіанти можливої поведінки...
1. Політологія як наука iconРеферат з дисципліни «Політологія» на тему : «Політика І релігія»
Висновок
1. Політологія як наука iconЩо вивчає астрономія. Зв'язок астрономії з іншими наука­ми, її значення
Астрономія — наука, що вивчає рух, будо­ву, походження І розвиток небесних тіл І їх систем. Нагромаджені нею знання застосовуються...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
nauch.com.ua
Головна сторінка